Гілберт Кійт Честертон - Дзеркало судді

Він був високий, підтягнутий, з видовженим блідим обличчям і важким підборіддям. Величезний лоб і живі блакитні очі Дивайн погано розгледів удень через тінь від солом’яного капелюха з широкими крисами.

— Прошу вас, не вставайте, — виразно і чемно промовив Карвер, але в розбурханому мозку Дивайна ця чемність набула зловісної подібности до ввічливости бандита, що наставив на вас револьвера.

— Сядьте, містер Дивайн, будь ласка, — сказав Карвер, — і, з дозволу місіс Бенкс, я зроблю так само. Мені слід пояснити свій прихід. Мабуть, ви підозрювали, що я — знаменитий крадій.

— Підозрював, — похмуро відповів Дивайн.

— Як ви слушно зауважили, — сказав Карвер, — відрізнити осу від бджоли не завжди легко…

Після паузи він продовжував:

— Якщо мова зайшла про мене, то я з тих корисніших комах, хоч і рівною мірою нестерпних. Я — детектив і сюди прийшов, щоб з’ясувати, чи не взявся за старе злочинець, що називає себе Майклом Сновидою. Він спеціалізувався на крадіжці коштовностей, і ось напередодні обікрали Бичвуд-Хаус, і, якщо вірити експертизі, це його робота. Річ не лише у відбитках пальців, але й у маскуванні — такому ж, яке він використовував, коли був заарештований останній раз, а також, мабуть, і в інших випадках. Ви, напевно, чули про цю просту, але вдалу вигадку: він наклеював руду бороду й одягав великі окуляри в роговій оправі.

Опал Бенкс з жаху смикнулася вперед.

— Це воно! — закричала вона. — Це те обличчя, яке я бачила! Великі окуляри, руда кудлата борода, як у Юди. Я гадала, що побачила привида.

— Такого ж привида бачила і служниця у Бичвуд-Хаусі, — сухо сказав Карвер.

Він поклав якісь папери й пакунки на стіл і став їх дбайливо розгортати.

— Як я сказав, — продовжував він, — мене прислали сюди для того, щоб довідатися про злочинні плани Майкла Сновиди. Ось чому я зацікавився бджолами й оселився у містера Сміта.

Запанувала мовчанка, яку перервав Дивайн:

— Ви направду хочете сказати, що цей милий дідок…

— Ви ж, містере Дивайне, вважали, — посміхнувся Карвер, — що вулик — моя легенда. Чому б і Сміту не вибрати таку ж?

Дивайн похмуро кивнув, і детектив нахилився над своїми паперами.

— Я підозрював Сміта і хотів за відсутности господаря оглянути його речі. Тому й підтримав люб’язну пропозицію Бенкса.

Обшукавши будинок, я виявив деякі цікаві предмети, які дивно бачити в будинку старенького сільського мешканця, що цікавиться тільки бджолами. Ось один з них.

З розгорнутого пакету він витягнув волохатий предмет майже яскраво-червоного кольору.

— Такі бутафорські бороди використовують в аматорських спектаклях. А поряд лежали важкі окуляри в роговій оправі.

Та це ще не все, я знайшов одну річ, яка має безпосереднє відношення до цього будинку і виправдовує моє сьогоднішнє вторгнення. Це записка. У ній вказані назви і передбачувана вартість коштовностей, власники яких живуть у вашій місцевості. Відразу ж після тіари леді Пулмен стоїть смарагдове намисто місіс Бенкс.

Місіс Бенкс, яка досі споглядала нашестя відвідувачів з гордовитим замішанням, на цих словах насторожилася. Її обличчя відразу постаріло років на десять і стало набагато розважливішим. Та не встигла вона вимовити і слова, як Джон рвучко підвівся на повний зріст.

— Тіара вже пропала! — заревів він, як слон. — А намисто? Подивимося, що з намистом!

— Непогана думка, — сказав Карвер, коли той кинувся з кімнати. — Хоч ми, зрозуміло, на сторожі. Я не відразу розшифрував записку, і коли закінчував, подзвонив отець Бравн із Бичвуд-Хауса. Я попросив його негайно йти сюди і сказати, що й сам невдовзі прибуду…

На пів слові його перервав крик. Підводячись зі стільця, Опал вказувала на кругле вікно.

— Ось він, знову! — закричала вона.

На якусь мить усі побачили те, що зняло з міс Опал звинувачення у брехні й істерії, які часто зводилися на неї. Обличчя, що виринуло з синьої імли за вікном, було блідим або ж, можливо, зблідло через те, що притискалося до скла, а великі пильні очі, оточені кільцями, робило його подібним до риби, що заглядає з темно-синього моря в ілюмінатор корабля. Зябра і плавники цієї риби були мідно-червоними. Та за мить лице зникло.

Дивайн за одним махом опинився біля вікна, і тут пролунав нестямний крик, що, здавалося, похитнув цілий будинок. Він був до такої міри оглушливий, що слова злилися в суцільний гул; проте Дивайн, почувши його, зразу ж зрозумів, що сталося.

— Намисто зникло, — заволав, з’явившись у дверях, задиханий Джон Бенкс і негайно ж зник, смикнувшись, як пес, що йде по сліду.

— Злодій щойно був біля вікна! — крикнув детектив і кинувся в сад за несамовитим Джоном.

— Будь обережний! — голосила хазяйка. — У них пістолети!..

— У мене також, — прогримів голос безстрашного Джона з темних глибин саду.

Дивайн помітив, коли молодий чоловік пробігав повз нього, що той зухвало розмахує револьвером, і від щирого серця побажав, щоб цю зброю не довелася пускати в хід. Не встиг він про це подумати, як пролунали два постріли, немовби перший відповів другому, спричинивши скажені варіяції гуркоту в тихому приміському саду.

— Джон помер? — запитала Опал тремтливим голосом.

Отець Бравн, який просунувся найдальше в темряву і стояв до них спиною, дивлячись униз, відповів їй:

— Ні, це хтось інший.

До нього підійшов Карвер, і певний час два чоловіки, високий і низенький, заступали все те, що освітлював мерехтливим і тривожним світлом місяць. Коли вони відійшли вбік, усі побачили маленьку жилаву фігуру, яка лежала, немовби вигнувшись в останньому зусиллі. Фальшива червона борода стирчала вгору, глузливо вказуючи на небо, а місячне світло вигравало у великих бутафорських окулярах чоловіка, якого називали Сновидою.

— Який кінець, — бубнів детектив Карвер. — Після всіх своїх пригод бути застреленим у приміському саду, до того ж майже випадково, і ким? Біржовим маклером!..

Маклер, природно, поставився до своєї перемоги з більшою урочистістю, хоча і з деяким занепокоєнням.

— Що тут поробиш, — сказав він, усе ще важко дихаючи. — Мені дуже шкода. Та він у мене стріляв.

— Слідство все з’ясує, — похмуро сказав Карвер. — Однак, вважаю, вам нема про що турбуватися. У пістолеті, що випав у нього з рук, бракує одного патрона; отож, зрозуміло, що Сновида не міг вистрелити після вас.

Невдовзі всі знову зібралися в кімнаті, детектив складав свої папери, готуючись піти. Отець Бравн стояв навпроти і дивився на стіл, поглинутий похмурими роздумами. Потім він раптом заговорив:

— Містер Карвер, ви майстерно розплутали цю складну справу. Я, хочу признатися, здогадувався про ваші заняття, однак не сподівався, що ви так швидко все зв’яжете до купи — бджіл, бороду, окуляри, шифр, намисто, словом —