Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

Поляки керували галицькою провінцією, а також із їхнього середовища вийшло двоє прем’єр-міністрів. Деякі поляки вважали, що одного дня у винагороду за їхню лояльність Габсбурги підтримають створення об’єднаного польського королівства в межах розширеної Габсбурзької монархії[29].

Карл-Штефан вважав, що його родина спроможна здійснити таке національне бажання. У 1894 та 1895 роках, коли Марія-Терезія носила Вільгельма, Штефан знав, що його власна доля скоро поєднається з Польщею. Альбрехт помирав. Після його смерти, яка прийшла через вісім днів після народження Вільгельма, Штефан успадкував його маєток у Галичині. Штефан розумів, що саме він був ерцгерцогом із найвигіднішим становищем для вирішення польського питання — яке було найнагальнішою національною проблемою у тогочасній Європі після питання східного. Балканський досвід навчив його уявляти національні об’єднання. Зі свого південного погляду Штефан уже розвинув уявлення про те, що майбутні національні об’єднання повинні відбуватися під егідою Габсбурґів. Від народження призначення Вільгельма полягало в тому, щоб стати відповіддю на польське питання. Питання це формулювалося наступним чином: чи зможуть три частини давньої Польщі колись знову об’єднатися; а якщо так, то чи будуть вони незалежною державою, чи коронною землею імперії? Штефанова відповідь твердила: якщо Польщі судилося об’єднатися, нехай це станеться під правлінням Габсбургів, нехай Польща стане коронною землею Габсбурзької імперії, і нехай її регент походить із моєї родини. Усі діти Штефана вчили польську, але тільки Вільгельм учив її з народження.

Штефанів план залежав від гіпотетичного майбутнього падіння Російської імперії, яка містила понад половину старих польських земель. План цей залежав також від прихильності Німеччини, яка теж брала участь у поділах Польщі. Так сталося, що Вільгельмове ім’я відсилало також і до Німеччини. На 1895 рік найвідомішим Вільгельмом у світі був німецький цісар Вільгельм II. Габсбурги уклали союз із Німеччиною 1879 року. Впродовж 1890-х років стосунки між Німеччиною та Габсбурзькою монархією стали тепліші завдяки, зокрема, особистій дипломатії Штефана. Через декілька тижнів після народження сина Штефан командував флотилією, яка пливла до Німеччини на урочисте відкриття каналу, що з’єднував Північне море з Балтійським. Вільгельм II був не рівня Штефанові як мореплавець, але Імперська військова гавань у Кілі неабияк вражала. Поруч із нею Габсбурзька морська база у Пулі видавалася нікчемною; а сам німецький флот був незрівнянно сильнішим за габсбурзький. Як показала війна 1866 року, Австрія ніколи не зрівняється з Німеччиною на суходолі. Тепер Штефан побачив, що те ж стосується й морів. Якщо Габсбурзька монархія не могла суперничати з Німеччиною, їй залишалося лише бути її союзницею. Гіркою насолодою для Штефана було розповідати німецькому цісареві про народження сина, названого Вільгельмом. Це мав бути маленький жест лояльности одного союзника до іншого[30].

Невдовзі Штефан полишив флот. Можливо, побачене в Німеччині переконало його, що шлях до слави лежить не через службу на морі. Флот подарував йому лише мимобіжний погляд на сині моря, над якими інші Габсбурґи колись панували. Найімовірніше, Штефан усвідомив марноту амбіцій морського панування, особливо з огляду на зростання німецького, та й, зрештою, британського флоту. Він і сам був англофілом, замовляв яхти з Британії і вмів розмовляти правильною англійською. Якщо море більше не могло запропонувати задовільної відповіді, можливо, такої відповіді слід було шукати в нації. Можливо, вік національних компромісів вдасться перетворити на вік національної слави. Штефанів вихід із флоту поклав край одній габсбурзькій мрії — про молодого й мужнього ерцгерцога, що приборкує високі моря. Але тепер у Штефана були інші мрії. Він був дуже багатим, щасливо одруженим і мав шістьох здорових дітей. Йому було тридцять шість років — вік достатньо зрілий, щоб розуміти, як навколо нього змінюється світ, але достатньо молодий, щоб вважати, що ці зміни можна випередити[31].

Штефан покинув флот, аби спробувати себе у здійсненні національної політики, яка послужила б йому та імперії його родини. Імена, що їх він дав своїм синам, мали символічно підготувати їх на правління новими королівствами на пограниччі імперії — балканським та польським. Якщо й справді не уникнути нових національних об’єднань, то нехай ці об’єднання відбуваються під проводом ерцгерцогів, у рамцях розширених габсбурзьких володінь. Якщо гряде націоналізм, то нехай він працює на розширення імперії, а не на її розпад. Для втілення такого плану габсбурзьким ерцгерцогам довелося б спершу перемінитися й стати національними лідерами. Під керівництвом Штефана принци змінять традиційні для себе ролі воєначальників на новий чин творців народів. Такою була гіпотеза щодо мінливої природи влади, і гіпотеза ця була цілком вдалою. Тепер Штефанові потрібна була лише лабораторія.

Острів Лошинь в Адріатичному морі, на якому Штефан побудував собі відпочинкову віллу, мав стати його Едемським садом, у якому він виростить свій яскравий рід модерних монархів. На цьому острові були стежки, але не було доріг; століття будувань та перебудувань кам’яних огорож розчистили ґрунт і водночас створили складне мереживо бар’єрів. Свою віллу, яка називалася Под’яворі або ж «Під лавровими деревами», Штефан побудував оддалік від берега високо в сосновому лісі, на місці, вибраному за його кліматологічні властивості. Рівень вологи тут начебто був ідеальним для родини, в якій часто хворіли на туберкульоз. Відвідувач Штефанової вілли йшов на захід, у протилежному від затоки напрямку, тоді піднімався пагорбом знаним як Кальварія. Сходження відбувалося нерівною стежкою і найчастіше потребувало допомоги найманого помічника й віслюка, що ніс багаж.

Маєток Под’яворі був спланованим райським куточком, що мав берегти здоров’я і тішити чуття. Стояв він осторонь від цивілізації, але не надто далеко. Навіть неуважний спостерігач помітив би, що природи тут торкнулася рука людини. Штефан завіз сюди двісті видів рослин із цілого світу, й віденські проектувальники та італійські садівники перетворили ділянку навколо вілли на гідний захоплення сад. Деякі з найяскравіших екземплярів флори були місцевими рослинами — наприклад, павуча орхідея, що цвіла синім усередині чорного. Англійська гувернантка, що прибула на острів узимку, писала про нього як про «розкішний сон». «Повітря тут повнилося пахощами помаранчевих та цитринових дерев, троянд і мімоз», — згадувала вона[32].

Ця гувернантка, життєрадісна молода панна на ім’я Неллі Раян, по прибутті зіткнулася з яскравим та химерним світом, що його Штефан створив для своєї родини на острові. Її зустрів Штефанів ад’ютант, який поцілував їй руку й перепросився за те, що єдиними відомими йому англійськими словами були «І love you». На першій її зустрічі зі Штефаном ерцгерцог наполіг, щоб вони негайно зіграли в теніс. До його послуг був оточений пальмами тенісний корт, на