Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Поможи мені Єдиний, якщо я виживу то ніколи не повернусь до мисливства, тільки поможи, прошу тебе!

Важкі кроки людозвіра трясли землю, молодий відчував вібрацію своєю дупою. Він вже поряд, ходе довкола цієї руїни де я сховався і винюхує мене, господи Єдиний.

Він почув як велетенські ніздрі жадібно вдихають повітря, і справді принюхувався, немов виправдовував сподівання своєї жертви. Раптом ця напівведмежа морда зазирнула у вікно, прямо на молодого, тоді удар, котрий зніс стіну, що відділяла їх двох, хижака і його жертву і молодий лишився зовсім беззахисним.

Арктантроп немов смакував його страх, маленького, скрюченого чоловічка, що зажмурив очі, вчепився обіймами у свою гвинтівку і швидко читав молитви.

Паща повна гострих кликів розтягнулась у якійсь подобі усмішки та радше оскалу і вже була поряд з тим мисливцем аби відкусити його голову але Єдиний таки почув молитви хлопця. Бо хтось ззаду напав на перевертня, заплигнув на нього, вчепивсь прямо в загривок і потягнув назад, чи то сам перевертень пішов назад, намагаючись намацати нападника. Хоч так хоч сяк але хлопець побачив що то його шанс і побіг, стрімголов, як ще не бігав ніколи у житті, може навіть декілька світових рекордів побив та навіть забув що досі обіймає свою рушницю, викинув її вже за брамою, десь в болото. Ще довго жив, став священником і дуже набожним, мав дружину і дітей котрих дуже любив але до самого кінця своїх днів не забував про той завод, полігон і перевертня, бо ті події часто снились йому у кошмарах.

А ми повертаємось до Ітана і Стіва, останній щойно вколов №54 прямо в шию звіру і випадково врятував ворога, котрий чкурнув кудись геть за територію з невимовною швидкістю.

Рани арктантропа на очах загоїлись але він досі був не в собі. Мисливцю довелось сплигнути з загривку за секунду до удару звіра спиною о стіну. Мало не розчавив і не збирався зупинятись, побачив кривдника і тепер вже повільно пішов на нього.

- Кайла, я потребую допомоги! - різко сказав Стів до ліквідаторки, котра допоки мовчала.

Вона взагалі образилась на хлопців, котрі зіставили план без неї і зараз була присутня просто провсяк випадок, здавалось навіть, що вона задрімала.

- Вийми з кишені той камінчік на якому намальовані кайдани та і кинь в Ітана, - відповіла ліквідаторка сонним голосом.

Він послідував пораді але Ітан зловив в свою лапу ту руну... і рухнув на землю паралізований, спрацювало.

- Ефект триватиме десь двадцять хвилин, вважай на цей час, хмаро.

Хмара то було особисте прізвисько для Стіва і воно йому не подобалось. Через те що він ніколи не посміхався це вже втретє, його називали саме так - хмарою.

Двадцять хвилин, а до людського стану Міллер повернувся вже через дві, голий і однорукий, виділявся серед бійні розірваних тіл. Довелось перетягнути його у ту руїну, де ховався той, котрого мисливець випадково врятував, лишив поряд запасний одяг і пішов у самі приміщення заводу.

Обережно рухався коридором, кімнатами, добивав тих небагатьох, що ще лишилися. Зачистив перший поверх і встановив вибухівку, ще лишався другий і підвальні приміщення. І з другим він певно довго возився бо коли лишилось замінувати тільки підвал то там він вже зустрів Ітана, одягненого і притомного, в своєму розумі.

Сказати вам який був вибух, що потряс усю Кайлератську область? Певно його було чутно аж за сотні кілометрів, ту вибухівку підсилено магією. Завод і полігон поряд Маурнінгу було стерто з обличчя землі, ця місія вдалась у повному обсязі.

В новинах потім казали що то певно теракт та жодна терористична організація не взяла на себе відповідальність за скоєне а тіла, котрі дістали з-під завалів були дивними, бо ті, що не обгоріли від пожежі і вибуху, не мали бути розірвані на шмаття а тим більш вбиті кулями. Цей інцидент лишився загадкою в Кровійській історії.

Але нашим героям було не до того. Кайла терміново телепортувала хлопців і себе на звалище, від котрого лишились лише димлячи руїни. Вціліла лише та сама машина, що її обрав той мисливець, Дейв, котрий напав на Ітана в перший же день. Маслкар, червоний з чорним на чотири місця, навіть ключі були у бардачку, може то доля що саме вона вціліла?

Як вони знищили завод, так і хтось із ВЕСПЕР вирішив рознести звалище ракетами і вибухівкою. Нині панувала ніч, тіл Марії і Франца вони не бачили та і Ітан не чув запаху крові, лише аромат пороху і паленого металу.

- Вони мали десь укритись - крові не чую.

- Може в підвалі? - спитав Стів.

Вожак одразу кинувся розчищати завал, що раніш був сторожкою. Кайла звеліла відійти і розкидала магією ті уламки, всі ті речі що раніш були його і Рени, разом з ліжком, стійкою, електроплиткою виробництва довбаного ВЕСПЕР.

Щойно люк в підвал показався з-під уламків як Ітан одразу кинувся до нього і відкрив, видихнув з полегшенням, обидва були там, живі. Марія з Шинкою на руках.

Допомогли їм вилізти.

- Що тут сталось?

І перевертень і вампірка були вкрай перелякані.

- Якийсь чоловік, з’явився в небі, літав над звалищем на чорних крилах...

- Сіяв пір’я на брухт і раптом прямо повз нього почали падати ракети, прямо на звалище..