Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 3

Гонораті руки й поїхав назад до своїх друзів. Стрімголов мчав лісом і вільно зітхнув Лиш тоді, коли побачив силуети танків, що причаїлися під деревами.

– Де поручик?

– Там, попереду.

Єлень оддав мотоцикла розвідникам, а сам пішов на узлісся. За кілька метрів побачив на невеличкому горбику, поміж кущами лози, кремезну зсутулену постать поручика Козуба, а поряд – худорлявого Лажевського. Обидва мовчали. Схоже було на те, що вони посперечалися – підпрапорщик сидів спиною до офіцера і лише зрідка повертав голову та зиркав спідлоба в його бік.

За луками, порослими високою травою і рідкими кущами, у тьмяному нічному сяйві білів піщаний край бруствера протитанкового рову, чорнів насип каналу, над яким стирчали вгору дві половини підйомного мосту й невеличка сторожова будка.

Густлік вийшов з кущів, пригнувшись до землі, підкрався до поручика й пошепки доповів:

– Доставив на місце. Про всяк випадок там є трофейні автомати.

Козуб не відповів, лише жестом наказав Густлікові сісти. Знову довго всі мовчали. Підпрапорщик ворухнувся, немов хотів щось сказати, але осікся під серйозним поглядом офіцера.

Вони не почули жодного шелесту, нічого не помітили, аж ось за кілька кроків перед ними з'явилися Шарик і Кос. З обох стікала вода. Сержант був у трусах; через плече на поясі висів мисливський ніж.

– Рів танки подолають легко. Вартових біля мосту двоє.

– Ну, то нарешті почнемо діяти, – пожвавішав Лажевський. – Відразу треба було зняти…

– Зате на тому березі не тільки одна гармата, а ціла крупнокаліберна зенітна батарея.

– Хай йому чорт! – вилаявся Густлік. Знову запала мовчанка.

Янек сховався в лозняку, обтер спершу себе, а потім пса рушником і швидко вдягнувся. Вийшов з кущів і, глянувши на поручика, подумав, як той поведеться в цій ситуації. Коли не захоче почекати до світанку на цьому березі, треба буде прийняти бій, але тоді без втрат не обійтися. Не всі танки дійдуть до Крейцбурга.

– Ми згаяли марно понад годину, – порушив мовчанку підпрапорщик. – Доведеться вертатися.

– Ні, – перепинив його Козуб. – Краще заскочити зненацька батарею, ніж мати перед собою готову до пострілу гарматну обслугу. Побачимо, може вдасться відвернути чимось їхню увагу.

Поручик підвівся, пішов у кущі. Кос попрямував за ним.

Лажевський схилив голову, стиснув кулаки, аж хруснули пальці.

– Більше розмов, аніж діла. Яка користь з наших трьох гармат, коли вони мовчать?

– У старому танку нас було четверо, – сказав Єлень, – а тепер п'ятеро. Командир нагорі біля рації, стежить за місцевістю – і тільки командує. Я раніше заряджав, а тепер біля прицілу. Аж рука свербить натиснути спуск.

– Саме такі Я тобі кажу, той поручик…

– Але я вважаю, – вів далі Густлік, – найкраще виграти битву без пострілів.

Підпрапорщик знизав плечима і нічого не відповів. Відхиляючи вологе від роси гілля, хлопці повернулися до танків.

– Списе, Списе, я Далекий, чуєш мене, я Далекий, – поручик Козуб сидів у башті й викликав утомленим голосом, аж нарешті зняв шолома. – Сплять вони, чи що?

– Громадянине поручик, на нашому танку нова рація, – підказав Кос.

– Спробуй.

Янек виліз на «Рудого», надів шоломофон і почав поратися біля рації. Гриць і Франек підійшли до нього.

– Списе, я Далекий, прийом.

На хвилину настала тиша. Всі прислухалися.. – Лідко, спиш? Відгукнися, Лідко! – викликав Янек. Підійшов Козуб, виліз на танк і насупив брови, почувши цей виклик не за статутом.

– Ні, – відповіла дівчина сонним голосом, але вже наступні слова прозвучали бадьоро: – Це ти, Янеку? Всі цілі?

Голос був такий виразний і чистий, що Шарик, підвівшися на задні лапи, сперся передніми на гусеницю» замахав хвостом і весело заскавчав.

– Усе гаразд. Давай старого.

Сержант подав свій шолом поручикові, і в навушниках почувся м'який баритон:

– Списе, слухаю вас.

– Я Далекий. Чотири жердини на дорозі, дайте жменю пороху для світла. Координати цілі: тридцять два нуль три… П'ятдесят один сімнадцять на західному березі. Чекаю відповіді.

Попискувала морзянка, перекликалися чужі голоси, а за хвилину тихо, тихесенько дівочий голос, заспівавши кілька тактів пісеньки, раптом замовк, і знову почули генерала:

– Далекий, висипати вогонь за двадцять один.

– Я Далекий, зрозумів вас, Списе, за двадцять один. Козуб зняв шолома і, віддаючи його власникові, злегка потис Янеку руку, немов хотів подякувати.

– Скільки часу треба, щоб зняти вартових?

– Шість хвилин, – якусь мить подумавши, відповів Кос. – Піду із взводним Єленем, там потрібна дужа людина, щоб опустити міст.

– Вирушайте.

– А «Рудий?»- запитав Саакащвілі.

– Для нього теж знайдеться робота, – запевнив його Козуб.

Над насипом каналу, мов подвійне віко величезної скрині, стирчали підняті половини мосту, поряд чорнів підйомний механізм і сторожова будка.

Один солдат з автоматом на грудях сидів на лавці під стіною, другий лежав на нарах усередині і, ховаючи в долоні вогник, докурював цигарку. Щось зашелестіло в траві, привернувши увагу вартового. Німець підвівся і почав вдивлятися в темряву.

З-за куща лози вистрибнув собака, загарчав і помчав до мосту, то появляючись на лузі, то зникаючи в сутінках.

– Собака, – солдат нерішуче підняв автомата.

– Зачекай, – стримав його другий. – Це не росіянин і не поляк, а німецький пес.

Він підвівся, і тепер обидва дивилися в бік мосту, виглядаючи собаку, який десь зник.

– А де ж провідник собаки?

З-за будки безшумно висунулися два силуети й накинулися на вартових. Один німець устиг повернути голову, підняв автомата, але обидва відразу впали під ударами Густліка і Янека.

Кос побіг до мосту, а Єлень підняв убитих, виліз нагору й по мокрій траві спустив їх до каналу.

Саме в цю мить здалека загули літаки. З того берега, де стояла зенітна батарея, завила на сполох сирена.

Єлень підбіг до Коса, який вовтузився біля підйомного механізму, намагаючись опустити міст.

– Не повертається.

– Стривай, подивимося, – сказав Густлік. Нахилився над шестірнями, уважно їх оглянув і знайшов звичайний лом, вставлений між два зубчасті колеса.

– Повертай назад… ще трошки.

Колесо ослабило шестірні, Густлік вирвав лом і скомандував:

– Уперед!

Тепер колесо закрутилося із скрипом. Крила мосту, здригнувшися, почали опускатиcя вниз.

Був саме час, бо вже чувся щораз ближчий стугін танкових моторів і чимраз голосніше гудіння літаків.

Важкий танк з поверненою назад гарматою, під'їхавши до широкого рову, уповільнив рух, подолав перепону і вийшов на луг. Відразу за першим рушив другий танк.

Перший, наближаючись до мосту, на ходу повернув гармату вперед.

За каналом гримнув перший залп зенітної батареї. Через кілька секунд засвистіли бомби з невидимих літаків.

До рову, розритого гусеницями двох важких танків, наблизився «Рудий», поволі