Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

Розділ 4

-Алло! Акції вже падають. Треба продавати їх якнайшвидше.

Михайло рано вранці, одягнений в костюм, білу сорочку та краватку, спішно крокував Польським узвозом. Мініатюрний шкіряний кейс в одній руці й смартфон, притиснутий до вуха, в іншій – все в цій людині свідчило про діловитість та постійну зайнятість.

-Я тобі ще раз кажу! Якщо наша фірма через тебе втратить гроші – я тебе звільню. І шукай кошти на лікування своєї матері, де хочеш, – з цими словами Лісовий підійшов до кав’ярні Старбукс, де у віконці його вже чекала та сама привітна працівниця в зеленому картузі та масці.

-Дівчино, еспресо, будь ласка, і якомога швидше! – скомандував він баристі, продовжуючи розмову телефоном.

-Одну хвилиночку, – несміливо відповіла Тетяна.

-Ти бачив відсоток падіння індексу Доу Джонсона? Нам терміново треба щось робити, інакше наші австрійські партнери перестануть інвестувати в нашу продукцію.

-Скільки вам цукру? – намагаючись не перервати важливу розмову, тихо запитала вона, на що Михайло, не відволікаючись, показав пальцями цифру два.

-Дівчино, можна швидше? Я поспішаю!

Спершись на підлокітник, Михайло розстебнув жакет та посунув краватку.

-Ні! Це я не тобі. Ще одна така ж, як і ти. Чому я повинен всіх вчити, як їм треба працювати?

Від діловитості цього чоловіка віяло пафосом. Втім, саме це і було його основною метою.

-Будь ласка, – вже менш привітним тоном Тетяна виставила зелену склянку, накривши її кришкою-непроливайкою.

-Секунду, – промовив Михайло, поклавши телефон до кишені.

Раптово позаду дівчина почула чиїсь кроки і, озирнувшись, побачила Кіру.

-Що ви тут робите? Вам сюди не можна!

Розгублена бариста знову повернула голову на солідного на вигляд клієнта та була ще більше здивована. «Бізнесмен», надягнувши гумові рукавички, взяв стаканчик із кавою та загорнув його в поліетиленовий пакет.

-Що відбувається? – ледь не плачучи, вигукнула працівниця закладу.

-Спокійно, – Михайлова, також надягнувши гумові рукавиці, взяла зі столу скляну посудину з порошком синювато-білого кольору.

На мить зануривши туди палець, Кіра піднесла кристалічну речовину до язика.

-Ммм. Справді солодкуватий. Щоб клієнти не відчули металевого присмаку, ви змішуєте його з тростинним?

На питання, поставлене поліцейською, дівчина лише мовчала. Лісовий, взявши з собою речдок, також зайшов всередину приміщення.

-Гадаю, як виготовити свинцевий цукор, ви теж навчились з «Права на захист». От тільки від кого ви захищались, отруюючи безвинних людей?

Тетяна у відчаї сіла на стілець, зняла медичну маску й закрила обличчя руками.

-Якби ці покидьки тільки знали, як це, замість роботи в комфортному офісі за великі гроші, горбатитися, немов проклята, в забігайлівці, вислуховуючи хамство та залицяння клієнтів. Але ж їм все одно. Такі, як я, для них – не більше ніж обслуга. Сміття.

-То ж ви вирішили, що таким чином все зрівняєте?

-Я не збиралась нікого вбивати. Просто трохи провчити цих зажерливих капіталістів. Вони ж вважають, що їм все можна. Можуть грубіянити, хамити, а ти повинна їм постійно посміхатись. А якщо спробуєш щось сказати, то вмить вилетиш з роботи. Наш шеф – такий самий, як вони. Клієнти для нього важливіші за співробітників. Так прямо й каже, що якщо не буду посміхатись я, то на моє місце прийде ще сотня таких самих, які будуть. І що нам – простим людям – в такому випадку робити? Хто нас захистить?

-Тому ви й вирішили застосувати «Право на захист». Зрозуміло, – похитала головою Михайлова.

Свинцевий цукор має таку саму сипучу кристалічну форму, як і буряковий та тростинний. До того ж він такий самий солодкуватий на смак, проте при потраплянні до організму свинцеві сполуки накопичуються, спричиняючи токсичний ефект. Смак кави та додавання звичайного цукру робили отруту практично непомітною в напої. Жертви списували отруєння на втому, вживаючи більше кави, щоб підвищити бадьорість, однак, купуючи її в Старбуксі, вони лише погіршували свій стан.

На щастя, не всі співробітники, які працювали в бізнес-центрі, пили каву, яку готувала Тетяна. Хтось віддавав перевагу напоям з дому, а в когось, як у Юхима Валерійовича, в кабінеті була власна кавова машина.

Тетяна – одна з тих, чия психіка не витримала соціальної напруги, і тому вона оголосила війну буржуазному класові. Загалом, за останні роки моральний стан як всієї країни, так і окремих громадян, помітно змінився завдяки зміні цінностей. Війна, криза, пандемія – це явно не ті фактори, які сприяють процвітанню держави, а отже, і зростанню духовності.

Всадивши дівчину в кайданках до автомобіля, Михайло передав стаканчик із рідиною експертам та підійшов до Кіри, яка сиділа на лавці. Минулого разу, коли вона тут була, їй не вдалось насолодитись цим моментом, тож сьогодні вона вирішила помилуватись квітучими деревами.

-Класний костюм, – відзначила вона одяг Михайла.

-Дякую. Востаннє одягав його ще на своє весілля.

-Сидить добре. Невже Діна тебе зовсім не годує?

-Якби не годувала, то піджак би взагалі на мені висів. А так, із нашою роботою важко погладшати.

-Ну, я б не була так впевнена в цьому. Подивись на наших колег. В тому числі на Сергія Івановича.

-Так це ж трудовий «мозоль», що приходить з роками.

-З роками, палінням, кавою, стресами та сидячою роботою.

-Це вже не кажучи про наших «менш чесних» колег, які дозволяють собі «добре харчуватись».

-Гаразд, Михайле. Ліричні відступи – це добре, але з цим блогером справді потрібно щось робити. Необхідно дізнатись його справжнє ім’я та вжити заходів. Адже він своїми відео справді підриває конституційний лад країни.

-Ну, або те, що від нього залишилось, – сатирично прокоментував Михайло.

-Я серйозно. Хто знає, скільки божевільних людей і тих, хто доведений до відчаю, можуть скористатись його інструкціями? Що ми тоді отримаємо? Щоденні вибухи, отруєння і сотні зниклих в сірчаній кислоті й протеолітичних ферментах осіб?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍