Сомерсет Вільям Моем - Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем

під час відсутності Роджера, і якщо Дік коли-небудь знову попросить її піти з ним на танці, твердо відмовитись. Вона повинна старатися не думати про нього. Зі світом в неврегульованому стані, війна могла бути неминучою, Роджер казав їй, що рано чи пізно вона обов'язково настане, і, щоб розвіяти свої думки, вона подумала, що було б непогано зайнятися яким-небудь заняттям, яке дозволило б їй бути корисною, якщо вибухне війна. Пройшов місяць без будь-яких звісток від Діка, і вона криво посміялася над собою, згадавши про сміливі рішення, які прийняла, щоб сказати «ні», коли наступного разу він приїде в Лондон і попросить її піти з ним на побачення. Вона мала рацію, коли вважала, що глибоким почуттям з його боку, було не більше ніж природною добротою, і він був би стривожений, якби взнав, який ефект це справило на неї. Але вона злилася на себе, тому що не могла не відчувати легкий біль. Тоді одного вечора, коли вона тільки що повернулася з лікарні, втомлена і пригнічена, задзвонив телефон. Вона відповіла, і кров прилила до її серця, коли вона почула голос Діка.

- Я в Лондоні тільки на один день; я повертаюся сьогодні ввечері. Я хотів запитати, чи не дасте ви мені місце для вечері.

Цього було настільки мало, від того, що вона очікувала, що вона втратила голову і не зробила очевидного виправдання тим, що була зайнята.

- Там майже нічого їсти. Я якраз збиралася з'їсти яйце, - сказала вона.

- О, все в порядку. Я принесу паштет або щось подібне.

Не можна було сказати, що він не повинен приходити. І вона так сильно хотіла його побачити. Його голос по телефону, цей теплий, ласкавий голос, відняв у неї всі сили.

- Вам не потрібно цього робити. Я впораюся.

- Я буду о пів на восьму.

Вона послала покоївку купити морського язика і кілька котлет, прийняла ванну і одягла дуже просте плаття. Вона рідко користувалася рум'янами, але її щоки були так бліді, що вона відчула себе зобов'язаною трохи застосувати. Потім, поглядаючи одним оком на годинник, вона прочитала вечірню газету. Хвилини тягнулися з нестерпною повільністю. Коли вона почула дзвінок, вона вже почала шаленіти; але коли він увійшов і сердечно потиснув їй руку, ніщо не вказувало на те, що вона була не такою, як зазвичай, спокійною і доброзичливою. Він пояснив, що раптова справа несподівано привела його до Лондона, інакше він написав би їй і попросив зберегти для нього вечір. Вона простягнула йому келих хересу. Вони вечеряли. Він говорив у своїй звичайній невимушеній, приємній манері, розповідаючи їй новини про маєток. Він попросив у неї поради з якогось питання, яке його турбувало, і, коли вона дала його, сказав їй, що вважає його першокласним і буде діяти відповідно до нього. Вона не могла не бути задоволена і підлещена. Вони обговорили його план щодо впровадження сучасних методів ведення сільського господарства. Він був повністю згоден з нею в необхідності поліпшення житлових умов для робітників. Їх розмова могла бути почута ким завгодно, і ніхто не зміг би знайти в ній нічого неприродного; і все ж у неї було неприємне відчуття, що це було не зовсім природно. Вона намагалася переконати себе, що це тільки її фантазія, що він говорив, щоб уникнути тиші, сповненої небезпеки, і що в тоні його голосу було щось дивне. Вираз його очей був тривожним і не відповідав сенсу його слів. Безглуздя. Вона читала в них щось таке, що було зобов'язане лише її власній уяві.

Вони закінчили вечерю і повернулися до вітальні. Вони випили каву, і Мей закурила сигарету. Дік запитав її, чи можна йому викурити люльку. Він мовчав, поки запалював її, а потім якимось чином тиша, немов породження, що піднімається з глибин, темне і жахливе, істота, що живе своїм власним зловісним життям, охопила їх, втиснулася між ними і все ж звела їх разом, як в загальній небезпеці. Хоча Мей дивилася в підлогу, вона знала, що Дік не зводить з неї очей. Вона відчула, що тремтить. Було абсурдно, що вона не могла говорити. Тиша була нестерпною. Нарешті вона підняла очі, і вони зустрілися з його очима. Це, здавалося, зруйнувало заклинання.

- Знаєте, сталася дуже незграбна річ, - сказав він все тим же дивним голосом. - Я по вуха закохався в вас.

Вона нічого не сказала. Вона дивилася на нього, і сльози наповнили її очі і потекли по обличчю.

- А ви кохаєте мене?

Вона все ще не могла говорити, вона тільки закивала.

- Нудно, чи не так?

Вона засміялась крізь сльози. Це було так схоже на нього - сказати це.

- Гадаєте, мені слід піти?

Вона ахнула. Її обличчя раптово спотворилося від болю.

- Ні, - люто скрикнула вона. Але вона зробила величезне зусилля, щоб взяти себе в руки. - Хендерсони і чути б про це не захотіли б. Генерал вважає вас незамінним.

Це був факт, що Дік навів порядок в маєтку, якому останній управляючий, старий і не дуже компетентний, дозволив прийти в жалюгідний стан, і вперше за багато років воно приносило прибуток. При таких темпах можна було б почати виплачувати позички під застави.

- Ви знаєте, це серйозно, - продовжував він. - Це не просто швидкоплинне захоплення, яке я можу подолати. Я в цьому по вуха, і я в цьому назавжди.

- Куди б ви пішли?

- Я не знаю. Я міг би знайти іншу роботу в якості управляючого де-небудь в іншому місці, або я міг би емігрувати. Те що зазвичай роблять хлопці, коли втрапляють у безвихідь.

Настало ще одне довге мовчання, і його порушила Мей.

- Хіба ми не можемо проігнорувати це? - Він не відповів, і незабаром вона продовжила. - Чому ви повинні відмовлятися від хорошої роботи, яка вам підходить? Нікому не потрібно нічого про це знати. Ми не збираємося нікому завдавати ніякої шкоди. Нам навіть не потрібно про це говорити. Це просто щось поміж нас.

- Мені здається, я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.

- Я не кохаю Роджера, ви знаєте, але я б ніколи не зробила нічого такого, що було б ... о, ви повинні знати, про що я. Я думаю, що єдине, що потрібно зробити, - це продовжувати жити так, як ми жили. Зрештою, ми обидва порядні люди, чи не так?