Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

-Ох, Сергію! Покажи мені його! Я власними руками його розірву!

Офіцер, на мить завмерши за столом, кинув поверх окулярів погляд на гостя, після чого відклав папери вбік.

-Власними руками? Це щось новеньке, – майор саркастично усміхнувся.

Леонід Фішер, перевівши подих, здивовано втупився в поліцейського.

-Про що це ти? – перепитав він.

-Зазвичай ви для таких справ залучаєте своїх бугаїв, щоб вони «попіклувались» про тих, хто вам не вгодив. Але невже цього разу власноруч руки забрудните?

-Яких ще бугаїв? – щиро не розуміючи, про що йдеться, перепитав бізнесмен.

-Ну, своїх охоронців. Тих, яких два роки тому відправили до села Дачне, щоб «розібратись» з громадянином Гриценко.

-Ах, он воно що, – спростивши вираз обличчя, чоловік витягнув хустку й промокнув краплини поту з чола.

-Пригадали?

-Так це він? Цей колгоспник вирішив Грицька мого вбити?!

-Точно так само, як ваш син свого часу вбив його сина.

-От же виродок, – Фішер взявся рукою, обвішаною золотими каблучками, за обличчя.

-Це ви про свого сина? – як завжди, в своєму стилі підколов Михайло, який стояв в куті кабінета.

-Чуєш ти! – Фішер в наростаючій люті підвівся зі стільця, через що й Лісовий прийняв бойову стійку.

-Спокійно! – скомандував майор. – Так що, пане Фішер, здогадуєтесь, за що вашого сина хотіли вбити?

-Слухай, Сергію, що ти хочеш? – чоловік знову сів і втупився в керівника райвідділу.

-Того ж, чого весь цей час хотів затриманий Гриценко – справедливості.

-Скільки? – Фішер поліз до кишені за телефоном.

-Років сім мінімум.

-Що?

-Ну, Грицькові твоєму на той час вже було 18, отже, піде за статтею як дорослий.

-Ти не зрозумів…

-Ні, Льоню, це ти не зрозумів! – перейшов на «ти» Сергій Іванович. – Твій пацан сяде! До нього вже вирушили оперативники для затримання, тож готуй гроші на адвоката.

-Я-яке затримання? Куди сяде? – Фішер безпорадно загорлав на весь кабінет.

-Ну, можеш ще підкинути грошей на адвокатів своїм друзям з Біляївського райвідділу, бо від сьогодні ними займається ДБР, а також своїм шавкам, бо вони теж скоро опиняться за ґратами за групове побиття громадянина.

-Слухай сюди, Сергію! – Леонід помітно розлютився. – Я натисну на важелі, і вас тут завтра не буде! Ні тебе, ні твоїх співробітничків! Ти мене зрозумів?!

-Ти б із сином своїм так розмовляв, а не зі мною зараз. А то виростив (нецензурне слово) малолітнього.

Звісно, поліцейські рідко стримуються в епітетах. Це лише в кіно й книгах оперативники між собою спілкуються виключно мовою літературних класиків, а насправді мало хто з них соромиться вжити міцне слівце.

Після насиченого дня Кіра нарешті прийшла до власної квартири, де її радісним цвіріньканням зустрів Персик. На диво, під вечір у дівчини звідкись з’явились сили. Можливо, адреналін після зустрічі з впливовим бізнесменом досі діяв на мозок, але їй чомусь хотілось щось поробити.

Нагодувавши птаха й прибравши йому клітку, Михайлова все ж вмостилася на ліжку, поклавши на коліна ноутбук. Їй кортіло ближче ознайомитись з «творчістю» цього Назиата. Подивитись, які ще відео викладені на його каналі. Ії ніяк не виходив з голови той текст, що звучить на початку кожного відео.

З його змісту випливає, що влада є прямим ворогом народу, оскільки постійно безкарно його пригнічує. І що через це неможливо почуватись захищеним у власному домі. Звісно, якщо так міркувати, то механізм «Системи» влаштований таким чином, що населення для неї – не більше, ніж ресурс. І той факт, що притягнути до відповідальності звичайного громадянина значно простіше, аніж службовця, силовика чи політика, також не новина. Те, що будь-який індивід, наділений владою від держави, фактично безкарно може робити, що заманеться – теж факт. Особливо, якщо діє він не від власного імені, а від імені «Системи».

Але ж така ситуація в будь-якій країні. І якщо дивитись на все через таку призму, то виходить, що «Система» створена лише для того, щоб пригнічувати та придушувати волю кожного, що саме по собі є абсурдом. Однак із тими, хто йде проти неї, «Система» дійсно жорстока й рідко коли справедлива.

Ба більше, за останні шість років Кіра й сама помітила, як Україна, колись демократична держава, перетворилась на тоталітарну поліцейську машину, що вважає своїм обов’язком втручатись у всі сфери життя громадян. І війна, яка триває всі ці роки, лише загострювала цей стан напруги. Саме на цьому вирішив акцентувати свою увагу автор відео, який називає себе Назиатом, даючи глядачам примарну можливість захиститись й протистояти натиску «Системи», хоча б якось чинячи їй опір.

Такими діями недовго й до бунту довести, влаштувавши справжню анархію. А ще й ця епідемія, через яку влада ще більше обмежує нормальне життя всередині країни.

Можливо, Михайло все ж таки мав рацію? Можливо, анархія й справді – матір порядку? Можливо, варто створити хаос? А на його руїнах збудувати нову державу?

Кіра намагалась відганяти ці думки. Їй вистачило однієї революції, щоб зрозуміти, що всі покладені на неї надії – не більше ніж приманка, яка спонукає народ до дій задля досягнення чиєїсь мети.

Раптом, гортаючи стрічку з відео, дівчина натрапила на щось таке, що змусило її здригнутись. Серцебиття пришвидшилось, а наднирники знову викинули в кров адреналін.

Намацавши на приліжковій тумбочці телефон, вона поквапилась набрати Лісового.