Петер Енглунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Що б це не була за хвороба, але вона ніяк не хотіла відпускати Кушинга. Десять днів тому його поклали в шпиталь, проти його волі, хоча він і розумів, що справи його кепські. У нього було запаморочення, йому було важко ходити, він навіть не міг застебнути ґудзики на одязі. Госпіталь знаходиться в Пріе, і зараз Кушинг уже одужував. Він читав романи, спав, бив мух і смажив хліб у маленькій пічці. Фізично він був ще слабкий, але голова працювала як зазвичай, професіонал у ньому бунтував проти неробства. У його коридорі був один пацієнт, молодий капітан, його співвітчизник. Кушинг навчився розуміти його плутану мову, упізнавав звук його невпевнених кроків. Капітан страждав якимось видом шоку. Лікар Кушинга знав про його інтерес до подібного типу травм. Він дозволив йому бути присутнім під час розмови з цим пацієнтом.

Цього дня обидва лікарі проводили заключну розмову з юним капітаном, який заїкався, і Кушинг потім узагальнив її результати у своєму щоденнику.

Пацієнта називають «Б.», йому 24 роки, він світловолосий, акуратно підстрижений, середнього зросту, гарної статури; грав раніше в американський футбол. Він не п'є і не курить. У нього відмінний послужний список. Член Національної гвардії з 1911 року, служив на південному кордоні під час війни з Мексикою 1916 року, був завербований у січні 1917 року, через вісім місяців став сержантом і прибув до Франції (у складі 47-го піхотного полку) у травні 1918 року.

Б. був переведений в Пріе з прифронтового шпиталю, щоб пройти лікування — в нього були серйозні психосоматичні проблеми. Якщо не зважати на дрібні поранення, на кшталт опіків від іприту, він був у цілому здоровий, коли 1 серпня залишав лінію фронту. Він страждав порушеннями зору і моторики. Сам пацієнт наполягав на тому, що потребує тільки відпочинку, і довелося силоміць переводити його в госпіталь. Прибувши сюди, Б. осліп і ледве міг пересуватися.

Новачком у Франції він побував у різних військових частинах на фронті, щоб набути досвіду, а це означало, що він досить швидко опинився в бою. У травні він брав участь у британському відступі на Соммі, на початку червня був присутній під час бойового хрещення морського корпусу в лісі Белло, а в середині липня воював у французькому з'єднанні, яке оборонялося від німецьких атак.

Наприкінці липня його полк відправили на вантажівках на фронт на захід від Реймса, де французи та американці почали контрнаступ, їм належало виконувати роль пожежної команди і прямувати туди, де виникали проблеми. У ніч на 26 липня вони їхали через ліс, заповнений газом. Ближче до ранку їх вивантажили, і вони приєдналися до наступу, що вже почався. Оскільки Б. ще не отримав звання лейтенанта, він не був посвячений у план операції. Це був перший справжній бій його з'єднання. Щойно ступивши на землю, вони одразу ж потрапили під обстріл. Підполковника й одного з майорів важко поранило, а незабаром вбило другого майора і капітана, який був командиром Б. Б. раптом виявився старшим офіцером батальйону.

У цьому хаосі перед ним раптово з'явився незнайомий генерал, «нізвідки», і сказав, указуючи вперед: «Ви повинні форсувати ту річку і зайняти місто Сержі». Батальйон уже неабияк стомився від нічного маршу і був оглушений тяжким вогнем, але Б. повів його в новий бій. І батальйон попрямував уперед, через пшеничне поле, де колосся стояло в пояс заввишки, крізь німецький артобстріл, через річку (що виявилася не ширша за струмок), на місто Сержі. До десятої години ранку вони очистили його від ворога. Але потім потрапили під ураганний вогонь, і німецька піхота перейшла в контрнаступ.

Так це і тривало. Наступ поступався місцем черговому контрнаступу. За п'ять днів у містечку дев'ять разів змінилася влада. Поступово його батальйон був витіснений з міста, до вузької річки і невеликого млина, у якому Б. улаштував штаб. Вони знову перейшли в контрнаступ і відвоювали місто. На самому початку мали 927 солдатів і 23 офіцери. На кінець п'ятого дня боїв залишилося всього 18 рядових і один офіцер, решта поранені або загинули[293]. Кушинг зазначає:

Б. зізнається, що був уже по горло ситий тим, що коїлося навколо. Він відповідав за протихімічний захист, усі його солдати були певною мірою отруєні газом, у багатьох з'явилися важкі опіки [294] . Крім того, він виконував обов'язки офіцера розвідки, тобто двічі вдень і двічі-тричі вночі брав участь у вилазках до позицій супротивника. Це було необхідно, оскільки телефонні лінії, що зв'язували їх зі 168-м [295] , виявилися пошкодженими, а в штабі ніхто більше не вмів читати сигнальні повідомлення. Був відсутній зв'язок з тилом. Він був за сумісництвом і санітаром: стежив за тим, щоб поранених відправляли на збірний пункт біля млина. Усе це відбувалося під безперервним вогнем. Він особисто провів дві ампутації, за допомогою свого армійського ножа і старої пилки, знайденої на млині. Уночі вони завантажили 83 поранених на імпровізовані ноші та переправили їх у тил. Коли панувало затишшя, вони вирушали вночі на пошуки їжі та боєприпасів, обходячи убитих на полі бою як своїх, так і ворогів. Одного разу в них залишилося всього по двадцять патронів на людину. Здебільшого вони використовували німецькі гвинтівки і боєприпаси, навіть німецькі ручні гранати [296] , що спочатку вибухали просто у них в руках. У цих німецьких гранат час сповільнювача запасу тривав 3–4 секунди, проти 4–5 секунд — у наших гранат. Їжа у німців була хороша, принаймні та, що вони знаходили: ковбаса, хліб, аргентинські м'ясні консерви.

Ті, хто ще не були так виснажені, збирали поранених. Це було досить нелегкою справою. Часто поранених можна було перенести всього на декілька кроків убік,