Віктор Суворов - Оповіді визволителя

єфрейтори, розгрібаючи табуретки і розпихуючи губарів, рухаються прямо на мене. ...твою мать-перемать! Та не спав я! Браття! Я ж бо людина! Радянська! Така, як і ви! Браття! Та не спав же я!

Єфрейтор зі злістю відштовхує мене геть. Я швидко повертаю голову слідом за ним і тут же, зрозумівши, наскільки це небезпечно, розвертаюся назад. Та й однієї миті абсолютно досить, щоб розгледіти все до одного обличчя тих, що сидять позаду. Всі вони, всі без жодного винятку, — обличчя пригнічених страхом людей. Тваринний жах і благання в добрій півсотні пар очей. Одна думка на всіх обличчях: «Тільки не мене!»

Напевно, таке обличчя було й у мене мить тому, коли здавалося, що єфрейтори йдуть по мою душу. Боже, як же легко всіх нас залякати! Наскільки ж жалюгідна залякана людина! На яку гидоту вона тільки не здатна заради порятунку своєї шкури!

А єфрейтори тим часом підхопили під білі рученьки курсанта-льотчика, що примостився в самому кутку. Майбутній ас — немов важка дерев’яна лялька з мотузочками замість суглобів. Та він і не спить, він повністю відключився, вирубався тобто, він, мабуть, не в цьому світі. Тягнуть єфрейтори захисника вітчизни по проходу, а голова його, ніби брелок на ланцюжку, бовтається. Даремно ти так, асе, контроль над собою втрачаєш! Не можна так, соколе. Ось ти розслабився, а тебе зараз в 26-ю революційну камеру з хлорочкою — вмить оговтаєшся, а потім в 25-ю, а вже потім п’ять діб тобі додадуть, це як два пальці намочити.

Чорт! Скільки ж ще молодший лейтенант про рідну комуністичну партію буде торочити? Ні годинника, ні чорта. Здається, вже годин п’ять сидимо, а він все ніяк не закінчить. Коли б онучі змінити, тоді ще можна посидіти, а так — немає сили. Ех, не винесу. Голова важчає, ніби в неї дві здоровенні чавунні гантелі вклали. Тільки ось ногам холодно. Коли б онучі...

Або частіше б єфрейтори тих, що відключилися, із залу витягали... Як-не-як — все різноманітність, мо’ і дотягнув би до кінця. А то б на морозець зараз, на нафтобазу чи на танковий завод... Тільки ось би онучі...

3

— Питань... немає?

Гучна відповідь «Немає!» виривається з сотні горлянок. Це порятунок! Це кінець політзанять! Скінчилося...

І без ДП... для мене.

Зараз пролунає команда «Шикування на розвод через... півтори хвилини!» Це означає, що потрібно рвонутись усією силою своєї душі і тіла, всім своїм бажанням жити прямо до виходу, прямо в двері, забиті смердючими тілами брудних, як і я, губарів, і, розкидаючи їх, вирватися в коридор. Важливо не спіткнутися — затопчуть, бо жити всім хочеться. Стрибаючи через сім сходинок, треба влетіти на другий поверх і схопити свої шинель та шапку. Тут важливо швидко знайти свою шинель, а то коли потім якомусь бовдуру дістанеться твоя, невелика, і він в неї влізти не зможе, тебе швидко знайдуть, і схопиш п’ять додаткових за крадіжку, а того довгого бовдура посадять в твою ж камеру за вайлуватість, ось і зводьте рахунки, хто правий, хто винен, і у кого кулаки важчі. Схопивши свою шинель і шапку, розбиваючи грудьми зустрічний потік арештантів, що рвуться нагору до шинелей, несися вниз. А біля дверей вихідних вже пробка, і вже єфрейтори ловлять останнього... Стрибай в натовп. Як криголам, розбивай, дроби... А вже півтори-то хвилини закінчуються, а ти-то ще не в строю, ще не одягнений, ще не заправлений, ще й червона зірочка твоя не проти носа і шапка не на два пальця від брів. Ой, кепсько...

Отже, зараз буде команда «Шикування на розвод через...» Всі завмерли в нелюдському напруженні, готові зірватися зі своїх місць і, розметавши інших, виконати наказ.

Та молодший лейтенант навмисне зволікає, випробовуючи наше прагнення через півтори хвилини стояти в строю. А чи всі перейнялися важливістю моменту? Чи всі стиснулися в грудку? Чи всі напружилися і готові зубами гризти свого сусіда?

Однак погляд молодшого лейтенанта впирається кудись в куток, і ніхто не сміє повернути голову і глянути на те, що в такий момент могло привернути увагу заступника начальника Київської гарнізонної гауптвахти. А зацікавила його рука — брудна, що тижнів зо два чистила сортири, і жодного разу після того не мита.

У момент, коли молодший лейтенант задав неминуче питання: «Питань немає?», на яке що є сили належить горлати: «Немає!», ця рука здійнялася в дальньому кутку.

На губі ніхто і ніколи питань не задавав: ясно все з першого моменту. І ось маєш! Бажає питання задати!

Молодший лейтенант знав відповіді абсолютно на всі питання, які могло б поставити життя. Крім того, він був таким великим і могутнім, що міг би знищити будь-кого, хто таким зухвалим чином наважився порушити його спокій. Бо ж навіть після доповіді якогось першого секретаря обкому ніхто не наважується ставити ніяких питань. Тут же мова йшла не про якогось першого секретаря, влада якого хоч і трошки, але обмежена, тут якась нижча істота намагалося потурбувати самого заступника начальника Київської гарнізонної гауптвахти!

Це явище зацікавило молодшого лейтенанта, тим більше що він бачив: губар явно не перший день на губі, мусить у всій глибині усвідомлювати ступінь ризику, якому він піддає себе і всіх, хто разом з ним знаходиться під арештом.

Молодший лейтенант був хорошим психологом. Він безпомилково визначив, чому напівживий, з запалими очима курсант-електронік бере на себе цей ризик: він вирішив задати питання, щоб полестити молодшому лейтенанту і тим самим заробити своєчасне звільнення. Йому явно залишилося сидіти день-два, однак коли його пошлють на танкоремонтний завод, він не виконає норму і отримає ще п’ять діб, які зможуть перетворити його на все життя в забитого, приниженого, заляканого напівідіота. Можливо, навіть служба його і кар’єра після такого незворотного процесу стануть більш успішними, та курсант не бажає цього і готовий йти на ризик, щоб ухилитися від такого повороту долі.

Проте не так-то й легко полестити Всемогутньому! І коли лестощі будуть визнані грубими, підлабузнику буде непереливки.

Лестощі в формі питання мають поєднувати в собі щось оригінальне на межі дозволеного. І всі ми це абсолютно чітко розуміли.

— Що ви бажаєте? — Підкреслюючи свою повагу до виявленої хоробрості, ввічливо поцікавився молодший лейтенант.

— Курсант Антонов, заарештований на п’ятнадцять діб, відбув тринадцять діб покарання! — Чітко представився губарь. — Товаришу молодший лейтенант, у мене питання!

Страшна тиша запанувала в залі. Всі ми чекали саме цього, та надзвичайна зухвалість задуму вразила нас. І муха, відігрівшись за