Мохаммед Аріф Закаулла - Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив

преси, організовував конференції та вів християнські радіопрограми. Біблійний інститут Лос Енджелеса та Духовна семінарія Фуллера також мали величезну популярність. Не слід забувати й про університет Либерті, заснований Джеррі Фолвеллом 1971 в його рідному місті Линчбурґ, Вірджінія. Гасло університету було: «Випробуй свій розум… Побудуй свою віру».

3. Наступ на лібералізм шляхом зображання секулярного гуманізму як релігії

На початку 20 століття фундаменталісти програли модерністам в інтелектуальних змаганнях. Головною їхньою проблемою було те, що вони протиставляли сучасній науці біблійні факти як беззаперечну істину. В другій половині 20 століття вони змінили стратегію та стверджували натомість, що ліберальна ідеологія сповідує секулярний гуманізм як релігію. Це означало, що ліберальний світогляд походить із філософських основ секулярного гуманізму. Малося на увазі, що секулярний гуманізм відіграє роль релігії для ліберальної думки. Цей наступ на лібералізм проявлявся в таких заголовках для публікацій як «Християнський маяк», «Есенціалізм», «Переможець хрестоносця», «Королівський бізнес», «Конфлікт», «Захисник» та «Динаміт».

Головним архітектором цієї думки був Френсис Шейффер. Протягом свого життя він написав близько 30 книг, найбільш упливовою з яких був «Християнський маніфест» (Francis A. Schaeffer. “A Christian Manifesto”, 1981 – прим. перекладача), що був написаний, аби відіграти для євангелістів таку ж роль, як «Комуністичний маніфест» відіграв для комуністичного руху. Френсис Шейффер у своєму «Християнському маніфесті» намагався надати нове беззаперечне підтвердження основним догмам християнства – виразити їх термінами 20 століття й висвітлити відповідно до розуміння сучасних проблем, – а ще спонукати радикальне християнське учнівство.

Першочерговою метою Шейффера було досягнення інтелектуальної переваги фундаменталістської думки над сучасною ліберальною. Над цією метою він працював усе життя і мав щодо цього двосторонню стратегію. По-перше, він уважав себе ідеологом християнського фундаменталізму. По-друге, він був активістом у справі поширення освіти й розуміння серед своїх людей. Виконуючи місію освіти фундаменталістів, він заохочував своїх людей створювати християнські товариства для вивчення Біблії та обмірковувати насущні проблеми. Задля них він видавав навчальні посібники та знімав навчальні фільми і серіали. І як наслідок, Товариство вивчення Біблії стало розповсюдженим по всій країні.

Як ідеолог, Шейффер сформував позицію фундаменталістів на сучасний світовий контекст, критикуючи секулярний гуманізм як релігію лібералів. Він завжди наголошував у своїх книгах і промовах на тому, що секулярний гуманізм – деструктивна, антихристиянська ідея. Він розумів, що передумовою секулярного гуманізму є культурний та інтелектуальний спадок Заходу від греко-римського періоду й аж дотепер. Та вважав, що сучасна західна ліберальна думка є апогеєм цього накопиченого досвіду. А отже наступ на лібералізм не буде успішним до тих пір, поки він буде міцно вкорінений у помилках інтелектуального та культурного розвитку західної цивілізації, починаючи від греків і дотепер. Він аргументував це в своїй книзі «Як нам тепер жити? Підйом та занепад західної думки і культури». Його метою було встановити всі основні позиції супроти істини християнської віри. Отож його підходом до греко-римської філософії було зіставлення її «слабкості» та «сили» християнства. Із Шейффера брали приклад також Хел Линдзі, Тім Лахей, Онелі Мекґро – ті, хто висловлювали свою фундаменталістську позицію в різних питаннях.

4. Політична підтримка християнського фундаменталізму

І тут цілком природньо постає питання: якою є політична підтримка американського християнського фундаменталізму?

Поняття «політична підтримка» (Англ. power base – прим. перекладача) включає: 1) філософію чи набір вірувань; 2) людей, котрі дотримуються цього.

Політичну підтримку американському фундаменталізму надає група протестантів, що звуться євангелістами. Євангелізм є унікальним явищем для протестантизму. Та слід зауважити:

Усі євангелісти є протестантами, але не всі протестанти – євангелісти.

Євангеліст може належати до будь-якої протестантської конфесії або церкви.

Говорячи загалом, євангелізм закликає до простої концептуальної єдності. Джордж Марсден пише, що протестант будь-якої конфесії буде євангелістом, якщо надає значення наступним доктринам:

а) Доктрина Реформації про найвищий авторитет Священного писання.

б) Справжнє, історичне розуміння зусиль Бога, спрямованих на спасіння, як це описано в Біблії.

в) Вічне спасіння лише через власну віру в Христа.

г) Відданість церкві та місіонерство.

ґ) Важливість свого «я» завдяки духовному перетворенні життя (навернення або «народження знову»).

Експерти зазначають, що було б хибно розглядати євангелістів як один однорідний феномен загалом, беручи до уваги один із його знакових аспектів та на його підставі робити висновок про всіх євангелістів. Тимоті Л. Сміт, визнаний авторитет із питань євангелізму, схильний розглядати його скоріше як мозаїку, що свідчить про різноманітність спільноти євангелістів.

Євангелісти важливість свого «я», що підкреслюється в протестантизмі, доводять до абсолюту і «я» набуває нового значення у рамках доктрини духовного перетворення життя. За деякими винятками, релігійні консерватори вірять у навернення, акт віри і прощення, через який грішники переходять від гріховного стану до вічного спасіння. І за деякими винятками, вони мають власний досвід навернення та народження заново під час драматичних і переломних моментів свого перетворення. Таким чином, переродження для них – це головне. Саме цей досвід змінює їхній характер, особистість та їхнє життя. Більше того, це є відправною точкою в набутті сенсу не лише самоврядування та окремої особистості, а також для соціяльного ладу і практичного наміру. Саме це має на увазі Роберт Цваєр, розглядаючи активність християнських правих як «народжених проти політики».

Феномен навернення, більш відомий як «народження заново», є сутністю євангелізму. Описуючи це поняття простими словами, Вільям Мартін зазначає, що для тих, хто його використовує, народження заново означає той момент їхнього життя, коли вони почали серйозно усвідомлювати себе християнами. До того ж, будучи духовним феноменом, цей досвід має відношення і до людини, такі як: 1) людина здобуває контроль над «собою» на фоні беззмістовних блукань у попередньому житті, до навернення; 2) людина починає усвідомлювати свою спорідненість із іншими, хто також народився заново й це відчуття спорідненості є надконфесійним феноменом, тож у всіх євангелістів є почуття єдиної спільноти не залежно від того, до якої церкви чи конфесії вони належать; 3) людина має потужним мотив навертати інших (це стосується не тільки християн, але й не християн теж). Таким чином євангелізм живить серед фундаменталістів дуже сильний дух месіанства, а ще є сильним фактором міжконфесійної єдності.

Під час президентської кампанії 1976 демократичний кандидат Джиммі Картер заявив, що він був народжений заново християнином. Це спровокувало першу серйозну публічну дискусію про народження заново. На той час більшість людей мало що знали про цей феномен, тож була загальна цікавість. Під час національного богослужіння по телебаченню в травні 1976 Біллі Ґреям пояснив біблійне походження цього поняття. Його пояснення цитує Вільям Мартін: «У третьому розділі Євангелія від Івана Ісус каже Никодиму, котрий чув його промову та