Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

— Розуміє, що з татом тупання не пройде, ось і дується, — дивлячись на те, як маленька вкотре втікає, Олександра приклала руку до живота, погладжуючи — той малюк, який на підході, щось дуже активний.

Настя подивилася на обличчя Самарської, а потім ковзнула поглядом нижче, по силуеті…

— У вас же це буде вже четвертий, так?

— Четверта, — Олександра усміхнулася, дивлячись лукаво. — Чула про суперечку?

Настя кивнула.

— Ярослав досі сподівається, що нарешті буде син, але я знаю, що знову дівчинка.

Ніби відчуваючи, що тема безпосередньо стосується його, наступним рейд в альтанку зробив Самарський.

Ну й слух у нього, здається, відмінний. Він підійшов, оглянув Олександру уважним поглядом, заговорив.

— Син, Олександро. Точно тобі кажу.

— Упертий… — сперечатися Самарська не стала. Однаково дуже скоро стане зрозуміло, хто має рацію.

А коли чоловік пішов, знову подивилася на Настю з усмішкою. З настільки доброю усмішкою, що стриматися від запитання Веселова не змогла.

— Це ж моторошно складно — троє дітей. Та й не троє…

— Складно, — заперечувати очевидного Олександра не стала. — Але якщо поруч є ті, хто може допомогти, стає легше, та і як би складно не було, це ж щастя. І чим його більше, тим ти багатший.

Насправді планували вони з Яром тільки третю вагітність, минулі стали для них сюрпризом, але дивлячись тепер на своїх дітей, Олександра вже насилу згадувала ті часи, коли сумнівалася, чи варто народжувати.

— Тож не бійтеся, Насте. Прийде час, зрозумієте, що це найприємніші складності, які тільки можна уявити.

Настя кивнула. Колись неодмінно зрозуміє. А, можливо, ось прямо зараз потихеньку починає розуміти. Дивиться на Гліба або заплющує очі, уявляючи його обличчя, і думає про те, що зовсім не проти приємних складнощів із ним у дуеті.

Уже ввечері, перейшовши з альтанки в будинок, усе в ту ж вітальню, яка дивом вижила після дитячої навали, компанія запалила камін. Втомилися усі, але найбільше за інших дівчинка-Котик, яка попросту заснула на плечі дідуся. Той явно не заперечував, відганяючи від себе всіх, хто поривався розбудити дитину і відправити спати.

До дев’ятої вечора люди почали потихеньку роз’їжджатися. Першими поїхали Самарські. Стоячи біля воріт, проводжали їх усім світом.

— У мене нова справа… — Олександра розповідала щось Марині, а почувши, як чоловік гмикає збоку, кинула грізний погляд на нього. — Ще раз закотиш очі, Самарський, ночувати будеш в одній зі своїх недобудов.

Тепер хмикнув уже Марк, який стояв неподалік, і який отримав за це докірливий погляд Ярослава.

— Не радій, Самойлов. Однаково ми вас зробимо…

І знову час закочувати очі — тепер уже синхронно Олександрі та Сніжані.

— Так усі знають, що дівки у вас будуть, хлопчики. Не задирайтеся, — вирішальне слово взяла Марина, махнувши рукою на дурних хлопчаків тридцяти з хвостиком років. — Ох вже ці чоловіки… Аби мірятися. Не гідністю, машинами й будинками, так дітьми…

Мірятися чоловіки перестали, але дивлячись на те, що відбувається збоку, Насті здавалося, що ненадовго. Найвеселіше почнеться після пологів. Дівчина зловила себе на думці, що навіть вона тепер буде стежити за перебігом і результатом суперечки…

Слідом за машиною Самарських покотилося ще кілька автомобілів. У міру того, як діти засинали, а дорослі починали позіхати, будинок порожнів.

Компанія виходила на подвір’я ще не один раз. І кожен раз із Настею прощалися, як зі своєю. З деякими людьми вона обмінялася телефонами. Із Самарською — через дітей, із Самойловою — у неї давно була ідея щодо фотосесії, і вона зовсім не проти була б пофотографувати Настю, ще з однією з панянок, яка дуже хотіла дізнатися рецепт маски для волосся, якою користувалася Веселова…

У цей вечір поповнилася не тільки телефонна книга, розсіялися деякі Настині страхи.

Вона щиро вважала, що потрапить у компанію, у якій усі, по-перше, будуть старшими, а, отже, апріорі іншими, а по-друге, не просто іншими, іншими по-багатому. Виявилося, що серед друзів Гліба багато цікавих людей. Простих у спілкуванні, усміхнених, доброзичливих, гостинних.

Останніми з дому відправлялися саме вони з Глібом. Імагін, можливо, сидів би й далі, їм із Марком явно було, що обговорити. Але Настя відчувала, що її очі вже зрадницьки злипаються, а Катя встигла тричі прокинутися, сходити за бонусним шматком торта, з’їсти, а потім знову заснути. Йти у свою кімнату дівчинка категорично відмовлялася — як же вона піде, якщо тут стільки цікавого?! Тому просто змінювала плече — спочатку дідусь, потім Марина, далі Марк, засинаючи по черзі на кожному.

Але проводжати їх дівчинка вже не стала, позіхнула, поцілувала в щоку спочатку Настю, потім Гліба, пожуривши, що не дочекався, поки вона доросте до шлюбного віку, а потім потоптала по сходах вгору, на ходу бубонячи щось про те, що й так усіх перелічених чоловіків розберуть…

На вулиці було вже досить холодно, тому прощання розтягувати не стали.

— Тоді я зателефоную на тижні, Насте, домовимося про час, гаразд? — Сніжана говорила, паралельно записуючи нагадування в телефоні, а потім підняла погляд, тепло усміхаючись.