Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

закордонна політика йшла навпомацки жила одним днем і далеко вперед не заглядала. Все це несприяюче відбивалося на настрою війська, і гальмувало керування операціями. Штаб не мав змоги своєчасно і точно зазначити тил своєму війську і перекинути свою базу.

5. Боротьба між кадровим і молодим демократично, настроєним революційним українським старшинством, що вважало тільки себе за виразника національної ідеї. На жаль, на цьому грунті буйно розцвіла спекуляція національним прапором і своєю «певністю». Зявилась сила авантурників, часто повних анальфабетів у військових справах, людей без жадної моральної сталости, частенько і нестаршин. Вони домагалися посісти вищі командні і штабні посади (видаючи себе за отаманів) і робили велику шкоду справі. Багато з таких отаманів примазувалося до якої-небудь партії і та їх всіма засобами підтримувала.

Ці отаманчики неохоче виконували бойові накази і в критичний момент бою переходили на бік большевиків, нацьковували козаків на стійких, чесних і порядних старшин, або, захопивши великі суми грошей, зникали.

Цілком природна річ, що керівники національного відродження України не зовсім довіряли кадровій старшині, побоюючись що частина з них, вихована в дусі «єдіной, недєлімой, монархіческой Россії», в критичний момент не підтримає Уряд.

Зрозуміло також бажання Уряду висунути наверх своїх певних національно і соціяльно людей і очистити старшинське середовище від шкідливліх елементів, але просіювання робилося надто невміло, однобічно і без належної системи.

У наслідок невдалої оцінки людей, а також безупинне цькування кадрових старшин у пресі без усякого сорому, не називаючи на імення та не подаючи фактів, а загально: «зрадники, фахівці і т. д.» відштовхнуло великий відсоток гарних старшин, сприяло розкладу армії, упадкові дисципліни і взагалі шкідливо відбилося на боездатності нашого війська.

Необхідно зазначити, що в Українській армії всеж таки було остільки здорове коріння, що в її лавах залишався великий відсоток дуже гарних як кадрових, так і молодих старшин, що відзначились уже в часі Великої війни.

Цьому безщасному старшинству доводилося боротись зі своїми отаманами, з большевиками і до того ще підтримувати лад у частинах.

6. Брак належної дисципліни в частинах і принесення політики в армію. Різні партії провадили у війську агітацію, набуваючи собі прихильників, не розбираючи в засобах і не дбаючи про боєздатність армії.

7. Великий брак огнеприпасу, амуніції та обмундировання і цілковита неналагоженість що до всілякого роду постачання.

8. За браком палива та з іншого приводу, над чим я спинятися не буду, залізниці працювали дуже слабо і несправлялися з оперативними перевозками, а це утрудняло маневрування і керування військом. А треба сказати, що особливо в Київський церіод наші малоорганізовані частини вели операції головним чином по залізничних лініях, часто в ешелонах.

9. Симпатії частини селянства та робітників до большевиків («вони нам рідні брати і б'ються за землю і волю»). Інтелігенція, що була вихована на російській культурі, хоч і була ідейним ворогом большевиків, у більшості не співчувала повній самостійності України і не подавала необхідного підтриму Директорії. Власної ж суто-національної інтелігенції було замало та до того вона не йшла спільним фронтом.

10. Разом з тим треба зазначити й короткозору політику Антанти, що не зуміла оцінити ролю України в боротьбі з большевизмом. Держави Згоди вживали всіх зусиль, щоб ослабити Україну, замісць використати ії молоду енергію і національне піднесення.

Взагалі ж скрипів цілий державний механізм. Уряд не мав ні часу ні змоги уповні налагодити працю при такому тяжкому стані.

Розділ IV
організація армії УНР

Коротенько розглянемо, що з себе уявляла Українська армія в момент катастрофи і з допомогою яких сил та засобів вона почала свій наступ.

Вище командування. Гол. От. С. Петлюра.

На чолі всіх озброєних сил України був Головний Отаман Симон Васильович Петлюра. Йому належала вся військова влада, як Верховному Вождю. Він же був і Головою Директорії.

Отаман Петлюра є видатний член Української Соціял-Демократичної Партії і герой повстання проти гетьмана. Симон Васильович це найбільш популярна людина на Україні. Військо любило його й вірило; також вірили йому всі в більшості соціялістичні партії. Большевики дуже рахувалися з Отаманом Петлюрою і не жалували коштів для агітації проти нього і тим спричинялися до ще більшої його популярности серед населення України.

Взагалі Отаман Петлюра був центральною фігурою українського національного руху. В зосередженні в одних руках цілої горожанської і військової влади була його сила, але тут же була й слабість його.

Партії мали великий вплив на От. Петлюру. В довіря до нього нерідко закрадалися люди негідні, корисливі, честолюбці, що удавали з себе або мучеників за українську ідею або ж борців за соціяльні змагання бідного люду. Вони зловживали іменем і авторитетом От. Петлюри і шкодили справі.

Це відбивалося й на військових справах, особливо в Київський пeріод і наступний за ним, коли траплялися призначення на відповідальні командні та штабові посади осіб невідповідних, а іноді й шкідливих для справи.[9]

У той період, який ми тут розглядаємо, призначення на вищі командні та штабові посади переводилось з розбором і з більшою обережністю.

Головному Отаману безпосередньо підлягали Військовий Міністр і Наказний Отаман. Особу Військового Міністра висували урядові партії.

Начальник Головного Управління Генерального Штабу підлягав В. М. безпосередньо. Не було Начальника Генерального Штабу в широкому розумінні цього слова. Треба зазначити, що Головне Управління Генерального Штабу після розгрому в Києві, зробленого в його особистому складі генералом Осецьким, відігравало незначну ролю. У ньому було лише, чотири старшини Генерального Штабу. Решта ж старшин Генерального Штабу заступали Штабні посади в армії (відокремившись від Ген. Штабу).

Наказний Отаман. Ген. Осецький.

Наказний Отаман мав ті права, що й Гoловнокомандувач арміями.