Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

ще й сердишся, якщо я бодай трохи хочу долучитися. Я весь цей час тільки те й роблю, що кладу ці гроші в банк; лише двічі я знімала звідти невеличку суму тобі на подарунок. То навіщо мені ці гроші, які навіть витратити ніде не можу? Хіба в могилу зі мною покладеш їх, коли помру…

— Та не мели дурниць, люба… — Ну погодься, що, як твій чоловік, я зобов’язаний…

— А чому це я не можу долучитися до купівлі нашого будинку? Чи, може, ти не вважаєш мене своєю правою рукою, своєю вірною подругою? Як тебе послухати, то я годжуся лише на те, щоб прибирати дім, лагодити і прасувати твій одяг, готувати їсти і лягати з тобою в ліжко? — обурилася дона Флор. — То я для тебе лише служниця й наложниця?

Вражений цим несподіваним вибухом дружини, доктор Теодоро остовпів, він не міг мовити й півслова, так і сидів, тримаючи в руці ложку перед своїм роззявленим ротом. Дона Флор трохи себе опанувала.

— Якщо ти мене кохаєш і поважаєш, то просто мусиш дозволити мені долучитися до купівлі нашого спільного дому…

За весь час їхнього спільного життя доктор Теодоро ще жодного разу не був такий зворушений, як цього вечора. Завжди стриманий, він раптом пристрасно вигукнув:

— Ти ж знаєш, Флор, як сильно я тебе кохаю! Ти — моє життя! Невже ти в цьому сумнівалася?!

— Та хіба ж я тобі не жінка, не твоя рідна дружина? Слухай сюди: якщо завтра ти не підеш у банк, то підписувати угоду з Селестино піду я… — рішуче підсумувала дона Флор.

Доктор Теодоро підвівся, підійшов до дружини і міцно її обійняв. Зворушена і схвильована дона Флор пригорнулася до чоловіка. Так, обійнявшись, вони сіли на канапу, цієї миті дона Флор відчувала до нього майже пристрасну ніжність.

— Ти найрозумніша, найсправедливіша та найкрасивіша з усіх жінок…

— О ні, мій Теодоро, зовсім я не найкрасивіша… — І, пильно глянувши в добрі, щасливі чоловікові очі, додала: — Не найкрасивіша, але клянусь тобі, любий, я докладу всіх зусиль, щоб бути найрозумнішою й найсправедливішою.

Мовивши це, вона припала вустами до губ доктора і він відповів їй палким поцілунком: її добрий чоловік, шляхетний доктор Теодоро, який єдиний заслуговує на її ласку і тіло.

Вечірні сутінки вже цілком огорнули вітальню, й Гульвіса, який весь цей час спостерігав за ними, невдоволено провів рукою по своїй білявій гриві й, зажурений, вийшов надвір.

6

ПІСЛЯ ЦІЄЇ РОЗМОВИ ДОНИ ФЛОР І ДОКТОРА ТЕОДОРО ПОДІЇ В ЇХНЬОМУ ЖИТТІ ПОЧАЛИ РОЗГОРАТИСЯ неймовірно швидко.

У місті почалась така чудасія, від якої волосся ставало дибки навіть у ревнителів містики та магії, таких як ясновидиця Аспазія, що прибувала щоранку зі Сходу до Воріт Кармо, де вона «єдина здатна була застосувати свою спіритичну практику телекінезу»; знаний медіум Жозете Маркос («феномен левітації та ектоплазми»), який був на «ти» з незвіданим потойбіччям; Архангел Міґель де Карвальйо, власник крамнички містичних дрібничок у провулку Калафате; докторка Наїр Сака з дипломом Університету Юпітера, яка могла вилікувати за допомогою магнітних полів будь-яку хворобу; сеньйора Дебора з Чат Страждань, хранителька таємниць тибетських ченців і «верховенного одкровення майбуття», яка була постійно вагітна від духовного злиття з живим Буддою, а також вміла «гарантовано передбачати вигідні грошовиті шлюби та виграшні номери у лотереї»; що й казати про немічного старця Теобалда Багдадського Принца.

Приголомшені були не лише ці світочі. Збентежилися також охоронці й творці незвіданої містерії в самій Баїї: хранителі божественного, іялориші[68], бабалориші[69], бабалаво[70] та іякекерес[71], оба[72] та ога[73]. Отетеріла від тих подій навіть сама Сеньйора Мати зі свого трону в Аксе Опо Афонжа, Менінья до Ґантоїш зі своєю свитою в Аксе Іямассе; тітка Массі з Каса Бланки, поважна Аксе Ія Нассо, навіть вона не чекала такого зі своєю стотрилітньою мудрістю; як не чекала такого й Ольга де Іянса, гордо виконуючи ритуальний танець в своєму дворі Алакету; ні Незіньйо де Еуа; ні Симплісія де Ошумаре; ані Синья де Ошоссі, похресниця покійного отця Прокопіо до Іле Оґунжа; ані Жоаузіньйо де Кабокло Педра Прету; ані Еміліано де Богум; ані Марієтта де Темпу; ані кабокло Нейве Бранко в Алдеї де Зуміно Реанзарро Ґанґажті; ані Луїс де Мурісока, жоден із них не міг проконтролювати ситуацію й знайти якесь пояснення тій дивовижі.

А всі вони чого тільки не бачили в житті: запеклі війни божків на перехрестях у ночі макумби[74], на землі та в небесних просторах, дивні видива та безпрецедентні ритуали, прокляття на смерть, чаклунство та магію чи не на кожному кроці. Вони бачили ошалілих ориш, зібраних в одному місці, незалежно від видів та походження, Ешу, який самотньо ніс свій буремний еґум і якому ніхто не приносив у жертву ні барвистого одягу, ні крові півнів і баранів, не кажучи вже про цілого козла чи ангольського фазана. Його одяг був зітканий із жадання, помережений безсмертною пристрастю, і як єдину пожертву та пошанівок він просив усмішку та медовий погляд дони Флор.

І навіть Янсса (еге ж!), яка виганяє душі, не боїться еґума і готова позмагатися з ним, повелителька мертвих, сміливиця, від крику якої достигають фрукти й руйнуються війська, навіть вона, авторитарна, авантюрна та відважна, не змогла перемогти того безсоромного Ешу, який вихопив у неї шаблю й нагайку. Тепер усе було навпаки, це був час протиріч, період світлого неба в нічну пору та яскравого сонця на світанку.

У покорі припалі додолу іялориші та бабалориші в якийсь певний момент не бажали більше втручатись, а лише захоплено спостерігали за пошуком рішення через вогненну борню. Втрутився лише бабалаво Діді, Асоба де Омолу, він же основний маг Іфи, хранитель дому Оссайн, зважаючи на свою посаду в Корікое Улукотум на території еґума в Аморейрі, спробував зв’язаною соломою мокан приборкати еґума, який прокинувся зі свого сповненого плотських жадань одвічного сну. Він зробив це на прохання Діонісії Ошоссі, втім марно, як з’ясувалося згодом.

Не сказати, що Кардозо і Са здивувався, він узагалі був не з тих, хто дивується, полохається чи то пак легко здається. Але скидалося на те, що його мозок кишить якимись галюцинаціями, ох! як же він від цього неприховано страждав, хоч збентежити його було нелегко. Це сталося тими спекотними днями, коли лютий, збунтований та озлоблений народ оточив міське представництво іноземного монополіста на постачання електроенергії з вимогами націоналізувати нафтовидобувні шахти, розлякав поліцію та щосили горлав «Марсельєзу», не знаючи французької. Тоді все і почалося.

Дона Флор теж не відразу