Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

«войовничою співучастю». Часто німці й росіяни нацьковували одне одного на загострення, що забирало більше життів, аніж забрала б політика якоїсь однієї з цих держав. Найкращою нагодою для кожного очільника спокусити іншого на ще більшу брутальність була партизанська війна. Починаючи з 1942 року, Сталін заохочував партизанські акції на окупованій території радянської Білорусі, знаючи, що ці акції накличуть на його ж громадян масову відплату. Гітлер вітав можливість убивати «всіх, хто бодай подивиться на нас криво»[763].

Під час Другої світової війни Криваві землі побачили не одне вторгнення, а два або три; не один окупаційний режим, а два чи три. Масові вбивства євреїв почалися тоді, коли німці увійшли на землі, що їх щойно — якісь декілька місяців перед тим — анексували до своєї держави росіяни. Із цих земель росіяни лише якісь декілька тижнів перед тим депортували десятки тисяч людей; тут вони лише за декілька днів до того розстріляли тисячі в’язнів. Німецькі айнзацгрупи спромоглися змобілізувати місцевий гнів за загибель в’язнів від рук НКВД. Близько 20 тисяч євреїв, що загинули в цих поставлених погромах, становили лише малесеньку часточку — менше піввідстотка — від усіх жертв Голокосту. Та саме взаємоперетин радянської та німецької влади дозволив нацистам пропагувати власний опис більшовизму як єврейської змови.

Інші випадки масових убивств теж були наслідками такого нагромадження нацистського та радянського правління. У окупованій Білорусі білоруси вбивали інших білорусів — хтось як поліцай на службі у німців, хтось як радянський партизан. У окупованій Україні поліцаї покинули німецьку службу, щоб приєднатися до національних партизанських загонів. Відтак ці люди вбили десятки тисяч поляків і українців в ім’я соціальної та національної революції. Таке нагромадження двох режимів могло також упливати на життя мільйонів осіб, що перебували на відстані тисяч миль від Кривавих земель. Величезні маси радянських громадян подалися з Кривавих земель на схід, у серце радянської держави, що не була здатна їх підтримувати. Рівень смертності в ҐУЛАҐу різко підскочив через брак їжі й організаційні проблеми, пов’язані з німецьким вторгненням. У висліді померло понад півмільйона осіб, які стали жертвами війни і обох режимів.

Навіть так уплив множинної тривалої окупації відчувався найдраматичніше на тих землях, що їх Гітлер спершу відступив Сталінові за умовами таємного протоколу, доданого до пакту про ненапад 1939 року; тоді відібрав від Сталіна впродовж перших днів вторгнення у 1941 році, а тоді знову віддав йому в 1944-му. Перед початком Другої світової війни ці землі належали незалежним Естонії, Латвії, Литві, а також східній Польщі. Попри те, що правили цими державами авторитарні націоналістичні режими, а популярний націоналізм безперечно набирав ваги, у всіх цих країнах упродовж 1930-х років від громадського неспокою чи дій держави загинуло не більше ніж декілька тисяч людей. За час радянського правління, між 1939 і 1941 роками, сотні тисяч мешканців цієї зони депортували до Казахстану та Сибіру, а десятки тисяч — розстріляли. Регіон був серцем єврейського поселення в Європі, й тутешні євреї опинилися в пастці, коли у 1941 році німці напали на нещодавно розширений Радянський Союз. Майже все автохтонне єврейське населення регіону загинуло. Саме тут українські партизани провадили етнічні чистки проти поляків у 1943 році, перш ніж від 1944 року радянські війська розпочали етнічну чистку проти і українців, і поляків.

Саме у цій зоні на схід від лінії Молотова-Рібентропа розпочався Голокост, і саме тут росіяни двічі посунули свої кордони на захід. У цій особливій смузі територій на Кривавих землях відбулася більшість енкаведистських гонінь 1940-х років, як і понад чверть німецьких убивств євреїв, як і масові етнічні чистки. Європа Молотова-Рібентропа була спільним витвором комуністів і нацистів.

Перетворення, що їх передбачали і Гітлер, і Сталін, були економічними, а наслідки їхньої економічної політики завдали найболючішого удару по Кривавих землях. Хоча між ідеологією націонал-соціалізму та сталінізму існували засадничі відмінності, укладачі як нацистських, так і радянських планів переймалися певними підставовими економічними проблемами; до того ж нацистські й радянські очільники існували в межах однієї і тієї ж світової політичної економії, яку прагнули змінити. Ідеологія не може функціонувати без економіки, а економіка в тому часі й місці була питанням контролю над територією. Пересування як плугів, так і військ усе ще залежало від людської і тваринної робочої сили. Капітал у ті часи був менш мобільним і більш дефіцитним. їжа була природним ресурсом, так само, як нафта, мінерали і дорогоцінні метали. Глобалізацію спинила Перша світова війна, а вільну торгівлю ще більше стримала Велика депресія.

З марксистського погляду, селянські суспільства у модерному світі не мали права на існування. З нацистського погляду, слов’янські селяни (але не німецькі фермери) були зайвими. Німецькі фермери мали своїм потом і чужою кров’ю заплатити за родючу землю. Звісно, це були ідеологічні постави: але як і всі ідеології, вони випливали з певного розуміння економічних інтересів — і цьому розумінню відповідали. Із перетворенням теорії на практику нацистська колонізація і радянська самоколонізація могли функціонувати лише тоді, коли економічні інтереси та ідеологічні припущення напозір підтверджували одні одних. Очільникам, розробникам планів і вбивцям потрібно було не лише чути запах чорнила, а й бачити золото. Політика масового вбивства у виконанні як Гітлера, так і Сталіна демонструвала три економічні виміри: (1) вона була складником грандіозних планів політично-економічного перетворення; (2) вона була причиною модуляції політики масового вбивства (вгору і вниз); (3) вона була грабунком знизу, що відбувався під час і після масового вбивства.

За грандіозним планом Сталіна, колективізація сільського господарства мала перетворити Радянський Союз — більш чи менш у існуючих кордонах — на промислову потугу. Колективізація призвела до голоду, і цей голод Сталін свідомо скерував проти українців. Крім цього, колективізація посилила Великий терор, що спершу був скерований на відчужених селян, які могли стати на бік чужоземного загарбника. Грандіозний план Гітлера був більш чи менш зворотнім до цього. Гітлер хотів почати з терору за кордоном, зі знищення людей, яких вважав керівництвом Радянського Союзу, і повалення режиму. Тоді він мав намір експлуатувати колгоспи, щоб скеровувати надлишок зерна до Німеччини. За довший час він збирався створити величезну пограничну імперію, якою правили б німці, у якій не було б євреїв і була б лише невелика кількість слов’янських рабів. Гітлер завжди прагнув позбавити Європу від євреїв. Але він не правив би Польщею, Радянським Союзом і Балтійськими країнами, і не зміг би в цих країнах убити мільйони євреїв, якби з