Шекспір Вільям - Гамлет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Спочатку
Її тримала сукня, що роздулась,
І як русалку ніс її потік.
Вона пливла між квітів і співала
Пісні якісь протяжні, старовинні,
Немов не розуміючи біди.
Та довго це тривати не могло,
І сукня, що намокла, потягнула
Її на дно від квітів і пісень.

Л а е р т
Невже таки втопилась?

К о р о л е в а
Потонула!

Л а е р т
Офеліє, води тобі достатньо,
Щоб я не доливав її слізьми.
Та стриматись не можу, хоч і сором.
Не я їх ллю, природа виливає
Все бабське в нас. Володарю, прощайте!
В душі пожежа, а ганебна слабкість
Усе псує.
(Іде геть.)

К о р о л ь
Гертрудо, скільки сил
Доклав я, щоб Лаерта втихомирить!
Тепер, боюсь, він знову розгориться.
Ходім за ним.

Ідуть геть.

ДІЯ П'ЯТА

Сцена перша

Ельсинор. Кладовище.
Входять два г р о б а р я з лопатами.

П е р ш и й г р о б а р. А чи справедливо ховати її по-християнськи, якщо вона сама домагалась вічного блаженства?
Д р у г и й г р о б а р. Напевне, справедливо. Ти копай скоріше їй могилу. Її показували слідчому і постановили, щоб по-християнськи.
П е р ш и й г р о б а р. Нечувана справа! Якби ж то вона втопилась у стані самозахисту.
Д р у г и й г р о б а р. Так і постановили.
П е р ш и й г р о б а р. Стан самозахисту треба ще довести. Без нього незаконно. Якщо я, скажімо, з наміром топлюсь, то це доводить дія, а всяка дія має три сторони: намір, вчинок і здійснення. Отже, з наміром вона і втопилася.
Д р у г и й г р о б а р. Ні, ти послухай, пане гробокопач…
П е р ш и й г р о б а р. Чекай. Ось тобі, скажімо, вода. Добре. Ось, скажімо, людина. Добре. От, скажімо, іде людина до води і топиться. Хочеш чи не хочеш, а вона іде, ось у чому суть. Інша мова – вода. Якщо вода іде до людини і топить її, вона за свою біду не відповідає. Отже, хто у своїй смерті не винний, той своє життя не губив.
Д р у г и й г р о б а р. Це по якій же статті?
П е р ш и й г р о б а р. Про розшук і розслідування.
Д р у г и й г р о б а р. Хочеш знати правду? Якщо б вона не була дворянкою, не бачити б їй християнського поховання.
П е р ш и й г р о б а р. Справді, і дуже прикро. Вельможна публіка топись і вішайся, скільки душі заманеться, а наш брат-християнин не смій і думати. Ну, та добре. Подай-но заступ. А що до дворян, то нема давніших, ніж садівники, землекопи і гробарі. Їх звання – від самого Адама.
Д р у г и й г р о б а р. Хіба він був дворянин?
П е р ш и й г р о б а р. Він перший ходив озброєний.
Д р у г и й г р о б а р. Не було в нього ніякої зброї.
П е р ш и й г р о б а р. Та ти, мабуть, язичник? Як не розумієш святе письмо? В ньому сказано: "Адам копав землю". Що ж, він її копав голими руками? Ну, ось тобі ще запитання. Тільки відповідай до ладу, а то дивись…
Д р у г и й г р о б а р. Добре, питай.
П е р ш и й г р о б а р. Хто будує міцніше муляра, корабельного майстра і теслі?
Д р у г и й г р о б а р. Той, що зводить шибениці. Шибениця переживе усіх, хто потрапить на неї.
П е р ш и й г р о б а р. Їй-богу, розумака! Шибениця – це добре. Та дивлячись для кого. Добре для того, хто чинить погано. А ти сказав погано, ніби шибениця міцніша церкви. Отже, шибениця для тебе й добра. Давай спочатку, тільки тепер запитуй ти.
Д р у г и й г р о б а р. "Хто будує міцніше муляра, корабельного майстра і теслі?"
П е р ш и й г р о б а р. Скажи сам і відчепись.
Д р у г и й г р о б а р. А от і скажу!
П е р ш и й г р о б а р. Ну!
Д р у г и й г р о б а р. Ні, чорт, не можу.

Входять Г а м л е т і Г о р а ц і о і зупиняються оддалік.

П е р ш и й г р о б а р. Не ламай собі голову. Скільки осла не поганяй, він швидше не піде. А якщо тебе наступний раз спитають про це, відповідай: "гробар". Його будинки простоять до Судного дня. Ну, та добре. Збігай-но, брате, до Йогена і принеси шкалик горілки.
Другий гробар іде геть.
(Копає і співає.)

"Колись у роки молоді
Я так любив дівчат,
І огортав мене тоді
Незрозумілий чад".

Г а м л е т. Невже він не відчуває, чим займається, що співає, риючи могилу?
Г о р а ц і о. Звичка обернула це для нього в звичайну роботу.
Г а м л е т. Це зрозуміло. Рука чутлива, доки її не натрудиш.

П е р ш и й г р о б а р
(співає)
"Та тихо старість підійшла,
І зник любові слід.
Лякає зморшками чола
Старий, трухлявий дід".
(Викидає з могили череп.)

Г а м л е т. У цього черепа був язик, і він міг колись співати. А цей негідник гепнув його об землю, ніби це череп Каїна, що здійснив перше вбивство. Можливо, голова, якою розпоряджається цей осел, належала якомусь політику, що збирався перехитрувати самого господа бога, хіба ні?
Г о р а ц і о. Можливо, принце.
Г а м л е т. Або якомусь придворному, що говорив: "Доброго ранку, найсвітліший володаре. Як вам спочивалось?" Його звали лордом таким-то, і він вихваляв лордові такому-то його коня, сподіваючись напроситися на подарунок. Чи не правда?
Г о р а ц і о. Правда, принце.
Г а м л е т. Отож бо. А тепер він у володінні Кирпатої, без щелепи, і гробар б'є його по вилицях лопатою. Дивовижне перетворення, якби ми тільки могли його простежити! Чи варто було викохувати ці кістки, щоб потім грати ними в бабки? Мої починають нити від такої думки.

П е р ш и й г р о б а р
(співає)
"Ти закріпи на держаку
Надійно заступ свій
І рий могилу старику,
Щоб він улігся в ній".
(Викидає з могили другий череп.)

Г а м л е т. Ось іще один… Уявімо, що це череп законника. Де тепер його карлючки і викрутаси, його хитрощі й мудрування, його казуістика? Чому він дозволяє цьому грубому мужику ляскати себе брудною лопатою по потилиці і не притягує його до відповідальності за скривдження дією? Гм! Свого часу це міг бути скупник земель, що загруз у всіляких закладних, боргових зобов'язаннях, судових протоколах та актах про стягнення. Невже всі його купчі та стягнення привели лиш до того, що череп землевласника набитий брудною землею? Невже всі його поручительства, прості і двосторонні, забезпечили йому наділ розміром у два листи пергаменту? Навіть його земельні акти не вмістились би не такому клаптику. А хіба сам землевласник не має права розлягтися вільніше?
Г о р а ц і о. Ні на п'ядь, принце.
Г а м л е т. Здається, пергамент вичиняють з баранячої шкіри?
Г о р а ц і о. Так, принце, а також з телячої.
Г а м л е т. Ну, то барани і телята – ті, хто вірить у міцність написаного на пергаменті. Я поговорю з цим добродієм. – Чия це могила, люб'язний?
П е р ш и й г р о б а р. Моя, сер.
(Співає.)
"І рий могилу старику,
Щоб він улігся в ній".

Г а м л е т. Вірю, що твоя, бо ти брешеш з могили.
П е р ш и й г р о б а р. А ви – не з могили. Отже, вона не ваша. А я – в ній і, отже, не брешу.
Г а м л е т. Як же не брешеш? Стирчиш у могилі і кажеш, що вона твоя. Вона для мертвих, а не для живих. Ось ти і брешеш, що могила твоя.
П е р ш и й г р о б а р. Ця брехня в могилі не залишиться. Вона перейде від мене до вас.
Г а м л е т. Для якого праведного чоловіка ти її риєш?
П е р ш и й г р о б а р. Ні для якого.
Г а м л е т. Тоді для якої жінки?
П е р ш и й г р о б а р. Теж ні для якої.
Г а м л е т. Для кого ж вона призначена?
П е р ш и й г р о б а р. Для особи, що була жінкою, сер. Нині ж, царство їй небесне, померла.
Г а м л е т. До чого ж точний, хитрун! Потрібно говорити обачно, а то про-падеш від двозначності. Їй-богу, Гораціо, за останні три роки я помітив: всі так посмілішали, що простий народ наступає дворянам на ноги. – Чи давно ти працюєш гробарем?
П е р ш и й г р о б а р. Я почав у той самий день, як покійний король наш Гамлет здолав Фортинбраса.
Г а м л е т. А коли це було?
П е р ш и й г р о б а р. Чи ви самі не знаєте? Це кожен дурень знає. Це було саме того дня, коли народився молодий Гамлет, той, що зійшов з розуму і посланий у Англію.
Г а м л е т. Он як! Навіщо ж його послали в Англію?
П е р ш и й г р о б а р. Як це – навіщо? За розумом і послали. Нехай вправлять йому мозок. А не вправлять, то там і це не біда.
Г а м л е т. Тобто як?
П е р ш и й г р о б а р. А так, що там ніхто і не помітить. Там усі такі божевільні.
Г а м л е т. Яким чином він збожеволів?
П е р ш и й г р о б а р. Кажуть, дуже дивним.
Г а м л е т. Як же саме?
П е р ш и й г р о б а р. А так, що взяв і згубив розум.
Г а м л е т. Та на якому ж грунті?
П е р ш и й г р о б а р. На нашому, на данському. Я вже тут тридцять років на кладовищі, змолоду.
Г а м л е т. Чи довго людина пролежить в землі, доки не згниє?
П е р ш и й г р о б а р. Як вам сказати… Якщо не протухне за життя – а зараз пішов такий покійник, що ледве дотягує до похорону, — то років вісім-дев'ять протримається. Кожум'яка, той безперечно всі дев'ять.
Г а м л е т. Чому ж він довше за інших?
П е р ш и й г р о б а р. Бачите, добродію, шкіра в нього так видублена промислом, що довго витримує воду. А вода, хай вам буде відомо, — перший ворог вашому брату покійнику. Ось, наприклад, ще череп. Цей пролежав у землі двадцять три роки.
Г а м л е т. Чий він?
П е р ш и й г р о б а р. Одного шалапута окаянного, краще не говорити. Чий би, ви думали?
Г а м л е т. Не знаю.
П е р ш и й г р о б а р. Щоб йому пусто було, шибенику! Пляшку рейнського якось вилив мені на голову! Оцей череп, добродію, це череп Йорика, королівського блазня.
Г а м л е т. Оцей?
П е р ш и й г р о б а р. Саме цей.
Г а м л е т. Дай погляну. (Бере череп до рук.) Бідний Йорик! – Я знав його, Гораціо. Це була надзвичайно дотепна людина, невичерпна на вигадки. Він разів з тисячу таскав мене на спині. А тепер це – сама огида, що нудотою підступає до горла. Тут повинні були рухатись губи, які я так часто цілував. – Де тепер твої жарти, твої витівки, твої пісні? Де спалахи сміху, від якого щоразу реготав увесь стіл? Нічого не лишилося, щоб шкірити зуби над власною беззубістю? Зовсім відвисла щелепа? Піди-но в будуар великосвітської дами і покажи їй, якою вона зробиться колись, не дивлячись на рум'яна товщиною в дюйм. Спробуй її цим розсмішити. – Скажи мені, Гораціо, одну річ.
Г о р а ц і о. Що саме, принце?
Г а м л е т. Як ти думаєш: Олександр Македонський мав у землі такий же вигляд?
Г о р а ц і о. Точнісінько такий.
Г а м л е т. І так само смердів? Фу! (Кладе череп на землю.)
Г о р а ц і о. Так само, мій принце.
Г а м л е т. До якого убозтва можна дійти, Гораціо! Що заважає нам прослідкувати долю Олександрового праху крок за кроком, аж до останнього, коли він іде на затичку до бочки з пивом?
Г о р а ц і о.