Борис Джонсон - Омріяний Рим

ми в Британії й бачимо наслідки того комуналістського підходу: діти наших колишніх колоній виростають у наших містах, почасти відчуваючи свою окремішність і відчуження. І саме в цьому й полягав римський геній асиміляції — вони чинили так, що люди самі бажали стати римлянами, а завдяки цьому їхня імперія й простояла так багато віків.

Це і є головною причиною, чому всі намагаються імітувати Рим. Річ тут не в мілітаризмі, військових формах, салютуванні чи оргіях, а в непідробному економічному успіху й мирному існуванні цієї рясної й розмаїтої монокультури.

Нам подобається саме цей спогад про мирний та об’єднаний континент. Його відлуння доходить до нас крізь віки, мов церковний подзвін затопленого селища. Це ніби спомин про давню благодать, яку наш старенький континент силкується повернути. Той успіх і є тим, що завжди намагалися відтворити всі великі європейські тирани й диктатори. І, звісно, саме тому цю нашу сучасну, доволі винахідливу спробу відбудувати Римську імперію, створивши єдиний та гармонійний економічний і політичний союз, слід було розпочинати у Вічному Місті.

Це неабияка амбіція, і, щоб не захоплюватися тим, що ми намагаємося досягнути, треба бути заскнілим євроскептиком. Називайте мене ідеалістом, але я вважаю, що було б прекрасно, якби народи Європи поділяли спільне бачення й волю. От тільки до цього ще ой як далеко, повірте. Навряд чи ми з вами застанемо це за свого життя.

417 року н. е. поганський поет Рутілій Намаціан написав вірш-оду Римові. Пікантності цій ситуації додає факт, що на той час уже почалися набіги варварів. «Різні народи ти об’єднав у єдину patria, одну країну, — мовиться там, — із цілого світу ти створив місто».

Римляни справді досягли значних успіхів у створенні європейської patria, тож саме час поміркувати, як їм це вдалося, як вони досягли цього чарівного процесу асиміляції.

І почнемо ми з чоловіка, який був таким важливим у становленні римської імперської системи, що його прозвали хрещеним батьком Європи, — з імператора Августа.

Частина друга

У центрі павутини

Розділ третій

Майстер пропаганди

Окрім нинішнього правителя Туркменістану, чиї чудернацькі реформи навряд чи протягнуть довго, лише дві людини в історії давали свої імена місяцям року, при чому один із них був названим сином іншого. Їхні імена увійшли в повсякденну мову, збереглися в кожному щоденнику й календарі західного світу, ба й не тільки.

Ось саме це я називаю справжньою спадщиною. Ці двоє брутальних диктаторів так закріпились у пам’яті Європи, що зуміли пережити всі християнські реформи календаря навіть попри те, що обидва були поганами.

Ми святкуємо Різдво — скільки? — лише якісь два дні на рік. Ми відзначаємо народження нашого Спасителя коротким холодним періодом пиятик, сімейних сварок і подальшого відчуття провини.

А серйозно відпочивати починаємо аж у липні (July) — місяці, названому на честь Гая Юлія Цезаря 44 року н. е., після його вбивства. Проте найбільших масштабів гульбища й відпочинок західної цивілізації набирають у місяці, названому на честь Августа, себто в серпні (August).

Від Вашингтона до Москви, від Берліна до Брюсселя, незалежно від класової приналежності, люди вирушають у гори чи до моря, і навіть через тисячу років ім’я цього римського тирана лунатиме в наших вухах, несучи в собі спогад про відпочинок і веселощі. Мушу зауважити, це не випадковість.

За рішенням увічнити імена цезарів Юлія й Августа криється глибока логіка, адже воно відображає їхню провідну роль у створенні європейської цивілізації.

Рішення сенату перейменувати (на той час) п’ятий місяць на честь Юлія було подякою йому за те, що навів лад у календарі, у якому доти була суцільна плутанина. Великий понтифік (Pontifex Maximus) — жрець, що відповідав за визначення закінчення року — погруз у корупції. Римські чиновники, аби якомога довше затриматися на посаді, знай доточували до року дні, аж доки січень, зрештою, не став осіннім місяцем.

Юлій Цезар виправив цю ситуацію, узгодивши сезони відповідно до календаря, і в такий спосіб продемонстрував свою владу над космосом. Отже, місяць, названий на його честь, мав стати своєрідним подарунком, подякою йому. Насправді ж цей крок показує бажання сенату підлизатися до диктатора, до людини, що без зайвих вагань повела війська на Рим.

П’ятнадцять років по тому римський сенат вирішив назвати (на той час) шостий місяць на честь Августа й ушанувати його перемогу в битві при Акції. Римський історик Діон Кассій, як правило, не вказує дати баталій, але вирішив, що та битва заслуговує на вшанування. І не помилився, адже саме 2 вересня 31 року н. е. Август здобув цілковите правління над Римом. Це стало початком нового світового порядку.

Не так давно ми з родиною прилетіли в грецький аеропорт міста Превеза. Надворі стояла глупа ніч, аж раптом виявилося, що я добряче напартолив: машина, яку ми забронювали, виявилася замалою для наших потреб. Крутячи в руках мапу й міркуючи, як нам дістатися на місце автобусом, я зненацька помітив, що насправді аеропорт зветься Превеза-Актіон.

— Агов, — погукав я дружину, — знаєш що? Це ж Акцій! Я все життя мріяв побачити Акцій.

— Ага, — відповіла вона, своїм тоном давши зрозуміти, що не дочекається, коли ми нарешті поїдемо звідси, — а дехто тут мріє про акцію на швидку дорогу додому.

— Ні-ні, — кажу я, — маю на увазі мис Акцій, де сталася доленосна подія, переламний момент в історії людства.

Наступні кілька днів я намагався пояснити своїй сім’ї важливість цієї битви.

В останній день дорогою до аеропорту ми спеціально поїхали іншим шляхом, повз Амбракійську затоку з її солончаками та пеліканами, до самого мису Акцій — одного з двох схожих на крабів шматків суходолу на вході в затоку.

— Ось тут усе відбувалося, — звернувся я до рідних, які й далі героїчно вдавали зацікавлення, — отут стояли намети Антонія. Чули про Атонія? Це той тип, що закохався в Клеопатру.

Щойно я кинув погляд на мерехтливе море, синє, немов волошка, прокинувся мій внутрішній викладач історії. Я уявив, як розгорталися події тієї битви.

Ось тут, на цьому мисі, стояли Атоній і Клеопатра, а трохи віддалік розкинувся табір, у якому вони провели ніч перед битвою, — описана античними поетами conopia, себто намет із грецькими сітками від комарів, ознака достатку. Саме на цьому місці солодка парочка, віддавшись останнім любощам у стилі Бертона-Тейлор[45], рушила до своїх суден. Клеопатра — до ескадри з шістдесяти кораблів, а Антоній — на крихітний човник, з якого здійснював командування флотом із 500 кораблів. Деякі з його кораблів були велетенські,