Автор невідомий - Народні казки - Казки народів світу

Коли вони вийшли на берег, кіт обернувся до королевича й сказав:

— Візьми в руку червоний клубок, дістань з нього кінчик нитки й міцно затисни в долоні, а сам клубок кинь у воду. Потім почекай і побачиш, що буде.

Королевич так і зробив. Клубок легенько поплив собі по хвилях, усе далі й далі від берега, аж урешті перетворився на крихітну цяточку вдалині.

— Тепер смикни за нитку, — сказав кіт.

Королевич став обережно вибирати нитку і невдовзі побачив, як щось заяскріло у воді, щораз ближче й ближче з кожним посмиком, і кінець кінцем до берега прибився прегарний срібний човник.

— Сідай у цього човника, — сказав кіт, — і він запевне переправить тебе через море, на острів, куди ще жодна людина не ступала ногою. На острові ти побачиш палац. Коли ввійдеш до того палацу, у просторій його залі знайдеш на стіні меча. Це єдиний меч, яким можна забити велетня Тренкоса. Там ти знайдеш також таріль на столі, а на ньому сто маленьких пиріжків; якщо ти візьмеш їх із собою й кинеш по одному велетневим псам, вони всі й сконають. Тільки стережися, щоб нічого не їсти й не пити, поки дістанешся до палацу, а то геть усе забудеш про королівну.

— Я ніколи не зможу її забути, я все зроблю так, як ти кажеш, — сказав королевич.

Він сів у срібного човника, й човник швидко помчав удалину, аж геть за край світу.

Минали довгі сонячні дні й чарівні зоряні ночі, а човник усе плив і плив, і ось одного раннього ранку королевич нарешті побачив, як на самому обрії виступив із моря острів, і дуже зрадів, бо вже мало не охляв з голоду та спраги. Цілий той день плив човник, але острів наче зовсім не ближчав, і тільки на світанку другого дня королевич опинився біля острова, де до самої води посхиляли дерева свої віти, обважнілі від різнобарвних плодів.

Побачивши ті плоди, королевич зовсім забув обіцянку білому котові: він пам’ятав лише про свій голод та спрагу. І коли човник врізався в берег, він кинувся до першого дерева й почав їсти смачнющі соковиті плоди. Королевич і не помітив, як човник тим часом тихенько відплив й зник за обрієм. Отак, на жаль, здійснилось те, про що перестерігав кіт: королевичу зовсім випало з пам’яті і королівна Медб, і велетень.

Вгамувавши голод, королевич зліз із дерева й рушив рівною ясною дорогою, що слалася перед ним. Недовго він і пройшов, як почув звуки музики, а ще трохи далі побачив трьох дівчат з арфами — вони прямували йому назустріч. Дівчата привітали його радісними вигуками:

— Ласкаво просимо на наш острів, королевичу Срібної Річки! Ми проведемо тебе до палацу — там твого приходу дожидають король і королева разом з красунею-королівною Ейлін.

Отож королевич разом із ними підійшов до палацової брами, де й справді стояли король та королева. Але гість на них тільки мигцем глянув, бо коли уздрів їхню вродливу дочку, то вже не зміг від неї і очей відвести. І він зразу закохався в прегарну Ейлін, бо ж геть забув про королівну Медб. І так стали збігати день за днем, а потім тиждень за тижнем, усе в бенкетах, і співах, і танцях, і забавах на зеленому моріжку перед палацом, і таке гарне те все було, як передзвін ніжних дзвіночків.

А карлики тим часом невтомно мотали клубки з роси, і вже вони скінчили один клубок і половину другого, тоді як бідолашна Медб дивувалася, чому більш нічого не чути про її коханого королевича.

Королевич же попросив у короля й королеви руки їхньої дочки Ейлін і дістав згоду, і вже недалекий був день весілля. І ось напередодні цього дня, коли королевич сидів сам-один у себе в покої, чує він раптом, як щось доторкається до його ноги. Глядь він униз — аж то білий кіт докірливо так нявчить до нього. Тільки-но побачив королевич кота, як відразу згадав і королівну Медб, і велетня, і відчув, який він страшенно нещасний, але кіт не дав йому часу на жалі.

— Ти повинен почекати до завтра, — сказав кіт, — і тоді, тільки-но зазоріє, зійдеш до моря, не оглядаючись ні лівобіч, ні правобіч, і пильнуватимеш, щоб жодна жива істота тебе не торкнулася, коли не хочеш залишитися тут назавжди. А ставши на березі, кинеш синій клубок у воду і, коли срібний човник підпливе близько, швиденько стрибнеш у нього. І вже аж по тому можеш оглянутися назад і вибрати, яка з двох королівен була б тобі любішою дружиною.

Усю ту ніч королевич очей не склепив, і як тільки почало світати, нишком вибрався з палацу й гайнув до берега. Там дістав синього клубка, кинув у море, зачекав, поки він зникне вдалині, а тоді давай тягти нитку. І невдовзі показався срібний човник, усе ближче й ближче, сяючи, мов зоря, серед хвиль.

На цей час у палаці похопилися, що королевич десь подівся, і всі кинулись його шукати, і зчинилася велика метушня. Коли виявили, що його немає ніде в палаці, король, і королева, і королівна Ейлін, і всі придворці та покоївки вибігли надвір і найкоротшою стежкою подалися на берег моря.

Королівна своїм ніжним мелодійним голосом стала кликати його на ім’я, і він уже ладен був оглянутись, але вчасно згадав котові слова і хутко скочив у човника, що зразу ж рвонувся вперед по воді, як морська птаха знімається в небо. І раптом пролунав потворний скрик. Королевич обернувся і, на свій жах, замість королівни з батьком та матір’ю побачив трьох здоровезних витких зелених змій — у них були червоні люті очі й гострі висолоплені язики, вони сичали й звивалися на березі.

А королевич плив і плив, усе далі й далі, мавши надію, що срібний човник безпечно доправить його до рідного острова.

Коли це рано-вранці одного дня, вже потроху й розпачем пройнятий, він примітив якийсь острів у морі, вогненно-іскристий під ясним сонцем. Човник підплив ближче, і королевич побачив, що той острів оторочують деревця, а на них рясно леліють ясно-червоні ягоди. Пахли вони так звабливо, що у зголоднілого юнака аж слинка потекла. Але, пам’ятаючи свою недавню пригоду, він остерігався навіть доторкнутися до них. Потім, однак, розважив, що ніякої шкоди не станеться, коли покуштувати бодай одненьку ягідку. Він уже чекав, щоб човник швидше підійшов під те нависле гілля, коли раптом знявся вітер, стріпонув деревами, і з них посипались