Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

29 (2)

Відразу проходити крізь щит не ризикнули. Мало що теоретично має працювати, але на практиці й думає. Ідея начепити захист на їжака, яку висловив Ленц, відразу ж була розкритикована як неспроможна. Бо якщо штовхнути їжака в потрібний бік, він, швидше за все, і без обладунку пролетить захист, без будь-яких проблем. Довелося компанії дружно шукати ще один камінь і радіти, що у вежі немає вікон. А то магістр Лададатія напевно зацікавився б, чого вони там блукають і кланяються землі.

Камінь у результаті так і не знайшли, наче магістр спеціально все прибрав чи закопав якомога глибше. Натомість Весяна принесла відрубану піднятим захистом яблуневу гілку.

— А, підійде, — вирішив Льєн, обламав усе зайве, начепив на шматок дерева один зі своїх амулетів і відправив у політ.

За гілкою всі спостерігали так, ніби вона була горезвісною відьминою палицею, яка самостійно літала по селах і де гадила, де допомагала дівкам вигідно виходити заміж, а де знаходити скарби різним пиякам.

— Пролетіла, — захоплено видихнула Весяна.

— Ціла, — додав Дамір.

— Бігом! — звелів птахолов.

Льєн вручив дівчатам, що міцно обнялися, один з амулетів, наказавши затиснути його між долонями. По одному начепив на шию собі і Даміру, якому він дістався по жеребу. Дамір відразу обнявся з Шелестом, якому ця честь теж випала по жеребу. Решті дісталися створені обладунки, здатні протриматися не довше двадцяти секунд за розрахунками Льєна.

— Вперед! — наказав Льєн, бо двадцять секунд почали танути, швидко перетворюючись на десять.

Ваня хмикнув і зробив крок першим. За ним поспішили птахолов і, ніби на щось наважилися, їжаки, а Ленц, котрий примудрився об щось спіткнутися, а потім був змушений пропустити трійцю їжаків встиг ледь не в останній момент.

— Тепер ми, — сказав Льєн, і власники амулетів пішли слідом за тими, кого захищало не дуже стабільне плетіння.

— Ой, а Шелест побачить вузол? — згадала Томія про особливості місцевої магії, вручаючи хлопцеві один з мечів, що збільшилися.

Льєн витяг з сумки лупу і віддав її Шелесту.

— З нею зможе, — пообіцяв спокійно.

— Страховка потрібна, — вліз Іван, дивлячись на вершину вежі. — Раптом Ленца з ніг зіб'є чи щось трапиться...

— Я підстрахую, — пообіцяв Льєн.

Лост хмикнув, подзвякав чимось у внутрішній нагрудній кишені куртки, а потім став діловито надівати на пальці витягнуті звідти кільця.

— Ого, — сказала Томія, яка помітила це.

— Не відволікайся, пояснюй! — звелів Лост таким тоном, що дівчина одразу згадала батька. І залишила на потім розпитування про те, де це птахолов назбирав стільки різноманітних пташиних перстнів, причому, не аби яких, а старших, здатних як вміщати в себе, так і проводити енергію, а іноді й тримати заготівлі магічних конструкцій, на кшталт тих же щитів.

Хоча й так зрозуміло. Цей тип підпрацьовував або найманим убивцею, або бретером, або поєднував. Чуже кільце може забрати лише той, хто переміг у чесному бою. І якщо про ці бої мало хто знає, то тільки тому, що переможцю слава ні до чого.

Шелест трохи подивився на меч через лупу, зосередився на його кінчику і майже відразу відчув обіцяне Томією тепло під долонею. І ще, здається, почув тихий шепіт, який, за словами Томії, чути не мав, бо магія не та.

— Почали! — безапеляційно наказав Лост, який саме встиг надіти кільця в потрібній послідовності.

Шелест сунув лупу в кишеню і схопився за меч двома руками, бо, якщо впустить, повертатися буде ніколи.

Майже одразу рипнули двері, а Ленц, що стояв під самою вежею, замаскований Даміром ілюзією кладки, ривком підняв Шелеста в повітря, відразу до половини висоти вежі. Далі, щоправда, піднімати став повільніше та дбайливіше. Але жаба, що звалилася в шлунок Шелеста звідкись із горла, в якому на мить застрягло повітря, так нікуди й не поділася. Ще й крутитись почала.

Магістр, з обличчям людини, яку всякі придурки відривають від важливих справ, вийшов з-за вежі, на мить завмер і тупо запитав:

— Це ви як?

Ваня нецензурно пояснив, як саме і в яких позах.

Весяна наділа на шию захисний амулет і постаралася зосередитися на лікуванні, підтримці поранених і всьому, що вона вміла, і що могло стати в нагоді. Томія розкрила щит. Льєн поставив захист перед зосередженим на Шелесті Ленцем. Дамір, який віддав свій обладунок другу, що летів на подвиг, ступив трохи вбік і активував амулет, знятий Томією з палиці. І тільки один Лост, не думаючи ні про який захист, атакував, плеснувши в долоні, і бряцнувши перстнями.

Магістра підняло і вдарило об вежу, правда він одразу ж відскочив, як м'яч і перекинувся назад, смішно розмахуючи руками та ногами. Лост, навіть не подумавши зупинитися, розвів долоні і додав вогню, на кілька миттєвостей перетворивши супротивника на палаючу кулю. Захист Лададатії це не пробило, натомість у птахолова з'явився час подбати про себе.

— Та я вас… — загарчав мрійник про небачену силу, — розчавлю!

І махнув рукою, чомусь у бік Вані, оточеного їжаками.

Чого він збирався там добитися, ніхто так і не дізнався, бо їжаки засвітилися, і стали хором співати веселу пісеньку про бовдура-мага, що поліз у віконце до дружини коваля. А Ваня так і залишився стояти, кліпаючи очима.

— До нього, — насказала Томія, зрозумівши, що у Вані найдосконаліший захист з усіх і Весяні там місця точно вистачить.

Подруга, на щастя, сперечатися не стала і у кілька стрибків добігла до їжаків, а потім стала дбайливо їх переступати.

— Ви знущаєтесь? — запідозрив магістр.

— Швидко до вежі! — гаркнув Льєн, раптом зрозумівши, що якщо Лададатія стане перед нею, а за спиною залишаться його щити, для тих, хто не має доспішного амулету, це може закінчитися дуже погано.

Магістр у відповідь жбурнув силою в Льєна, справді викинувши його за щити і боляче приклавши об землю. Лост тим часом підморгнув Томії і вдарив долонею по землі, дівчина майже відразу увігнала в неї меч, і перед ногами магістра виріс невеликий горбок, а з нього вистрілила блискавка, шпурнувши його за щит слідом за Льєном. Щоправда, на Лададатію він теж ніяк не подіяв, навіть не затримав ні на мить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍