Антон Дмитрович Мухарський - Доба. Сповідь молодого «бандерівця»

Проте останньою краплею, що геть відвернула мене від УПЦ МП, була картина масного попа, що з кадилом освячував величезного, як кабан, «Мерседеса», а по освяченні «вірний прихожанин» у довгій дорогій дублянці відкрив багажник і раз за разом зі своїм помічником носив кудись у бік келій — що б ви думали? — кошики повні заморських лобстерів! А коли я згодом довідався про їхню ціну, то ледь не знепритомнів. Двадцять доларів за штуку! Отак, друзі мої, вперше у житті я побачив лобстерів по двадцять доларів за штуку не на званому ланчі, приміром, у президента Америки чи англійської королеви, а на подвір'ї святої Києво-Печерської Лаври. Про двадцять доларів за штуку! В той час, як моя платня артиста (в доларовому еквіваленті) ледь наближалася до дванадцяти доларів!

І тоді я збагнув, що щось не те робиться в світі й зокрема в моїй країні. Як це так? Незалежна держава є, а незалежної церкви нема? Як це так? Тобі кажуть молитися й постити, а самі розжираються й жиріють? «Щось не так», — одного разу сказав я собі і перестав ходити до церкви, а натомість часом на самоті, а часом разом із дружиною читав Святе Письмо, молився, як умів, і вірував, що Господь за всім доглядає і бачить, що фарисеї і садукеї перетворили Храм Божий на крамницю, де оптом і вроздріб торгують жертовними голубами та ягнятами.

— Так от, — продовжив я, звертаючись до своєї Суті, як до свого сповідника та духовного отця. — Я перестав довіряти московським попам, що захопили Святу Лавру, але всім серцем своїм люблю Бога! Проте волію не мати між собою і Ним ніяких посередників, а особливо таких, що несуть в собі зерно розбрату та імперської зарази, маскуючи її під благим закликом до єднання церков. То що мені робити, Сутносте моя, як вчиняти й жити далі?

На це питання Суть моя не відповіла відразу, але взяла тривку паузу, під час якої, відкручений мною кілька хвилин тому водогінний кран подав ознаки життя: хекнув, тьохнув, здригнувся, і з нього зацебеніла спершу мутна й непевна, але щодалі то пружніша й прозоріша цівка. «Добрий знак», — подумав я і не помилився.

— Вода життя, мудрість життя, й благодать життя, і саме життя — в Господі! — проказала Суть моя. — І, якщо ти любиш Господа усім серцем своїм, і усією душею своєю, і розумом своїм, то ніщо не може стояти тобі на заваді. Будь чистим і відкрий серце своє для Божої благодаті! — отак тої ночі проказала мені Суть і, здалося мені, що десь неподалік прошелестіли крила янгола.

— Тобто ти дозволяєш мені любити Господа мого так, як я це розумію, усім серцем своїм і душею своєю? — запитав я.

— Так, — відказала моя Суть.

— Ти дозволяєш мені любити Господа мого — Сильного, Всемогутнього, того, що гріхи пробачає, бо любить нас, як дітей своїх, Бога веселого, радісного і всміхненого, як того бажає душа моя й серце моє, а не злого, мстивого та невідворотного у карі своїй, яким лякають мене московські попи?

— Так, — дозволила мені моя Суть. — Люби Господа свого всім серцем своїм і всім розумінням своїм, адже багато гарних і високих людей, що заслужили життя вічне вчинили саме так!

Проте, — підморгнула вона одним оком, — якщо треба тобі буде піти до храму, відправити службу чи замовити сорокоуст, то йди у храм Київського патріархату, а не до московських попів. Домовились?

— Домовились! — з радістю погодився я.

— Будь патріотом і вір: те, що відбувається зараз, лише випробовування, яке посилає Господь, аби зрозуміти, чи варті українці того, щоб мати Єдину Помісну, Соборну та Рівноапостольну церкву. А з приводу Благодаті, можу тебе запевнити, що Благодать не у того, хто хоче, а у того, кому Господь дає, а дає він її усім, хто серцем чистим та душею своєю та усім єством своїм прагне пізнати Бога!

— Алілуя! — вигукнув я у захваті від того, що справжня моя Суть виявилася саме такою, про яку я мріяв!

— Ну все, бувай, — кивнула мені моя Суть, — і хай Господь благословляє тебе на гідні справи!

— Амінь!

Глава четверта

МОЇ СНИ

Отак плідно та продуктивно розібравшися із власною Суттю щодо питань, які потребували нагального духовного вирішення, я відчув, що ця розмова, а також помірне вживання соди зробили свою справу. Мені стало легше.

І от я знов у своїй кімнаті, лежу, вдоволено констатуючи факт, що печія кудись зникла, а внутрішній неспокій перетворився в рішучу впевненість у тому, що йду я своїм шляхом правильно. «Отче наш, що на небесах…» — майже автоматично шепочуть мої губи слова нічної молитви…

— Де ти так довго був? — турботливо цікавиться дружина

— Та задумався трохи… Постояв, поміркував… «Хліб наш щоденний дай нам на кожен день…»

— Ти взагалі останнім часом якийсь дуже замріяний ходиш… Що з тобою?

— Нічого, все в порядку… «І не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого…».

— Я ж бачу — з тобою щось коїться…

— Не переймайся, спи… Все в порядку… «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Амінь».

Я тричі перехрещую себе, потім перехрещую донечку, що посопує у своєму ліжечку, потім повертаюся на бік, обнімаю дружину й знову цілую її у спину: «Спи, спи, моя рідненька, все в порядку», — заспокоюю її, хоча насправді відчуваю, що все зовсім не в порядку.

Їй не хочу зізнаватися, щоб зайвий раз не турбувати, а вам зізнаюся, що останнім часом я дійсно дуже часто замислювався, чи правильну професію я собі обрав. Романтичний туман щодо принад акторської професії розбився об сувору правду буття. Робота у Великому Державному Театрі звела нанівець усі юнацькі ілюзії щодо вільної натхненної творчості, запальної експериментальної праці, мистецького шалу, про який я мріяв і якого бажала уся душа моя. Адже я хотів не тільки жити у вільній красивій державі, а й хотів бути корисним їй, працювати на неї, витягати її з тої мистецької прірви, в яку її запроторила столітня колоніальна залежність (і культурна в тому числі). О, якби ви знали, як мені набридла вся та наша одвічна шароварщина, яку останнім часом видають за національне мистецтво, як набрид мені той усюдисущий пострадянський синдром, який витягає увесь той комуністичний нафталін, отряхає з нього порох, фарбує в синьо-жовті кольори й видає за нові мистецькі надбання молодої держави? Батько мій — видатний режисер-постановник театралізованих масових заходів, і я майже все своє дитинство провів на тих фестивалях, спартакіадах, днях