Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Але ж ти ж правильно вчинив, тоді інакше і неможливо було, а я тобі що тоді відповіла, пригадуєш? «Дім купимо пізніше», хіба ні?

— Так то воно так… Але річ у тім, люба, що зараз оголошено продаж будинку майже за безцінь…

— Його виставили на продаж? Але ж мали надати перевагу нам…

— Мали…

З’ясувалося, що власник будинку подався у фермери і тепер розводить биків зебу для славнозвісних «боїв зебу». Ти чула про таке, люба? Так от, у цих боях постраждає і наш омріяний будинок… Адже власник виставив його на продаж майже за копійки. Щодо привілею дони Флор, то власник вважає, що хоч би яка вона була сумлінна та відповідальна орендарка, та свого часу вже мала нагоду придбати будинок, і коли він був майже в неї в руках, розірвала угоду практично на завершальному етапі, а хто ж так робить? З якого це дива власник повинен чекати, поки доктор Теодоро викупить усі частки аптеки, коли гроші за дім потрібні вже зараз. Тож не дивно, що будинок виставлено на продаж. Бо яка йому користь від будинку, якщо подружжя живе там майже безкоштовно? Значно вигідніше розводити зебу, там хоч за кілограм м’яса можна добре вторгувати. Сам власник весь час на фермі, тому за продаж відповідає відділ нерухомості банку, директором якого є професорів друг Селестино. І зважаючи на досить таки помірну ціну, охочих буде хоч відбавляй.

А як доктор Теодоро про все це дізнався? Дуже просто: Селестино телефоном терміново викликав доктора Теодоро до себе в банк. Його тону вистачило, щоб не сумніватися в екстреності справи: «Лишай ті свої ліки і мерщій до мене в офіс». Пояснивши в двох словах, про що мова, він порадив купувати дім, бо вигіднішої для цього нагоди не буде, той божевільний виставив його фактично за безцінь, бо йому, бачте, знадобилися гроші на партію худоби.

— Коли вся ця справа з биками накриється, пане Теодоро, постраждає багато справді хороших людей… Але мій банк ні копійки не дасть на цю аферу… Тож купуйте і навіть не думайте.

Правду казав португалець, увесь цей галас із биками до добра не доведе, такої ж думки був і доктор Теодоро. Але ж де було взяти потрібну суму, якщо він буквально вчора витратив усі свої заощадження на придбання частки в аптеці, ще й у того ж Селестино взяв кредит на невеликий термін?

Банкір добре знав аптекареву вдачу, знав, який надійний, відповідальний та скрупульозний він був, як знав і те, що маючи щонайменший сумнів у спроможності погасити борг, він ніколи не ризикуватиме. Селестино всміхнувся: яке ж непередбачуване іноді наше життя! Така скромна і добра жінка, вправна кухарка дона Флор узяла собі за чоловіків двох таких цілковито різних людей. Та чи видавав би він кредит Гульвісі, як от зараз доктору Теодоро? Гульвіса квапливо, тремтячими руками хапав ручку і ладен був підписати все, що йому підсунуть, аби тільки швидше отримати ті кілька мільрейсів, щоб пограти в рулетку.

— Дістаньте бодай частину необхідної суми, а решту я видам вам під заставу будинку. От погляньте…

Він узяв олівця й докладно все розписав докторові Теодоро. Фактично за доктором залишалось роздобути кілька конторейсів, а решта нехай його не обходить: за це подбає довгострокова пільгова позика під низькі відсотки. Це була пропозиція батька синові: португалець знав дону Флор іще від її першого шлюбу, не раз ласував її смаколиками і завжди ставився до неї з повагою. Втім, не менше він поважав і доктора Теодоро за його порядність і відповідальність. Промовчав він лише про Гульвісу — з цілком зрозумілих міркувань. Але раптово згадавши про нього, Селестино люб’язно всміхнувся другому чоловікові дони Флор і продовжив термін позики ще на півроку.

— Дуже вдячний за вашу пропозицію й ніколи не забуду вашої щедрості, мій любий друже, та на превеликий жаль, зараз я геть не маю грошей, як і не маю, де їх узяти. Бідолашна моя Флорипедес, вона так мріяла купити цей дім, але нічого не вдієш…

— Флорипедес… — пробурмотів Селестино, й подумав: «яке безглузде ім’я» — Скажіть, якщо ваша ласка, сеу докторе, а вдома ви теж так звертаєтеся до своєї дружини?

— О ні, вдома вона для мене Флор, як і для всіх інших. Але…

— Дякувати Богові… — Селестино жестом зупинив доктора: час банкіра — це гроші. — Так от, любий докторе, як я знаю, на рахунку дони Флор, або ж дони Флорипедес, як ви її величаєте, лежить кругленька сума, якої більш ніж достатньо для першого внеску.

Доктор навіть і не думав про гроші дружини.

— Але ж це не мої гроші, вона заробила їх важкою працею, то святе, як я можу дозволити собі розраховувати на них?..

Знову банкір зміряв фармацевта поглядом: Гульвіса не лише просив ті її копійки на гру, ще й іноді забирав їх силою. Навіть руку на неї підіймав, принаймні ходили такі чутки…

— О, воістину благородний вчинок, гідний такої шляхетної людини, як ви, — вишукана ввічливість португальця раптом змінилася відвертим хамством. — Та ви просто віслюк, ось хто ви, як оті аристократи, що, маючи рояль, довбають каміння… От поясніть мені, яка користь із тих «важко зароблених» грошей дони Флор, якщо вони мертво лежать у банку? Його дружина мріє придбати будинок, а цей пан тут своє сране лайно, так-так, пане, істинне лайно оця ваша демагогія! Маєте таку нагоду, і втрачаєте її. Хіба ж у вас, як у подружжя, не спільні гроші?

Доктор Теодоро проковтнув і «дурня», і «віслюка» і навіть «сране лайно», адже він добре знав португальця і багато чим був йому зобов’язаний.

— Не уявляю, як я маю їй про це сказати…

— Що ви не уявляєте? Та тут і уявляти немає чого: коли з жінкою найкраще все обговорювати? У ліжку, дорогенький. Я всі такі питання зі своєю жіночкою тільки там і обговорюю, й ще жодного разу цей спосіб мене не розчарував. Слухайте сюди, маєте добу на роздуми. Якщо завтра у цей час ви не прийдете, я продам будинок тому, хто дасть більше… А зараз вибачайте, у мене купа роботи…

Усе-таки не в ліжку, а за столом, щойно впали перші сутінки, за вечірньою кавою з молоком, доктор Теодоро переповів доні Флор свою розмову з банкіром, не згадавши, звісно ж, про його хамство.

— Думаю, тобі таки не варто чіпати цих грошей.

— А що мені з ними робити?

— Це гроші на твої особисті витрати… Особисті, розумієш?..

— Та про які витрати ти кажеш, Теодоро, якщо ти мені взагалі не даєш за щось заплатити? Ти навіть матері моїй допомагаєш… Геть за все розраховуєшся