Шекспір Вільям - Король Лір (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Перш ніж через них
Заплачемо з тобою ми, чума
Згризе їх. Та не діждуться! Ведіть!

Ліра і Корделію варта веде геть.
Е д м у н д
Послухай, капітане! Ось пакет.
Візьми наказ і відведи в тюрму їх.
(Дає йому папір.)
Тобі я дав підвищення. Ти підеш
І вище, як захочеш підкорятись
Велінням часу. Жалість непристойна
Військовому. Наказ без зволікання
Повинен бути виконаний точно.
Чи ти берешся виконать?

О ф і ц е р
Берусь.
Е д м у н д
Іди. Тебе чекає нагорода,
Як зробиш все, що сказано, негайно.
Залежить все від тебе, пам'ятай.

О ф і ц е р
Я воза не тягну, не їм вівса.
Усе, що в людських силах, – обіцяю.
(Іде геть.)
Сурми. Входять г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й,
Г о н е р и л ь я, Р е г а н а, офіцери і солдати.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Сер, ви сьогодні виявили доблесть,
І щастя вам всміхнулось. Вороги
У вас в полоні. Нам віддайте їх,
Щоб долею ми їх розпорядились
До честі і безпеки відповідно.

Е д м у н д
Я вирішив за краще короля
Під вартою тримати у в'язниці.
Похилий вік його й високий сан
В народі можуть викликати жалість
І непокору, повернувши зброю
На нас самих. З ним разом відвели
Корделію із тих же міркувань.
Негайно – хоч і завтра – чи пізніше
Віддам я їх на суд ваш. Та сьогодні,
Коли ще всі спітнілі, у крові,
Оплакує товариша товариш,
Не час, здається, збуджувати тих,
Хто витримав жорстокість суперечки.
Хай рішення про долю короля
Й Корделії хоч трохи зачекає.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Пробачте, сер. Вирішую тут я.
Вважаю вас підданим, а не братом.

Р е г а н а
Залежить все від титула, який
Йому надам. Вам варто б поспитати
Про це мене. Він полководець мій
І в битві представляв мою особу.
Як замісник, вважатися він може
І справді братом.

Г о н е р и л ь я
Надто ти гаряча.
Його і так заслуги піднесли
Без титулів твоїх.

Р е г а н а
Його по праву
Поставлю поруч з вами.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Залишилось
Для цього лиш із ним узяти шлюб.

Р е г а н а
Не стали б жарти правдою!

Г о н е р и л ь я
Ну, досить!
Це справді жарт. Не вір своїм очам.

Р е г а н а
Нездужаю я щось, а то могла би
Сказати вам, як треба. – Переможце,
Бери мій край, солдат і полонених.
Скоряється фортеця. Все – твоє.
Віднині і довіку будь мені
Володарем моїм і чоловіком.

Г о н е р и л ь я
Так він тобі і буде!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Перешкодить
Такому кроку ти не маєш влади.

Е д м у н д
І ви також.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Невже, уявний брате?

Р е г а н а
(до Едмунда)
Бий в барабан і доведи мечем,
Що маєш право титул мій сприйняти.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Стривай! Я звинувачую тебе
З цією золоченою змією
(вказує на Гонерилью)
В державній зраді. Я вас арештую.
(до Регани)
Відвожу, сестро, ваші домагання,
Як власної дружини опікун:
Вона вже заручилася з мілордом.
Бажаєте заміжжя – вибір є:
Я вільний, а дружина вже не вільна.

Г о н е р и л ь я
Фіглярство!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Ти озброєний, Едмунде.
Звели трубити виклик, і якщо
Ніхто не вийде довести мечем,
Який брехун ти, зрадник і злочинець,
То ось застава.
(Кидає рукавичку.)
Викрию тебе.
Хай згіркне хліб мені, якщо в бою
Не доведу правдивість звинувачень.

Р е г а н а
Мені погано!
Г о н е р и л ь я
(на бік)
Це і зрозуміло.
Я добре розбираюся в отрутах.
Е д м у н д
(Кидає рукавичку.)
Ось відповідь моя. Якщо хто-небудь
Насмілиться сказати, що я зрадник,
Він підло збреше. Протруби, герольде!
Нехай виходить кожен, хто захоче.
Я битися готовий з усіма
За честь свою і правду.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Гей, герольде!
Е д м у н д
Герольде!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Сам за себе ти постій.
Твоїх солдат, яких мені найняв ти,
Я владою своєю розпустив.

Р е г а н а
Мені все гірше!

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Їй погано. Треба
Її забрати до мого намету.

Регану відводять.
Входить герольд.
Труби, герольде, й прочитай ось це!

О ф і ц е р
Труби, сурмач!
Труба.
Г е р о л ь д (читає) "Якщо серед дворян і офіцерів армії знайдеться бажаючий силою зброї довести, що Едмунд, який видає себе за графа Глостера, зрадник і обманщик, хай він виступить після третього сигналу труби. Супротивник готовий до зустрічі".
Е д м у н д
Труби!
Трублять вперше.

Г е р о л ь д
Ще раз!
Трублять вдруге.

Г е р о л ь д
Тепер труби востаннє!
Трублять втретє. Здалеку відповідає труба.
Входить озброєний Е д г а р. Перед ним сурмач.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Спитай, що він задумав і навіщо
На клич труби з'явився.

Г е р о л ь д
Хто ви, пане?
Якого ви імення і звання?
Чому відповідаєте на виклик?

Е д г а р
Своє ім'я я втратив. Підлий наклеп
Його зганьбив. Та я такий же знатний,
Як супротивник.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Хто твій супротивник?
Е д г а р
Хто тут за графа Глостера Едмунда?

Е д м у н д
Він сам. Що скажеш?

Е д г а р
Діставай свій меч.
Якщо моя несправедлива мова,
То зброєю за наклеп відплати.
А я за правом, що мені дає
Народження, в ім'я своєї честі
Прийшов оголосити всім, що ти,
Не дивлячись на силу і на доблесть,
На молодість і успіх у бою,
Ти – зрадник перед богом, батьком, братом,
Ти – зрадник перед герцогом, і весь
Укритий ти із голови до ніг
Слідами бруду, підлості й паскудства.
Скажи, що я брешу, — моя рука,
Мій меч і совість тут, щоб у двобою
Усе, що заперечиш, довести.

Е д м у н д
Я міг би вимагати, щоб назвав
Своє ім'я ти, та у тебе вигляд
І справді гідний, гордий, войовничий,
А мова виявляє виховання;
Тому я, навіть всупереч закону,
Відстрочити не хочу наш двобій.
Я кидаю брехню твою назад –
Вона мене нітрохи не хвилює –
Та щоб її в тобі і поховати,
Мечем я їй дорогу прокладу. –
Труби, сурмач!

Труби. Сутичка. Едмунд падає.
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Не добивай його!

Г о н е р и л ь я
Мій Глостере! Ти — жертва. За законом
Не б'ються з невідомими. Ти міг
Відмовитись. Тебе обхитрували,
А не перемогли.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Закрийте рота,
А то запхну туди оцей папір! –
Читай, злочинце. У листі твій вирок.
(до Гонерильї)
Не рвіть записку! Вам вона знайома?
(Дає Едмундові листа.)
Г о н е р и л ь я
Держава ця моя, а не твоя.
Кому судить мене?

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
О безсоромність!
Отож, записку знаєш ти оцю?

Г о н е р и л ь я
Багато що я знаю.
(Іде геть.)
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
(до офіцера)
Прослідкуйте
За нею, бо розлючена вона.

Офіцер іде геть.
Е д м у н д
Я все зробив, у чому звинуватив
Мене цей лицар. Навіть значно більше.
Час викриє усе. Та хто ж ти є,
Мій переможець? Лицаре, відкрийся.

Е д г а р
Зізнанням відповім я на зізнання.
Не нижчий я за кров'ю, аніж ти.
Якщо ж я вищий – гріх твій вдвічі тяжчий.
Мене зовуть Едгар, і я – твій брат.
Та боги справедливі, бо карають
Нас за гріхи плодами цих гріхів.
За плід таємний пристрасті наш батько
Очима поплатився врешті-решт.
Е д м у н д
Це правда. Долі колесо зробило
Свій повний оберт. Ось і я упав.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Про знатність я відразу здогадався
За гордою поставою твоєю.
Дай обніму. Ніколи я, клянусь,
Зла не бажав тобі й твоєму батьку.

Е д г а р
Я знаю це.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
То де ж ховався ти?
Як ти про біди батькові дізнався?

Е д г а р
Я поділяв їх. Зараз розкажу.
Хотів би вмерти я, коли закінчу.
Як нас життя прив'язує до себе!
Чомусь ми віддаємо перевагу
Повільній смерті від тривалих мук.
Отак і я, дізнавшись про опалу,
Убрався божевільним жебраком
І став блукати світом у лахмітті,
Якого сторонились навіть пси.
Так я набрів на батька, у якого
Були круги криваві на обличчі,
Мов кільця без коштовного каміння,
На місці люто вирваних очей.
Я став поводирем його, жебрачив.
Я годував його, оберігав,
Але ні разу не сказав, хто я.
Лише тоді, коли кінчався бій,
Не впевнений, що будемо живі ми,
Благословить мене я попросив
І розповів усе. Старече серце,
В якому радість стрілась із стражданням,
Не витримало сильних почуттів
І розірвалось.
Е д м у н д
Зворушив мене ти,
Можливо, на добро. Та говори.
Мені здається, ти ще не закінчив.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Якщо і далі розповідь сумна, –
Не треба. Я і так вже гірко плачу.

Е д г а р
Ця розповідь жахлива лиш для того,
Хто бачив мало горя. Хто страждав,
Втрачає лік стражданням і іде
Крізь злигодні й скорботи аж до краю.
Коли ридав над батьком я, прийшов
Статечний чоловік, що нас вже бачив,
Та вигляд мій відштовхував його.
Тепер, впізнавши, хто я є насправді,
Мене він стиснув у своїх обіймах,
Над трупом батька гірко похилився
І, як і я, обмив його слізьми.
Він розповів про Ліра і про себе
Бувальщину, якої світ не чув.
Описуючи дні своїх блукань,
Він знову пережив їх потрясіння
І, втративши свідомість, занімів.
В цю мить якраз почувся клич труби,
І я його залишив непритомним.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Хто ж був цей чоловік?

Е д г а р
Вигнанець Кент.
Змінивши власну зовнішність, служив
Він королю, гонителю своєму,
Як вірний раб.

Вбігає п р и д в о р н и й із скривавленим кинджалом.
П р и д в о р н и й
Допоможіть!

Е д г а р
Що сталось?
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Це що таке?
Е д г а р
Чому кинджал в крові?

П р и д в о р н и й
Він вийнятий із серця. Він ще теплий.
Вона померла.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Хто помер, кажи?
П р и д в о р н и й
Дружина ваша, сер, себе убила
І отруїла перед тим сестру.
Вона зізналась в цьому перед смертю.
Е д м у н д
Я заручився з обома. Тепер
Ласкава смерть усіх нас об'єднає.

Е д г а р
Ось Кент іде.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Несіть сюди обох,
Живих чи мертвих. Викликає страх
Небесний суд, який їм виніс вирок,
Та їх не жаль.

Придворний іде геть. Входить К е н т.
Це справді Кент іде.
Події не дають його вітати,
Як це належить у звичайний час.

К е н т
Володарю своєму, королю,
Прийшов я побажати на добраніч.
Його немає тут?

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Про головне
Забули ми! Едмунде, де король?
І де тепер Корделія?

Вносять тіла Гонерильї і Регани.
О Кенте!
Ти бачиш це видовище?

К е н т
Це що?
Е д м у н д
Вони мене кохали! Через мене
Сестра сестру спочатку отруїла,
А потім заколола і себе.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Це справді так. Закрийте їм обличчя.

Е д м у н д
Життя сплива. Бажав би перед смертю,
Хоч і незвично це, зробить добро.
Пошліть в тюрму скоріше! Наказав
Я Ліра і Корделію убити.
Не гайтеся!

Г е р ц о г А л ь б а н с к и й
Скоріш! Біжи чимдуж!
Е д г а р
До кого бігти? Хто наказ дістав?
Дай знак його відміни!

Е д м у н д
Ось візьми
Мій меч і дай моєму офіцеру.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Скоріше, я прошу!

Едгар біжить.
Е д м у н д
Твоя дружина
І я дали наказ, щоб у тюрмі
Корделію повісили, сказавши,
Що в розпачі зробила це сама.

Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й
Хай небо захистить її! Хто-небудь
Візьміть і віднесіть його звідсіль.

Едмунда виносять.
Входить Л і р з мертвою К о р д е л і є ю на руках,
за ним Е д г а р, офіцери та інші.
Л і р
Волайте! Вийте! Люди із каміння!
Якби мені всі ваші язики,
Склепіння неба луснуло б! Вона
Пішла навіки… Мертву від живої
Я відрізню.