Мохаммед Аріф Закаулла - Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив

бажав дізнатися більше, що коли хто не народиться заново, Божого Царства не побачить. На природнє спантеличення Никодима – «Як людина може народитись, якщо вона стара? Чи може вона вдруге залізти до утроби матері й народитися?» – Ісус відповів: «Поправді, поправді кажу Я тобі: коли хто не родиться з води й Духа, той не увійде в Царство Боже. Що вродилося із плоті, є плоттю. А що вродилося з Духу, є Духом. Не дивуйся тому, що Я сказав тобі: треба народитися знову».

Усвідомлення гріха та подальше спасіння через повторне народження – досвід, що є спільним для всіх євангелістів і це значною мірою визначає їхні погляди на суспільство та оточуючих. Для фундаменталіста Фолвелла гріх є першородним, успадкованим і походить від Адама на початку світу. Він розповів про свого діда, котрий був переконаним атеїстом, ненавидів проповідників та відмовлявся ходити до церкви. Батько Джеррі Фолвелла, Кері Фолвелл убив свого брата під час сімейної суперечки й ніколи не оговтався від цієї провини і став алкоголіком. Фолвелл відчував на собі гріх свого батька та розумів своє життя як продовження боротьби проти Диявола.

Саме це усвідомлення гріха тим, хто володіє «собою» або суспільством, що збирає всіх «народжених заново» разом і зобов’язує їх природнім чином об’єднатися в єдину спільноту, аби вести боротьбу проти гріхів у суспільстві та в усьому світі. Однак, євангелісти розсіяні, тож не існує формальної організаційної структури.

Розділ 5. Взаємодія між Богом, кесарем та віруючими

Американські євангелісти складають чверть усього населення США та близько двох п’ятих усіх протестантів. На відміну від Римської Католицької Церкви, вони не мають формальної структурованої національної чи світової централізованої ієрархічної організації. У них є безліч всеохопних організацій, які співпрацюють із євангельськими церквами по всіх США та за їх межами. Це такі організації як: Американська рада християнських церков, заснована 1941; Національна асоціяція євангелістів, заснована 1942; Міжнародна рада християнських церков, заснована 1945; та ін.. Вони включають різні конфесії та церкви, в тому числі й незалежні. Їхня організаційна структура розвивалась роками. Із цього приводу Джордж Марсден, професор церковної історії Америки у Школі богослів’я при університеті Дюка зазначає:

«Структура є подібною на середньовічну феодальну систему. Вона складена із поверхово дружніх, у чомусь конкуруючих імперій, створених євангелістськими лідерами, що мають одну й ту ж авдиторію та вірні одному й тому ж королю. Такі імперії вибудовуються навколо таких харизматичних телеєвангелістів як Біллі Ґреям, Джеррі Фолвелл, Орал Робертс, Пет Робертсон, Джим Бейккер, Джиммі Свеґґарт та ін.».

Саме цим телеєвангелістам американських фундаменталістський рух завдячує своїм відродженням у другій половині 20 століття. Але що робить їх унікальними, так це те, що не дивлячись на приналежність до різних конфесій, вони об’єднані всеосяжною електронною церквою (Мова йде про різні методи організації релігійного мовлення через радіо, телебачення, а пізніше й через інтернет – прим. перекладача). Обсяг електронної церкви можна оцінити на підставі того факту, що наприкінці 1970-х мережа телепроповідників складалася із 1300 радіо- та телестанцій, авдиторія котрих оцінювалась до 130 мільйонів, а прибуток – від 500 мільйонів до 1 мільярда доларів.

Та незважаючи на мільйони послідовників, телеєвангелісти ніколи не використовували їх у 1950-х та 1960-х з політичною метою, бо надавали перевагу політичному невтручанню. В 1965 Фолвелл сказав: «Ми сплачуємо податки, голосуємо на виборах як відповідальні громадяни, дотримуємося законів цієї країни та всього іншого, що від нас вимагається, і вважаємо нашою єдиною в світі метою знати Христа й доносити світові правду про нього». Однак, наприкінці 1970-х їхня тональність змінилася і вони відмовилися від принципу політичного невтручання. Навпаки, вони почали палко ломитися в американську політику. Не менш вражаючою була поява численних політичних активістів, які мали про собі Біблію. Вони почали з’являтись на початку 1980-х і дедалі частіше їх можна було бачити на партійних нарадах чи зборах, на політичних мітингах. Телевізійний євангеліст Мерієн Пет Робертсон заявив: «У нас є достатнього голосів, аби управляти країною». І одразу багато хто йому повірив. У переддень виборів 1980 соціолог Луї Херріс дійшов висновку, що телепроповідники забезпечили Рональду Рейґену перемогу, а також доклались до розгрому багатьох ліберальних кандидатів.

1. Президентські вибори 1976: виборці-євангелісти та «народжений заново» кандидат

Вибори 1976 відбувались на фоні криз та скандалів, що похитнули довіру американців до їхнього уряду та правлячого класу. Почалось це із Вотерґейтського скандалу. На середині розслідування Вотерґейту, віце-президент Спіро Еґню пішов у відставку після звинувачення в хабарництві та підозри у фінансових махінаціях. Його місце зайняв Джеральд Форд. А згодом, президент Ніксон був змушений піти у відставку в зв’язку із Вотерґейтським сандалом і його місце зайняв Джеральд Форд. Однак ставши президентом, Форд усього за місяць повністю амністував Ніксона. Це шокувало націю й природньо постало питання про довіру до самого Форда.

На виборах 1976 президент Форд був замінений демократом Джиммі Картером, колишнім губернатором Джорджії. Головною темою його виборчої кампанії було протиставляння себе правлячому класу. Він позиціонував себе як сторонню людину та обіцяв очистити Вашінґтон від бруду. А ще він заявив, що «народився заново» християнином. Враховуючи поствотерґейтський настрій народу та заяву Картера, Біллі Ґреям відчув слушний час і пояснив своїй телеавдиторії, що Америка переживає глибоке національне прагнення до моральності й духовного відродження. Америка цього року понад усе хоче бачити в президентові моральні якості. Для фолвеллової євангельської авдиторії народження заново значило передумову духовності й заяву Картера сприйняли щиро. Захоплення євангелістами Картером було настільки великим, що Бейлі Сміт оголосив перед п’ятнадцятьма тисячами пасторів та неюристів із Південної баптистської конвенції, у подальшому він сам був її популярним президентом, що країна потребує в Білому домі людини, народженої заново. І додав, що його ініціали такі ж, як у Господа (Jimmy Carter та Jesus Christ мають однакові ініціали J. C. – прим. перекладача). Пет Робертсон, найбільш популярний телепроповідник, також надав потужну підтримку Картеру.

Коли євангелісти почали активно цікавитись виборчою кампанією, інститут Ґеллапа відзвітував, що 50 мільйонів американців упевнено можуть вважатись євангелістами, а журнал «Ньюсвік» оголосив 1976 «роком євангелістів». У ході кампанії Картера запитували про його релігійну позицію. І відповідь завжди включала три аспекти: власне навернення; роль релігійної віри як джерела моральної сили для політика; відданість принципу відокремлення церкви від держави. Вкінці-кінців, Картер у листопаді 1976 переміг Форда з відривом у лише 2 відсотків. Але серед білих баптистів відрив був іншим: 56% за Картера, 43% за Форда. Євангелісти віддали йому свої голоси не лише на Півдні США, звідки він був родом, а й у