Галина Бабич - Професор Шумейко

Наближалося перше вересня. Професор Шумейко — чоловік не із боязливих. Але що та сварка з дружиною порівняно з першим днем його нової роботи?! З Клима Івановича — лектор був непоганий, мав уже невеличкий досвід, коли погодинно вів спецкурс в Академії культури. Тепер він у штаті, це зовсім інше. Ні світ ні зоря встав, довго хлюпався у ванній, чепурився, щось перехопив на льоту і в авто. Ось уже серед нових колег. Після ручкання і багаторазового «професор Шумейко» він бах! на стіл метрової довжини коробку з цукерками.

— Щоб солодко жилося!

Це викликало щирий захват. Читач, який коли-небудь працював у вузі, знає, що на кафедрі викладачі тільки роздягаються, а засиджуються тільки після обговорення дисертацій, звітів тощо. Весь свій час викладач проводить в аудиторії, де і твій суддя, і твій адвокат — студент. І кафедра після Шумейкового десерту в одну мить розбіглася по своїх аудиторіях.

Тільки місяць-два (для цього не треба перепитувати старшого методиста, який усе і про всіх знає) студент виявляє великий інтерес до нової дисципліни, нового викладача. Стежить за кожним його порухом і словом: як пройшовся по аудиторії, який дотеп утнув, які черевики взуває, навіть конспектує лекції. А потім... А потім звикає і часто лекції слухає паралельно з музикою через такі манюні вар-гульки у вухах, знуджується.

— А мені по барабану, — скаже вам асистент Ж., який ось уже 20 років сидить у вузі не тільки без наукового ступеня, а й без шпаргалки, куди можна було б зазирнути, аби щось цінне сказати студентам.

Тільки не професор Шумейко. Цей міністерський чиновник звик робити все ретельно, пунктуально, наближено до досконалості. Як школяр-відмін-ник працював над підготовкою лекційного курсу. Кого тільки не цитував із учених минулого (В. Ключевського, М. Карамзіна, С. Соловйова, М. Костомарова, Л. Гумільова, а сучасних — тут треба багато паперу і чорнила, щоб перерахувати. Допомагали і консультували досвідчені політологи (окремих він власноруч нагороджував) в минулому (не треба і службу безпеки турбувати), викладачі історії КПРС, наукового комунізму, в кращому разі історії. Повірте мені на слові, лекційний курс у професора Шумейка був, як пишуть у звітах, на високому професійному рівні.

Бували дні, коли професор наче й не втомлювався, так вдало і легко оволодівав аудиторією, ніхто його не дратував, цікавих до його дисципліни й особи виявилося багато. Ми сказали: ніхто його не дратував, тільки трішечки — шеф, бо за ним завжди йшла велика свита, як у бояр. Це означає, що у вузі є перша особа, а ви, пане Шумейку, всього-на-всього професор. А таких у вузах, як бліх у поганого кота.

Клим Іванович пройшов сувору і вибагливу життєву школу: голосуй так, як голосує начальство. Як члену вченої ради йому часто доводилося голосувати.

— Цього року збільшуємо набір на навчання з такого фаху: косметолог, перукар, астролог, шоуменеджер, продюсер! Хто «за»?

Професор Шумейко «за».

— Перенести екзаменаційну сесію студента П., оскільки він перебуває у закордонному відрядженні!

Хтось із зали: «У якому?»

— Якому належить. Хто «за»?

Професор Шумейко «за».

— Не розкусиш цього Клима Івановича. А бізнес який, людоньки! «Декамерон» називається. Цікаво, чи читав пан Шумейко Боккаччо?

— То запитайте!

— Якось незручно. Такий коректний, пунктуальний, неконфліктний і... учений.

— Ого, якими словами оперує наша манюня Т.Г.

— Але ж спивається чоловік.

— То це тільки на фуршетах, а вони узаконені.

— А я вам, колеги, скажу по-народному: «Не своїх дітей колише», тобто не своїм ділом займається Шумейко, — професор Бочаров завжди висловлювався фігурально.

Хоч говорили колеги позаочі, але Шумейко про все здогадувався, усе бачив, а значить, усе знав.

— Щось тут затівається, колеги?

— Нічого особливого, Климе Івановичу, обговорюємо тему завтрашньої наукової конференції. Ви будете виступати?

— Аякже! — як міг спокійно відказав професор.

І чоловік став не тільки турбуватися, наче перед кимось виправдовуватися, а й знову мучитися. Тоді ноги ставали ватяними, серце калатало по 100 ударів, охоплювала неймовірна слабкість. От

лукаві! Тримай маску, Климе, льодяну, маску спокою, байдужості. Хай плещуть. Заздрять мені, заздрять та й годі. Ось виплекав кількох аспірантів, чекають захисту. А минулого року чиї студенти одержали грамоти за наукові роботи? Мої. Нехай собі плещуть. Погано, що під час виборів і референдумів знімали (ну як злодій пальто знімає) із лекцій студентів. Але якщо Україні це допоможе, то професор Шумейко «за». Тому, як Лев Толстой, і на цей раз міг собі сказати: «Я живу добре» із студентами. Цікаво, а що думає шеф? Йому ж про все і всіх доповідають. Давно не було нагоди побалакати про політику, Верховну Раду, сучасні досягнення політології.

Зустрілися в коридорі випадково, і Клим Іванович ні з того ні з сього:

— І навіщо це Кравчукові йти довіреною особою до Суркіса, який на мера балотується?

Шеф підскочив, а тоді як гаркне, аж у Боярці, мабуть, чути було: