Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Я натягнуто посміхнулася і зрозуміла, що рогатому магістру краще на очі не показуватися. Але не судилося! Влетіла в нього, варто було повернутися.

— Ти то мені й потрібна Рінвер. Копія запису є?

— Ага, — одразу зрозуміла про що він. — У кімнаті. Потрібна?

— Так. Зроби мені ще одну копію, ту, що ти Яліну дала, ми зіпсували.

Я насупилася і сердито подивилася на чоловіка.

— Не злись, я компенсую кристали. Дам із запасом. Задачку ти нам підкинула. Лішкорта, ми, до речі, не змогли туди запхати, вертлявий гад. То коли зможу отримати копію?

— Коли я отримаю кристали? У мене немає на що робити копію.

— Зрозумів. Коли в тебе заняття закінчуються?

— О третій годині.

— О четвертій занесу тобі, запис ти швидко робиш?

— Артефакт робить за десять хвилин.

Мені скупо посміхнулися, і чоловік швидко пішов. Ялін бачив і чув нашу розмову і потирав вилицю з синцем. У нас якраз має бути урок. П'ятий курс змився, щойно Райс зі мною заговорив. Швидко підійшла до Тейліна.

— Це через смугу перешкод?

Він тільки кивнув.

— Він у тебе запис попросив? — кивнула — Це добре, попередній він зі злості знищив, кристал у пил розтер. Соромно сказати, ми не можемо пройти.

Спрацював дар. Я злегка посміхнулася і сказала:

— Магістр Райс правильно подумав, спочатку потрібно добре все вивчити і подумки її пройти, а потім вже фізично сунутися.

— Будь ласка, зроби три записи. Мені, йому і Лішкорту.

На вихідних Алекс із друзями перебирався в інше місто. Я допомагала їм у міру своїх сил і здебільшого доглядала за дітьми. Мої брати прийшли допомогти фізично і на мене залишили своїх кошенят. Друзі самі спакували речі, і основним завданням було перетягнути коробки порталом у новий дім. З такою підмогою впоралися за чотири години, переселивши всіх. Основне одразу допомогли розпакувати, а те, що не нагальне, вони вже самі розпаковуватимуть у міру необхідності. Дітвора носилася між будинками і все досліджувала. Ночувати я залишилася в Алекса. Дерек дивився на нас похмуро. Я підійшла, обійняла старшого брата і поцілувала в щоку.

— Не ревнуй!

— Намагаюся, — трохи гарчачи, сказав він, — коли ви встигли в ближчі стосунки перейти.

— Ось так я тобі й сказала, — тихо розсміялася, — головне, що вже після повноліття! Тобі пора Ізу спати вкладати.

Брат підхопив на руки свою сонну малявку і пішов додому.

— Як тобі на новому місці? — запитала в улюбленого котика.

— Поки незрозуміло. Начебто нормально. Робота як робота. Як у тебе справи?

— Продуктивно, — усміхнулася, згадуючи навчальний тиждень. — Нас стали часто в морг водити. Мені з цілительством узагалі весело, а всього-то варто було магістру Ронту розповісти про те, як нас у морг водили. Йому сподобалося, — сказала я трохи гарчачи. — Хлопці на мене тепер зляться, у них апетит пропав.

— І що ти робиш із їхнім невдоволенням? — запитав коханий, ніжно погладжуючи мою спину. Він посадив мене до себе на коліна обличчям до нього.

— Я культурно послала їх до ректора. Хотіла спочатку в ліс до нечисті, але могли подумати щось не те. А от сказала, якщо щось не подобається, нехай скаржаться одразу ректору, так притихли. І мені перестали у слідчій справі давати завдання як у всіх. Тепер у мене просять розбір убивства, записаного на кристал! І магістр видав із таким хитрим захистом, що однокурсники не можуть його прочитати своїми артефактами. Магістр Аята дізнавшись про це, теж стала давати мені такі завдання, поглиблені.

Говорила я це ледь гарчачи, і не рятувало, що мене вже відверто спокушали й пестили. Ричати перестала тільки коли Алекс накрив губи поцілунком. Тут я вже стала муркотіти.

— Так набагато краще, — промуркотів мій котик.

Ми почали цілувати одне одного в губи, шию, погладжувати ніжно скрізь. Тільки-но я зібралася стягнути з Алекса футболку, у двері постукали, а судячи з нервового дробу, Дік.

— Діку, що сталося? — крикнув Алекс.

— Справа в нас сталася, — роздратовано сказав хлопець. — Можна?

— Так, — відгукнулася я.

Злазити з колін поки не стала. Мені потрібно було отямитися від невинних пестощів.

— Сподіваюся, у вас труп, — сказала злегка порикуючи.

— І не один. Ти йдеш із нами.

Я простонала і сказала вже виразно:

— Мало мені жмуриків в академічному морзі. Кого вбили?

— У тому то й річ, тіл немає, але крові багато. І шеф із минулої дільниці натякнув про тебе цьому шефу. Щоправда, тебе назвали дружиною Алекса.

— Злегка поквапилися, — фиркнула.

— Легко виправити, — сказав Алекс і не дав з нього злізти. — Коли нам потрібно бути на місці.

— Через п'ять хвилин. Тому вибачте, не дам вам часу на холодний душ.

Алекс встав зі мною на руках. Щоправда, потім поставив і відвернувся від нас із Діком.

— Знайшов кого соромитися, — пиркнув його друг, візьми кофту довгу і не буде видно, що в тебе десь стовбурчиться.

Коханий кивнув і збігав нагору за кофтою. А я поки що знайшла свій рюкзак і закинула кілька бутербродів із холодильника та пляшку з водою.

— Уже не гребуєш їсти при мертвих?

— Скоріше на пізніше. Алекс у тебе шоколадки десь були?

— Твої племінники всі заначки вигребли і зжерли на місці. Льодяники залишилися.

— Бери і підемо.

Дік відкрив нам портал до місця злочину. Там уже був Гор і Рей. Хлопці нам винувато посміхнулися. У будинок вони не входили, чекали на нас. Але навіть із порога було видно, що підлога рівним шаром залита кров'ю.

— Ще ніхто не входив, — сказав Гор.

— Це добре, — сказала, а сама відчуваю, дар уже ввімкнувся.

— Що бачиш? — запитав коханий, не відпускаючи руки і притискаючи мене до себе.

— Алекс, це так необхідно? — поцікавився Гор суворо.

Дік сказав злегка винувато:

— Нам пощастило, що вони не встигли до найцікавішого дійти і були ще в одязі. А ти нюх втратив, чи що? — останнє вже було з часткою єхидства — Я їхній запах уловив ще з-за дверей, думав, мені не дадуть відповіді, і взагалі проклянуть.