Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Глава 3

Глава 3

— Ну-ну, розплющуй очка, — Настя відчула жахливо гострий запах, спробувала ухилитися від його джерела, але хтось хоч і не надто грубо, але наполегливо притримав, не даючи відвернутися. — Прийшла до тями?

Усвідомивши, що єдиний спосіб позбутися від подібної уваги — розплющити очі, Настя змусила себе зробити саме це. Не одразу, але зір сфокусувався на чиємусь обличчі. Над нею стояла дівчина, однією рукою притримуючи голову, а іншою махавши перед носом. Дівчиною була Аміна.

— Я що, знепритомніла? — Настя відштовхнула від себе руку з ваткою, яка, судячи з усього, і мала той жахливий запах, спробувала сісти. Аміна їй не заважала, тільки хмикнула пару раз, спостерігаючи за тим, як дівчина підтягується на тремтячих руках.

— Знепритомніла, з підвищення, у натовп. Гарно летіла… — викинувши ватку в сміттєвий кошик, Аміна відійшла, опустилася на крісло, Настя ж глянула на кімнату. Вони якимось чином опинилися в її персональній гримерці. Сама Веселова — на тому самому дивані, гостя, або, імовірніше, рятівниця, — біля дзеркала. На годиннику — початок третьої.

— Ти що, сама мене сюди притягла? — мозок поки працював дуже неохоче, добре хоч, слова згадувалися досить швидко.

Аміна пирснула, закидаючи одну неймовірно довгу ногу в практично відсутній спідниці, на іншу, не менш довгу.

— Я схожа на вантажного коня? — ні, не схожа. Зовсім. — Охоронець підхопив, притягнув, вклав, а потім побіг назад, розбиратися з враженим натовпом. Не кожен день на них падає напівгола дівка без свідомості, знаєш…

Настя не знала. Вона й сама ж ні разу не втрачала свідомості.

— Чорт.

— От, — Аміна трохи повернулася в кріслі, величним рухом простягла руку до трюмо, на якому стояли нечисленні Настині тюбики, схопила один, покрутила в руках, хмикнула, повернула на місце.

— І що тепер?

Подарувавши ще кілька хмикань нехитрим косметичним засобам Насті, Аміна знову підняла погляд.

— А що тепер? Тебе приперли сюди, нас теж про всякий випадок, дівчата сидять у гримерці, а я сторожу тебе у твоїй комірці, чекаємо, поки під’їде швидка допомога.

— Не треба швидку, — Настя спробувала сісти вище, але знесилені руки зіслизнули з бильця дивану.

— Я бачу, що не треба. Може, повернешся? Продовжиш бенефіс?

На ущипливість відреагувати не вистачило ні сил, ні розуміння. Настя похитала головою.

— Отже, сидимо й чекаємо. Я й так контрабандою тобі нашатир принесла. Пампушок сказав тебе не чіпати. Дуже злісно сказав, моя мила.

Туся застогнала, відкинувши голову на спинку дивана. Зараз вона відчувала себе набагато гірше, ніж перед виходом у зал, але якби Євген прийшов і сказав, що або вона повертається і відпрацьовує, або втрачає роботу — вона померла б, але пішла танцювати.

— Мене звільнять?

Відповідати Аміна не поспішала. Довго просто сиділа, похитуючи ногою.

— Я ж попереджала, радила відпроситися. Треба було слухати розумних людей.

Треба було, але звідки ж вона знала, що їй може бути так погано? Звідки знала, що так рознервується через пильний погляд? Треба було знепритомніти саме сьогодні. На очах у натовпу, на очах у Піра і 'всім шефам шефу'. Ні, її точно звільнять.

— Це було... жахливо? — Настя скривилася, уявляючи, як мальовничо, мабуть, впала. Можливо, навіть щось забила або вивихнула, але зараз нічого подібного не відчувала.

— Що жахливо? Впала? Та ні, нормально впала. Звичайно. Буденно. Як танцюєш, так і впала. Тихо, без спецефектів. Просто сповзла під ніжки, і на тому все. Якби поруч із тобою народ не заметушився б, ніхто б і не помітив.

Аміна променисто усміхнулася.

І на тому подяка. Хоча б людей не дуже налякала. Хоча які до чорта люди? Яка до біса різниця, якщо це знепритомнення їй буде коштувати роботи? Роботи, якої вони так всі потребують. У мами на цьому фронті без змін, а родині, як і раніше, потрібно їсти й бажано було б заплатити комуналку.

— Слухай, раз ти прийшла до тями, стерегти тебе сенсу немає. Сама дочекаєшся лікаря? Більше не гримнешся?

Настя похитала головою, підтягуючи ноги до підборіддя, а потім розстібаючи босоніжки, які тут же полетіли на підлогу.

— От і добре, — Аміна встала, продефілювала до дверей, — Пампушок зараз розмовляє з Імагіним, сказав, що потім зайде. Тож чекай, метелику із пом’ятими крильцями, — Настя мимоволі потяглася за спину, намагаючись намацати той самий елемент гардеробу, про який говорила Аміна. Крил за спиною не було, мабуть, зняли перш ніж опустити хвору на диван.

За дівчиною зачинилися двері, Настуся ж знову сповзла на канапі, перекинулася на бік, підтягла ноги до грудей, затуляючи обличчя долонями. Було неймовірно гидко. Як фізично, так і морально. Судячи з усього, це був останній її вечір у Батерфляї.

***

— Поясни мені, Євгене Миколайовичу, що діється в моєму клубі? — на жаль, Пампушок не розумів ні що твориться в не його клубі, ні поки ще в його кабінеті.

Після того, як Настя впала прямо в залі, зчинилася метушня. Як не дивно, першим із дивана підірвався чомусь саме Імагін. Підірвався, а потім попрямував у натовп.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍