Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 5

Знадвору вже лунало знайоме тупотіння кінських копит, з палацу прибула двоколка з Заггі. Дівчина тремтячими руками накинула на себе плащ і попрямувала до виходу з хатини. Похмурий Гербі мовчки йшов слідом, стискаючи пальці в кулаки. Крізь неймовірний біль і тривогу він лише мовив:

-Ми ще можемо покинути Горт, дівчинко… Ще є час… поки не пізно…

Сессіл заперечливо похитала головою у відповідь. В її темних з відтінком синього очах поряд із хвилюванням палала рішучість і впевненість. Дівчина міцно обійняла дядю Гербі, немов прощаючись…

-Ви завжди казали, що в кожного з нас свій тягар долі, який боги поклали на людські плечі. Я завжди намагалась живити енергією свою Душу Світла і вона вказує мені шлях… той шлях, який я повинна пройти крізь випробовування і страждання… І що би не трапилось, Ви завжди будете в моєму серці, як і Ваша мудрість, безцінні знання і таємниці цілительства, відкриті Вами… - непрохані сльозинки скочувались по дівочих щоках, серце огорнула туга…

-Нехай боги опікуються тобою, дитинко… - прошепотів Гербі журливо. Як же він не хотів відпускати Сессіл на той бенкет, наче було відчуття, що більше ніколи вже її не побачить знову…

Двоколка з цілителькою і Заггі неспішно прямувала крізь сірі хмарини прохолодного туману і вечірній морок. В руках дівчини сяяла невеличка лампадка, яку дав посланець для того, щоб освітлювати шлях, поки він триматиме поводи коня. Здійнявся різкий холодний вітер, пронизуючий до кісток, а дівчина щільніше закуталась у свій плащ.

-Знову погода псується, хоча кажуть, що на землях Лардонської Імперії значно гірше… - Заггі втомлено позіхнув, але відразу бадьоро стрепенувся, щоб позбутись небажаної сонливості.

Усю дорогу Сессіл задумливо мовчала, вглядаючись у темряву перед собою. Шлях у морок і невідомість… ось вже виднілись темні силуети веж палацу і мерехтіння багаточисельних смолоскипів. Крізь відчинені масивні ворота прибували гості, запрошені володарем на бенкет.

Заггі допоміг дівчині злізти з двоколки, забрав з її рук лампадку і супроводив до центрального входу величезної вежі, прямуючи поміж високих гранітних колон. Зніяковіла Сессіл лише в черговий раз здригнулась, спостерігаючи за веселими і розкішно вбраними гостями.

-Далі тебе супроводжуватиме прислужниця, туди мені вхід заборонений, - посланець сумно зітхнув, а Сессіл мовчки кивнула на прощання і нехотячи зайшла всередину слідом за молодою дівчиною, яка виконувала обов’язки супроводжуючої.

Величезний хол вежі освітлювали смолоскипи і лампадки, виблискуючи на мармурових стінах. Сессіл повільно крокувала по м’якій доріжці-килиму із червоного оксамиту, ошелешено озираючись навкруги. Прислужниця привела її до фігурної арки-входу в бенкетну залу, куди по черзі заходили гості. Згідно місцевого етикету, кожному треба було наблизитись до володаря острова, назвати своє ім’я і вклонитись.

Спарг вальяжно і розслаблено розсівся на троні із білого мармуру, широкі поручі якого прикрашали інкрустації золотом і коштовними самоцвітами. Володар сидів за невеликим окремим столом із білого дерева, біля якого було декілька місць-крісел для особливих гостей. Прибулі по черзі підходили до Трея, виказуючи пошану і покірність, а володар гордовито і зневажливо вказував рукою, куди сідати. Для нього це була своєрідна розвага, що тішила ЕГО, наче кожен тут повинен знати своє місце.

Спарг вбрався у білу шкіряну туніку без рукавів, що контрастувала з його засмаглими жилястими руками з татуюваннями різних лардонських рун. На чоловічих зап’ястях сяяли масивні золоті браслети, а на пальцях виблискували перстні.

На тремтячих ногах Сессіл наблизилася до столу володаря, коли прийшла її черга вітатись. Вона оторопіло здійняла голову і зустрілась з диким, пронизливим, майже божевільним і жадібним поглядом крижаних очей Трея.

-Сессіл, - дівчина згідно етикету назвала своє ім’я, придавши голосу максимальної впевненості і схилила голову перед володарем. Спарг, не зводячи з неї погляду, вказав рукою на крісло за його столом, що знаходилось майже навпроти. Сессіл відразу почула за спиною злісне перешіптування наложниць, що нагадувало сичання змій. На килимі біля колін Трея терлась жінка неймовірної вроди, вбрана у відверту золотисту атласну сукню із розрізами до самісіньких оголених сідниць, а великий виріз майже не приховував засмаглі пишні груди. Розпущені і довгі шовковисті чорні коси блищали від золотої пудри, а зелені очі палали відвертою ненавистю до сідаючої за стіл цілительки.

-Та сама дівчина, що зцілила нашого Сема? – злісно просичала наложниця. – Скоріше за все, чаклунка… відьма…

Трей навіть не дивився в бік вродливої жінки, продовжуючи буравити поглядом заціпенілу Сессіл, яка все щільніше куталася в свій плащ.

-Ти сьогодні надто говірка, Деллія, - процідив він крізь зуби, звертаючись до наложниці, а потім жорстко схопив її за волосся і притягнув до себе. – Забирайся геть з моїх очей за дальній стіл зали, а якщо сьогодні попадешся мені на очі – відітну голову.

Жінка різко відсахнулася і зблідла від страху та злоби. Стиснувши губи, вона окинула цілительку ненависним поглядом і попрямувала геть.

Сидячи за столом, Сессіл боязко озиралась навкруги. Усі присутні жінки були вбрані у відверті блискучі сукні, від яскравого чоловічого одягу також мерехтіло в очах. В світлі полум’я лампадок і смолоскипів виблискували багаточисельні коштовності гостей, доповнюючи їх розкішні вбрання.

Праворуч від володаря сидів задумливий Семюель, той самий воїн, на честь одужання якого організований цей бенкет.

-Доброго вечора, Сессіл, - він привітно посміхнувся цілительці, оглядаючи доволі скромну дівчину із цікавістю. – Радий нашій зустрічі…

Овальної форми столи були накриті білими шовковими скатертинами, розшитими золотистим орнаментом. На кришталевому посуді рясно красувалися різноманітні делікатеси, які Сессіл ніколи і в очі не бачила. Вона лише розгублено розглядувала столи. Хоча апетит зовсім був відсутній, дівчина задля ввічливості поклала на тарілку маленький шматок пшеничного пирога із прошарком сиру і зелені. Прислужниці в зелених шовкових сукнях продовжували приносити страви, а також обслуговували гостей, наповнюючи кришталеві келихи різноманітними сортами вин.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍