Туве Маріка Янссон - Комета прилітає

люстерко — 5, бо воно оздоблене рубінами. Разом 8 марок 74 пенні.

Усі мовчали, немов води у рот понабирали. Хропся з важким зітханням поклала на ляду дзеркальце, а Мумі-троль заходився розв’язувати вузлик на стрічці з медаллю. Чмих з жалем дивився на мокру від виблюваного лимонаду пляму на килимі. Хропусь напружено розмірковував: зошит, у якому вже зроблено записи, зріс чи впав у ціні?..

Бабуня позирала на них поверх окулярів.

— Ага, любі дітоньки, — згадала вона, — є ще старі штани, які коштують саме 8 марок, але ж Нюхмумрик від них відмовився. Отож, ми квити, і вам зовсім нічого не треба платити.

— Це правда? — здивувався Мумі-троль.

— Звичайно, правда, — підтвердила Бабуня. — Штани ж у мене залишаються…

Хропусь спробував подумки провести розрахунки, але йому не вдалося. Тому він усе записав до зошита і полічив у стовпчик:

Зошит — 40 пенні

Лимонад (виблюваний) — 34 пенні

Медаль — З марки

Люстерко (з рубінами) — 5 марок

Сума: 8 марок 74 пенні

Штани — 8 марок

8 = 8

решта: 74 пенні.

— Дійсно, — здивувався Хропусь. — Усе сходиться…

— Але ще залишається 74 пенні, — зауважив Чмих. — Вони належаться нам?

— Не будь дріб’язковим, — охолодив його Нюхмумрик. — Квити то квити…

Друзі низько вклонилися Бабуні, а Хропся присіла у глибокому реверансі. Уже на порозі вона запитала:

— Чи далеко до танцювального майданчика?

— Та ні, — відповіла Бабуня. — Два кроки… Однак танці починаються щойно зі сходом місяця.

Вони вже далеко зайшли у ліс, коли Мумі-троль зненацька зупинився:

— Дерновий дах крамнички не дуже надійний, — мовив він. — Може, візьмімо Бабуню зі собою, — заховаємо у нашій печері?

— У моїй печері, — виправив Чмих. — Я побіжу й запитаюся?

— Біжи! — погодився Нюхмумрик.

Чмих рвонув назад, тільки п’яти замиготіли, а решта сіли на узбіччі стежки зачекати на нього.

— А ти вмієш танцювати отой новий танець?.. Та ти знаєш… як він там називається? — запитала Хропся.

— Ні, не знаю, як називається, — відповів Мумі-троль. — Мені подобається вальс.

— Ми не встигнемо потанцювати, — озвався Хропусь. — Гляньте на небо…

Усі підвели голови (окрім Хропсі).

— Вона виросла, — ствердив Нюхмумрик. — Учора була завбільшки з мурашине яєчко, а нині — як апельсин. Мені навіть здається…

— А танґо умієш танцювати? — урвала Нюхмумрика Хропся. — Один крок убік і два назад…

— Ніби неважко, — кивнув Мумі-троль.

— Люба сестричко з курячими мізками! — роздратовано втрутився Хропусь. — Ти хоч коли-небудь думаєш про серйозні речі?

— Ми розпочали розмову з танців, — наполягала на своєму Хропся, — а ти раптом заговорив про комети. Я лише продовжую тему розмови…

Засперечавшись, брат із сестрою вмить змінилися в кольорі. Невдовзі повернувся Чмих.

— Вона не хоче! — крикнув ще здалеку. — Казала, що заховається у льоху, де зберігається варення. Але просила всіх вітати, дякувала за запрошення і передала для кожного по солодкому льодяникові.

— Сподіваюся, ти не випрошував у неї ласощі? — закралася підозра у Мумі-троля.

— Та ніколи в житті! — праведному обуренню Чмиха не було меж. — Бабуня ж винна нам іще 74 пенні, от і вирішила на ту суму дати льодяників. А я лише погодився з нею, що так буде справедливо!

Отож друзі помандрували далі, і стежка помандрувала з ними теж. Потемніле сонце сховалося за ялицями, пішло на спочинок за край неба. Натомість зійшов місяць, на диво тьмяний і аж наче блідо-зелений.

Комета сяяла все яскравіше. Вона стала майже такою, як місяць уповні, і осявала увесь ліс червоним примарним світлом.

Танцювальний майданчик розташувався на невеличкій галявині. Його прикрашали гірлянди світлячків, а на узліссі великий Коник-стрибунець налаштовував свою скрипку.

Галявина повнилася гостями, які чекали на початок забави. Маленькі водяники наважилися прийти сюди, покинувши свої пересохлі болітця та трясовини. На майданчику аж роїлося крихітними повзиками, а в березовому вітті ділилися останніми плітками мавки (мавки — це крихітні дівчатка з дуже гарним волоссячком, які мешкають у стовбурах дерев. Уночі вони виходять зі своїх сховків, щоб погойдатися на вітті. Зазвичай не водяться у деревах хвойних порід).

Хропся вийняла люстерко, аби зачесати гривку й подивитися, чи гарно причеплена квітка за вушком. Мумі-троль поправив медаль на грудях. Ще ніколи їм не доводилося бувати на такому великому балу.

— Як гадаєш, Коник-стрибунець нічого не матиме проти, якщо я заграю на своїй губній гармонії? — зашепотів Нюхмумрик.

— Грайте удвох! — запропонував Хропусь. — Навчи його нашої улюбленої пісеньки «В усіх звірят кокарди на хвостах».

— Добра думка, — зрадів Нюхмумрик і потягнув Коника-стрибунця за собою в чагарник навчати нової пісеньки.

За якусь хвилю з-за кущів долинули обережні поодинокі звуки, потім ще й ще, а тоді залунали веселі трелі гармонії і цигикання скрипки. Повзики, мавки та водяники враз замовкли і зібралися на галявині послухати.

— Яка гарна музика! — перешіптувалися вони. — Саме до танцю!

— Мамо! — скрикнув один малесенький повзик, показуючи на Мумі-троля. — Он стоїть генерал!

Уся родина повзиків підступилася ближче — помилуватися медаллю.

— Яка у тебе розкішна гривка! — захоплювалися вони Хропсиною зачіскою.

Мавки по черзі розглядали себе у люстерку з рубіновими трояндами, а кожний водяник вважав своїм обов’язком підписатися у зошиті Хропуся водяним знаком. Ураз залунала пісенька «В усіх звірят кокарди на хвостах» — без жодної фальшивої ноти! — а з-за куща, завзято витинаючи на інструментах, з’явилися Нюхмумрик з Коником-стрибунцем. На майданчику завирувало, всі кинулися шукати собі партнерів до танцю. Невдовзі пари закружляли у танку.

— Ти гарно танцюєш, — похвалила Хропся. — Що це за танок?

— Мій! — запишався Мумі-троль. — Я щойно його винайшов.

Хропусь запросив до танцю водяничку з водоростями у волоссі, і тепер мучився, дотримуючись такту.

Чмих кружляв з найкрихітнішою дівчинкою-повзиком і видавався сам собі великим та кремезним. З першого погляду було помітно, як щиро захоплюється ним партнерка. Комарики танцювали осібно від гурту, а з усіх закутків лісу чалапали, повзли, стрибали нові гості, охочі подивитися на бал. Ніхто й на мить не згадав про комету, самотню й палахкотливу, що летіла крізь чорну ніч.

Десь близько півночі на галявину прикотили бочку з яблучним вином, усі гості одержали по келишкові з березової кори. Світлячки збилися докупи у кулю над танцювальним майданчиком, аби присвічувати танцюристам, які посідали кружком, попиваючи вино та смакуючи канапками.

— А тепер настав час для розповідей, — запропонував Чмих. — Ти знаєш якусь цікаву історію, маленька Повзунко?

— Нє-є, — страшенно розгубилася Повзунка. — Хіба одну…

— То розповідай!

— Жив собі якось лісовий щур на ймення Пімп, — пробубоніла Повзунка, соромливо затуливши личко лапками.

— А що було далі? — підбадьорив її Чмих.

— Оце й усе, — прошепотіла Повзунка і заповзла, ховаючись, у мох.

Усі зареготали, хапаючись за животи, а водяники затарабанили своїми хвостами.

— Заграйте,