Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

7 глава — Трішечки спогадів і малесенький сюрпризик

7-1 Арсен 

  Не розумію, навіщо мама надіслала мені старе дитяче фото та ще й саме те, де я з Лєрою. Тим часом, відчуваю як щось тепле й водночас приємне заповнює мене зсередини. З потаємного закутка пам'яті виринає дитячий спогад зовсім маленького хлопчика...

- Арсенчику, — мама нагадує сьогодні ялинку, яку вони вчора з татком поставили у вітальні, а потім прикрашали, — ти ж будеш добре поводитися? — запитує, присівши так аби бути зі мною на одному рівні.

- Так, — киваю у відповідь, хоча й не розумію навіщо вона це питає, адже я завжди слухаюся, як її, так і татка.

- От і добре, — вона нахиляється й злегка торкається губами моєї маківки, — бо сьогодні у нас будуть гості.

- Дядя Боля і тьотя Лиса? — запитую у мами, — І Міка буде? 

- Так, — відповідає посміхаючись мама й додає, — і не тільки вони

 Саме тоді, коли був зроблений цей знімок я вперше, якщо так звісно можна сказати, познайомився з Лєрою. 

  Коридор наповнюється голосами серед яких я відразу ж розпізнаю голос дядька Бориса, а от інший, жіночий, мені не знайомий. А ще якісь незнайомі дитячі голоси. Тихенько виходжу зі своєї кімнати й стаю так аби мене не помітили.

- То ти справжня принцеса, — цікаво, кого це мама щойно так назвала? З цікавості, аби добре роздивитися що й до чого, висовуюся трохи більше зі своєї схованки, як несподівано...

- Мій! — те, що якась незнайома мені дівчинка  ось так просто нахабно мене обійме та ще поцілувавши у щічку назве своїм, я, не буду брехати, зовсім не був готовим. Як і до того, що комусь з дорослих спаде на думку сфотографувати цей момент...

  Можливо, якби не часте нагадування цієї історії, я б і не пам'ятав її. Хоча... Хто його знає? Пам'ять, пані досить-таки примхлива. Ти можеш дещо забути зі вчорашнього дня, проте слово в слово переповіси те, що було років десять тому. 

- Я будь-що зобов'язаний знайти її до повернення брата,  — промовляю вголос.

  От чому, скажіть мені на милість,  чому з безліч всіляких там компаній та будь чогось іншого, Лєрі надумалося працювати саме у нашого покійного з Михайлом дядька? Невже не можна було влаштуватися десь інде? Хоча б продавцем-консультантом у якомусь із бутиків брендового одягу, ну чи там косметики.

  «А може він не знав, що вона у нього працює?», — мозок, як може старається хоч якось виправдати покійного родича. Проте, така версія не виглядає для мене правдоподібною. Але в той же самий час не можу зрозуміти, чому ні батьки, ні дядько Борис з тіткою Ларисою та й сам Мишко, врешті-решт, нічого не розповіли про це. Про Аліну, а особливо Єгора, я взагалі мовчу. За той період, що я перебував за кордоном він так ні разу не написав та не зателефонував. Хоча, не буду гріха таїти, я також нічого цього не робив. І на це були свої причини, а точніше одна.

 Напевне, у кожного з нас знайдеться щось таке про що ми воліємо не згадувати за будь-яких обставин, проте воно іноді все ж таки про себе нагадує. От і зараз, морочачи собі голову над тим де знайти Лєру, я проти власної волі пригадав те, через що практично втратив найкращого друга.

- Ти впевнена, що це гарна ідея?

- Звичайно, — діставши з рота Чупа Чупс, промовила Лєра.

- Але ж Поліна ніби кохає твого брата. Та і Єгор, як я встиг побачити, до неї не байдужий.

- Кохає?! Придумай щось оригінальніше. Вона вчепилася за мого брата, а точніше за гроші нашої сім'ї не гірше за якогось там кліща.

- Навіть не знаю.

- Арс, ну я ж не прошу чогось такого неможливого. Єдине, чого я прагну, так це довести братові, що Поліна зовсім не та, що йому потрібна.

- А тобі не приходить до голови, що ти можеш помилятися? Що, якщо вони і справді кохають одне одного? 

- Повторю ще раз. Поліна з моїм братом через гроші. До того ж, я сама чула, як вона, розмовляючи з кимось по мобільному, сказала, що їй тепер немає за що переживати...

  Навіть не пам'ятаю яким самим чином, але Лєра все-таки змогла мене вмовити на цю авантюру. От тільки вийшло все зовсім не так, як ми планували. І саме через це мені довелося поїхати за кордон, а повернутися тільки тому, що помер дядько. Хоча на самі похорони я звісно не встиг і тому не бачив ні Єгора з Поліною, ні Аліну з її чоловіком, як, між іншим,  і саму Лєру.

 

7-2 Валерія

  Не знаю чому та таке відчуття, що мій чудовий настрій і весь вчорашній позитив, просто на просто якась корова злизала своїм язиком. А все почалося з того, що я з самого ранку посварилася з сусідкою. І ні, не з бабою Любкою, як ви подумали. І взагалі ,якщо вже на те пішло, то я взагалі-то за вдачею спокійна та навіть добра, і не тільки, коли зубами до стіни сплю. Це просто мені такі сусіди, тобто сусідки попалися. Одна любить своє сміття мені під килимок згрібати, а у другої собака сюрпризи мені любить залишати. Сподіваюся, що вже здогадалися де саме.

  Так от, про що саме мова? Вирішила я оце значить із самого ранку винести з квартири сміття. І тільки-но ступила за поріг, як тут же... Так, можете мене привітати, бо я вступила в партію. У собачу, якщо вже на те пішло. Ні, може б хтось інший на моєму місці, це стерпів. Ну, подумаєш, собачка не донесла, це ж не кінець світу. Між іншим, це все слова тієї ж сусідки. Просто її Зевсик, дуже сильно перехвилювався, от і зробив мені такий подаруночок. Але будь це один раз, то я, можливо, і змовчала б. Так ні ж. І ні, щоб комусь іншому, тій самій бабі Любі, наприклад, такі сюрпризи лишати, все мені. Ніби зурочив хтось. І все це напередодні Нового року.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍