О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До частини першої. Термін "земельне законодавство" може вживатися у різних значеннях. У ч. 1 ст. 4 ЗКУ під поняттям "земельне законодавство" законодавець мав на увазі сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини. При цьому термін "земельне законодавство", вочевидь, вживається у широкому розумінні, охоплюючи нормативно-правові акти, що містять хоча б одну норму, спрямовану на регулювання земельних відносин (у вузькому розумінні земельне законодавство включає лише ті акти, що спеціально спрямовані на регулювання земельних відносин).

До частини другої. У ч. 2 коментованої статті законодавчо закріплено завдання та мету земельного законодавства.

Викликає сумнів коректність закріплення "регулювання земельних відносин" як завдання земельного законодавства, оскільки саме по собі врегулювання відносин не вирішує ніяких завдань. На жаль, такий зміст ч. 2 ст. 4 ЗКУ справді відбиває реально існуючу та стійку тенденцію у земельному законодавстві - прийняття нормативно-правових актів заради самих себе.

Законодавче закріплення мети земельного законодавства ("забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель") має певне практичне значення, оскільки може спрямовувати тлумачення актів земельного законодавства. Через вади законодавчої техніки, поспішність прийняття бага­тьох нормативно-правових актів їх текст, "буква закону" не завжди відповідають справжній волі законодавця або іншого правотворчого органу. Метою тлумачення є з'ясування дійсної волі законодавця[56]. Отже, крім буквального тлумачення, можуть бути застосовані розширене або звужене тлумачення правової норми. При застосуванні останніх двох видів тлумачення це обов'язково має виправдовуватися "духом закону" - принципами права, метою закону. Розширене тлумачення, за загальним правилом, не може бути застосовано до виключних норм (що встановлюють винятки із загального правила).

Прикладом ситуації, в якій застосування звуженого тлумачення положень земельного законодавства виправдовується, серед іншого, метою земельного законодавства, є положення ч.ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ, які передбачають можливість приватизації у спрощеному порядку земельної ділянки, що перебуває у користуванні заявника. Закон не конкретизує, яке користування мається на увазі - фактичне чи обов'язково на підставі відповідного права, проте його положення тлумачаться судами звужено, як такі, що вимагають наявності права (див. коментар).

Земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Загальна характеристика. Термін "принцип законодавства" у правовій літературі є не дуже вживаним. Набагато частіше вживається більш коректний, на наш погляд, термін "принцип права" - основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру, основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю[57].

Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будуються система права і система законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

Виділяють загальні (конституційні), міжгалузеві та галузеві принципи[58]. У коментованій статті зроблена спроба закріпити галузеві принципи земельного права (за термінологією статті - "принципи земельного законодавства").

Принципи земельного права можуть формуватися зі змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини[59]. Саме по собі проголошення певних гасел ще не робить їх принципами права (законодавства). З іншого боку, можуть існувати і визнаватися й інші принципи земельного права, не згадані у коментованій статті та ЗКУ в цілому.

До пункту "а". "Поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва" по суті своїй є побажанням до побудови земельного законодавства. Дійсно, законодавець повинен враховувати (і в більшості випадків враховує) особливості землі як об'єкта права, зокрема, те, що вона є і засобом виробництва, і територіальним базисом, і природним ресурсом. Проте даний прин­цип дуже важко, якщо взагалі можливо, використати у правозастосовчій, а не правотворчій діяльності.

До пункту "б". Нажаль, проголошений у п. "б" ст. 5 принцип "забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави" насправді на сьогодні не належить до основоположних засад земельного законодавства. Правовий статус суб'єктів права власності різниться, часто абсолютно невиправдано, з точки зору підстав і порядку набуття права власності, режиму