Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол

години? - пробурчав Капелюшник.- Хіба твій годинник показує рік?

- Звичайно, ні,- охоче погодилася Аліса.- Але це тому, що рік залишається тим самим дуже довго.

- Те саме і з моїм годинником,- пояснив Капелюшник.

Аліса зовсім розгубилася. Зауваження Капелюшника здавалося їй цілком безглуздим, а він же, безперечно, говорив англійською мовою.

- Я не зовсім розумію вас,- сказала вона як можна ввічливіше.

- Вовчок знову спить,- промовив Капелюшник і хлюпнув тому на ніс гарячим чаєм.

Вовчок сердито струснув головою і вставив, не розплющуючи очей:

- Звичайно, звичайно! Саме це хотів відзначити і я.

- Ти вже відгадала загадку? - запитав Капелюшник, знов звертаючись до Аліси.

- Ні, я облишила її,- відповіла Аліса.- А яка розгадка?

- Не маю найменшого уявлення,- сказав Капелюшник.

- І я теж,- додав Солоний Заєць.

Аліса зітхнула в знемозі.

- Гадаю, що ви могли б використати час на щось краще,- зауважила вона,- замість того, щоб гайнувати його на загадки, які не мають розгадки.

- Якби ти знала Час так, як знаю я,- промовив Капелюшник,- ти б не говорила про гайнування його. Час - живий.

- Не знаю, що ви хочете цим сказати,- зауважила Аліса.

- Звідки тобі знати! - сказав Капелюшник, зневажливо похитавши головою.- Я певен, тобі навіть розмовляти не доводилося з Часом!

- Може й ні,- обачливо відповіла Аліса.- Проте я знаю, що мені інколи доводиться убивати час, коли нема чого робити.

- Ага! Тоді все зрозуміло,- заявив Капелюшник.- Він не любить, щоб його убивали. А якби ти була до нього доброю, він робив би з годинником все, що тобі заманеться. Наприклад, уяви собі дев’ять годин ранку, якраз коли треба сідати за уроки: тобі треба лише натякнути Часові, і годинник миттю побіжить. І ось тобі пів на другу, час обіду.

(- Хотів би я, щоб настав час обіду? - пошепки мовив Солоний Заєць).

- Це було б чудово, звичайно,- замислено погодилася Аліса.- Але тоді... я ж іще не буду голодна, розумієте.

- Спочатку можливо і ні,- пояснив Капелюшник,- але ти могла б залишати пів на другу скільки завгодно часу.

- Саме так ви і робите? - запитала Аліса. Капелюшник сумно похитав головою.

- Я ні,- відповів він,- ми посварилися в березні, саме перед тим, як він почав казитися, розумієш... (Він вказав чайною ложечкою на Солоного Зайця). Це сталося на великому концерті, який влаштувала Червона Королева, де я мав співати:

 

Мигай, мигай, кажанок.

Двигай, двигай казанок...

 

- Ти, мабуть, знаєш цю пісню?

- Я чула щось подібне,- сказала Аліса.

- Далі вона співається, розумієш,- продовжував Капелюшник,- так:

 

Понад нами пролітай,

Як сідаєм ми за чай.

 

Тут Вовчок струснувся і почав підспівувати крізь сон:

«Мигай, мигай, мигай, мигай...» і тяг так довго, що довелося вщипнути його, щоб він замовк.

- Так от, ледве я проспівав перший куплет,- сказав Капелюшник,- як Королева зарепетувала: «Він невчасно почав, невчасно й скінчив! Відтяти йому голову!».

- Яка жахлива жорстокість! - вигукнула Аліса.

- І відтоді,- провадив Капелюшник сумним голосом,- Час нічогісінько не хоче робити для мене. І тепер завжди шість годин.

Аліса здогадалася:

- І це тому тут так багато чайного посуду? - запитала вона.

- Так, саме тому,- підтвердив Капелюшник, зітхаючи.- У нас завжди година вечірнього чаю, ми не маємо часу навіть помити посуду.

- Отже, вам доводиться, мабуть, весь час пересідати з місця на місце? - запитала Аліса.

- Авжеж,- підтвердив Капелюшник,- кожного разу, як посуд забруднюється.

- Але що, коли ви доходите знов до того місця, звідки починали? - поцікавилась Аліса.

- Може, поговоримо про щось інше? - втрутився Солоний Заєць, позіхаючи.- Мені починає це набридати. Я пропоную, хай панночка розповість нам казку.

- Боюся, що я не знаю жодної,- сказала Аліса, дуже стурбована такою пропозицією.

- Тоді хай Вовчок! - закричали обоє.- Прокинься, Вовчок! - І вони одночасно вщипнули ного з двох боків.

Вовчок повільно розплющив очі.

- Я не спав,- сказав він охриплим, кволим голосом.- Я чув кожне слово, сказане вами, хлопці.

- Розкажи нам казку! - вимагав Солоний Заєць.

- Так, будь ласка, розкажіть! - благала Аліса.

- І швиденько починай,- додав Капелюшник,- а то знову заснеш, так і не докажеш.

- Були собі три сестрички,- швиденько почав Вовчок,- і звали їх Ельзі, Лейсі та Тіллі. А жили вони на дні колодязя...

- А як же вони там жили? - запитала Аліса, яку завжди дуже цікавили питання їжі та питва.

- Вони їли патоку,- сказав Вовчок, подумавши хвилину чи дві.

- Це неможливо, розумієте,- дуже ввічливо заперечила Аліса,- вони б захворіли.

- Вони й були хворі,- промовив Вовчок,- дуже хворі.

Аліса спробувала уявити собі таке незвичай не життя, але була надто спантеличена. Отже, вона продовжувала:

- Але чому вони жили на дні колодязя?

- Чому ти не п’єш більше чаю? - звернувся Солоний Заєць до Аліси дуже серйозно.

- Я ще зовсім не пила,- відповіла Аліса ображеним голосом,- тому я не можу пити більше.

- Ти хочеш сказати, що не можеш випити менше,- відзначив Капелюшник,- випити більше, ніж нічого, дуже легко.

- Нікого не цікавить ваша думка,- обурилася Аліса.

- Хто зараз зачіпає особистості? - єхидно зауважив Капелюшник.

Аліса не знала, що відповісти на це, тому вона приготувала собі чай і хліб з маслом, потім обернулася до Вовчка і повторила своє запитання:

- Чому вони жили на дні колодязя?

Вовчок знову замислився на якийсь час, потім пояснив:

- Це був паточний колодязь.

- Такого не буває! - почала була Аліса дуже сердито, але Капелюшник і Солоний Заєць зашикали на неї, а Вовчок похмуро зауважив:

- Якщо ти не вмієш бути чемною, то сама кінчай казку.

- Ні-ні! Будь ласка, продовжуйте,- винувато сказала Аліса.- Я більше не буду перебивати вас. Можливо, десь і є один такий колодязь.

- Один, аякже!