Валентин Лукіч Чемеріс - Вітька + Галя, або Повість про перше кохання, Валентин Лукіч Чемеріс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось вони, твої дуелянти, — бушував Причепа, — яких ти хотів, на даному етапі, виручити при допомозі підкопу! Тепер повний ансамбль. Для тебе, Федько, на даному етапі, доведеться прочитати лекцію на тему: «Що таке підкопи з метою звільнення арештованих і як вони розцінюються згідно карного кодексу». Іч, який, сарай підкопувать!.. Я тебе підкопаю, на даному етапі!
— А нащо ж ви заперли Вітьку? — насупився Федько і на всяк випадок сховався за Вітьчину спину. — І прокопав би дірку, якби вас не понесло за сарай… Так, ніби іншого місця для цього немає…
— Ти мені ще будеш указувать? Куди мені бігати, на даному етапі? — посварився Причепа, і тут його погляд упав на розстебнуту кобуру. — Хлопці, хто лазив… до кобури?.. Де ви діли…
— Ми ваш «револьвер» з’їли, — пирхнув Вітька. — Шкода, що мала кобура… На даному етапі.
— Отакої!.. — розгубився Причепа. — А що ж я обідатиму?
І в цю мить щось ніби спалахнуло. Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з’явилася Галя Козачок.
— Вітюньчику?! Ти живий?! — крикнула вона радісно.
І сталося те, чого ніколи-ніколи не забуде Вітька Горобець. Скільки шитиме, що не пошле йому доля, які випробування не трапляться на його шляху, а ніколи-ніколи не забуде Вітька Горобець, як Галині руки, наче крила, здійнялися вгору, впали йому на плечі, і Галя рвучко притягла його до себе і припала губами до його обпеченої щоки.
— Ну й дурний же ти, ну й дурненький, Вітько! — не то плакала, не то сміялася дівчина в оторопілого хлопця на грудях. — Ой, та який же ти замурзаний, дуелянтику мій!.. Ходімо, ходімо, тут колодязь у дворі, вмиєшся, дурненький Вітюньчику!
І, сміючись, Галя потягла все ще оторопілого Вітьку за руку з сарая. Причепа, Федько та Петро мовчки переглянулися.
— Лекція відміняється, — першим порушив мовчанку Причепа. — На даному етапі, прибув новий лектор…
Федько встав і, звертаючись до Петра, сказав:
— Отаке воно життя!.. Хто за дівчатами не стріляє, той і не виграє… Ну, Петре, зроби, на даному етапі, дяді міліціонеру ручкою і біжи собі додому.
І, підсмикнувши штани, Федько покотився з сарая, не забувши прихопити з собою свою лопату. Біля колодязя він усівся на камінь валун, підпер голову руками і зачудовано спостерігав, як Галя метушилася біля Вітьки, як вона щось весело щебетала йому, сміялась і хлюпала на Вітьку чистою холодною водою.
Вітька радісно вмивався і відчував, як од тої чистої води, яку зливала йому Галя, у нього за спиною все ростуть і ростуть крила; може, ще маленькі-маленькі, може, ще не міцні, може, ще невправні, але росли ті крила, од яких людина стає крилатою.
Частина друга. Голуба куниця
Коли любиш — так женись,
а не любиш — відступись.
Чаплівський цирульник
«З кожним роком розширюється сфера побутового обслуговування трудящих нашого району. З творчим вогником підійшли до такої важливої справи і в селі Великі Чаплі. І це негайно ж дало позитивні наслідки: цими днями у Великих Чаплях буде відкрито зручну і добре обладнану голярню на предмет стрижки чоловіків».
Так одного чудового дня писала районна газета «Вперед». І вдячні чоловіки — «предмет стрижки» Великих Чапель, — у захваті проковтнувши те незвичайне повідомлення районки, з дня на день очікували обіцяної революції у сфері побутового обслуговування рідного села. До всього ж чоловіків поїдом їла практична цікавість: яку саме конкретну дату мала на увазі райгазета під формулою «цими днями»? Але всі, бодай і найвідчайдушніші, спроби розшифрувати обіцянку кінчалися таким же успіхом, як спроби розгадати таємницю зниклої Атлантиди.
Після того повідомлення благополучно спливло десять років…
Побутова революція, про яку так натхненно писала газета, все ще барилася і ніяк не могла добратися до Великих Чапель.
Згодом виявилось, що газета, в цілому вірно освітивши події, трохи переплутала деталі: збиралися відкривати не голярню, а пекарню, і не у Великих Чаплях, а в сусідньому селі Малий Кілометрик.
Тому чаплівські чоловіки «на предмет стрижки», як і раніше, змушені були вкотре топтати знайому стежку до самодіяльного голяра діда Левонтія. Молоді роки чаплівський цирульник провів у херсонських степах. Кажуть, кращого стригаля овець за нього не було по всьому півдню України. Але з тих пір, як Левонтію в бійці вибили праве око і він, недобачаючи, зіпсував шкіру на одній вівці, з лаврами стригаля йому довелося розпрощатися. Посумувавши, повернувся Левонтій на свою батьківщину, монополізував «предмет чоловічої стрижки» і, довго не мудруючи, зробився головним чаплівським цирульником.
…Федько Котигорошко безцеремонно покрутив сюди-туди Вітьчину голову і з притиском запитав:
— І ти з цією розкішною копицею сіна ще збираєшся на побачення? Ти — самовбивця!..
Оскільки власник «копиці» не мав чого відповісти на своє виправдання, то Федько з філософським спокоєм виніс йому смертний вирок:
— На даному етапі, як каже наш незабутній міліціонер, тобі доведеться сходити до діда Левонтія!
До семи годин вечора, на коли було призначено побачення, залишилося ще дві години, як захеканий Вітька влетів до хати цирульника й притьмом випалив:
— Ой, підстрижіть, діду, під бокс та пошвидше, бо часу в мене обмаль!.. Здрастуйте!..
Вайлуватий, давно не стрижений цирульник, бликнув на збудженого клієнта єдиним і до того ж сонним оком:
— Я на Херсонщині і не таких баранів стриг, та й ті вволили чекати, — буркнув невдоволено. — Гони три гривеники і тягни стілець до вікна, де світло. Та сиди мені смирно й не совайся, бо обчикрижу не там, де треба. Будеш тоді районному прокуророві голову морочити. Знаю вас, вдячності не діждешся. Он Семену Тригубу, як він женився, по сліпоті своїй оселедця зробив замість польки, так крику на весь район було! Невдячний народ! Горлопанить! Ніби вуха йому відшматував. Подумаєш, з оселедцем женитися не захотів! Ну й не женися! Так ти її, видно, любиш. А я з ентузіазмом стриг.
І з цими словами Левонтієва машинка з таким ентузіазмом вп'ялася у Вітьчину потилицю, що хлопець, холонучи, зрозумів: заради сьогоднішнього побачення йому доведеться пережити якщо й не пекельні, то досить-таки пристойні муки.
Так воно й сталося. Вже за другим заходом Левонтієва машинка почала сердито шамкати. Жуючи, засмикала волосся з таким ентузіазмом, що в хлопця рясно потекли сльози. А потім щось у ній здало і вона марно силкувалась якщо й не зрізати волосся,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання, Валентин Лукіч Чемеріс», після закриття браузера.
