Марина Гриміч - Second life (Друге життя)

— А насправді це що?

— Насправді це геніальна ідея Творця, реалізована нами, Ангелами і Серафимами. Мораль — це інформаційні захисні бар’єри, які оберігають ваш, так би мовити, «земний» світ від саморуйнації. Іф ю ноу вот ай мін.[39]

— Отже, це інформаційні бар’єри?

— Саме так.

— Тобто мораль не є категорією духовною?

— Саме «Так-так-так, — сказав кулемет», — процитував старий галицький анекдот Серафим. — Це ви, люди, ділите світ на «духовний» і «матеріальний». Це ваша помилка. Людство придумало слово «духовний», аби пояснювати все те, що не може пояснити логічно. Насправді весь світ і все у світі матеріальне. Розумієш: УСЕ.

Серафим підвищив голос, бо почав робити вісімку нунчаками не перед собою, а обабіч себе, що вимагало від нього додаткових фізичних зусиль.

— Зупинись! — вигукнув Артем. — Я не можу зосередитися! — закричав він.

Серафим моментально послухався і блискавично впіймав обидві палички нунчаків однією рукою.

Артем вирішив з’ясувати для себе питання духовного і матеріального світу до кінця. Це питання віддавна його цікавило, ще звідтоді, коли він студентом відвідував наукове товариство теоретичної космології в Оксфорді.

— Отже, все у світі матеріальне. Так?

— Так. Я б лише уточнив: не просто в світі, а у Всесвіті.

— Добре. Я це можу прийняти. Однак як можна пояснити перервність нашого життя?

Серафим став у театральну позу і пафосно процитував:

— «Несмотря на свое уменье следить за людьми, Климу всегда казалось, что люди изменяются внезапно, прыжками, как минутная стрелка затейливых часов, которые недавно купил Варавка: постепенности в движении их минутной стрелки не было, она перепрыгивала с черты на черту. Так же и человек: еще вчера он был таким же, как полгода тому назад, но сегодня вдруг в нем являлась некая новая черта». Хто це написав?

Артема ніяк не надихала цитата, однак він із чемності сказав:

— Припускаю, що великий пролетарський письменник.

— Отож-то, — промовив Серафим і замислився.

Але Артемові будь-що хотілося продовжити розмову. Тому він провадив далі:

— Ми от кажемо, що наше життя складається з якихось етапів. Однак це фігурально. Насправді ми знаємо, що один раз народжуємося і один раз умираємо.

— Так і є. Життя — це один фолдер. Кожен фолдер так і називається: «Життя Артема Шуліки» або «Життя Клима Самгіна»… Але в кожному фолдері є окремі файли. «Тьома». «Артем». «Тім». «Арчі». Знову «Тім». І, нарешті, «Артем Андрійович» або «пан Шуліка». Всіх їх пов’язує одна тема або лише один лейтмотив, одна фактура або лише одна нитка, один генетичний код або лише один ген, одна інформаційна комбінація або лише один інформаційний біт.

— Але я маю одне тіло, яке один раз народилось і один раз померло…

— Власне, людське тіло часто і є тією ниткою, яка може пов’язувати різних індивідів — Тьому, Артема, Тіма, Арчі, Артема Андрійовича — в один фолдер. Але не завжди. З тілами людей також відбуваються метаморфози.

— Але еволюційно…

— Ні, не еволюційно. Адже ви досі не знаєте, звідки беруться хвороби. От учора був здоровий чоловік, а сьогодні у нього виявили рак. І ніхто ніколи точно не скаже, як еволюційно в людині зародилася хвороба. Ніколи і ніхто. Хочеш спитати чому? Тому що життя перервне. Вчора цього не було, а сьогодні воно є. І ніякої еволюції. Метаморфоза. Революція. Перетворення. Як у казці. Чи ще один приклад: аварія. Ви ніколи не зрозумієте, чому саме в цьому місці дороги машину закрутило, а на попередньому ні, хоч там було так само слизько, як і тут. І чому саме в той момент, як закрутило машину і винесло на протилежний бік траси, назустріч якраз виїхала вантажівка. Ви скажете — випадковість. А якщо ви так скажете, то визнаєте, що в цьому не було нічого еволюційного. В тому, що людина за одну мить стала інвалідом. Практично іншим індивідом. Абсолютно іншим і тілом, і, як ви любите казати на землі, духом. У цю мить було створено новий файл у тому самому фолдері. Розумієш?

— Але генетичний код лишається тим самим!

— Правильно. Власне, цей генетичний код і тримає всі різні файли в одному фолдері життя.

— Тоді навіщо окремі файли? Чому не тримати життя людини не в одному фолдері, а в одному файлі?

— Гаразд, поясню це образно. Море уявляєш?

— Так.

— Накочується хвиля і біля берега перетворюється на піну. Що таке піна? Це вже щось інше, ніж морська вода у хвилі. Це вже інша субстанція… Але при цьому вона має прямий генетичний зв’язок із хвилею. Піна — це не хвиля. Це інший файл одного фолдера. Розумієш?

— Припустімо.

— Логічно?

— Начебто.

— Хімічна формула води в хвилі і в піні лишається тією самою, але насправді це різні речі. Як лід і вода. Там — аш два о, і там аш два о. Але кристалізація інша. Так і людина — хромосоми ті самі, а «кристалізація» тканин змінилася. Теоретично ми могли б тримати всі життя в одному файлі, однак це примітивніший рівень класифікації людських життів. Наша база даних має ідеальну систему класифікації.

— Ідеальнішу за Excel? — пожартував Артем.

— Звичайно… — неначе не зрозумівши жарту, запевнив його Серафим.

— Ви такі продвинуті… — слово «продвинуті» Артем вжив з іронією, проте Серафим її сприйняв серйозно або вдав, що сприйняв.

— Аякже, — підтримав він Артемове твердження. — Ви думаєте там, на землі, що ми — Ангели і Серафими — порівняно з вами перебуваємо в середньовіччі? Навпаки, це ви порівняно з нами перебуваєте в середньовіччі. Прогрес починається тут, у потойбічному світі, а не на землі.

— А як же класичні речі? Як же Святе письмо?

— Ти читав його?

— Так, і не раз.

— Скажи: що ти про це думав? Тільки чесно!

— Думав, що якби воно не було Святим, це була б якась беліберда. Принаймні Старий Заповіт — точно.

— Ти диви! І не боїшся сказати це вголос?

— Мені цього Бог не пробачить на Страшному Суді?

— Господи, та нема ніякого Страшного Суду, немає ніякої святості в Святому письмі! Це звичайна історична книга. Sorry, вона не звичайна. Вона геніальна. Це чудовий старовинний епос. Підручник з моралі. Нетлєнка, так. І все. Не варто вбачати в ньому святість і потаємний зміст! Там Бога немає.

— А де він?

— Я вже казав, якщо ти зможеш вийти на вищий рівень…

Серафим зітхнув. Артем використав цю паузу для того, щоб Серафим не завершив попереднє речення. Він уже поставив собі за мету будь-що вийти на вищий рівень, але боявся наврочити. Тож перервав Серафима:

— Не треба далі. Зрозумів. Не дурний. Але скажи