Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Тінь нової влади

Вечір видався холодним і похмурим. Над лісом нависали важкі хмари, вітер розгойдував верхівки дерев, наче сам ліс відчував, що сьогодні тут вирішиться щось важливе.

Галявина, де зазвичай проводили збори зграї, була оточена високими соснами. Ділан прибув, коли там уже зібралося чимало перевертнів. Дехто стояв осторонь, спостерігаючи, інші гуртувалися в невеликі групи, тихо перемовляючись. Усі чекали, що станеться далі.

У центрі галявини, спокійний і впевнений, стояв дядько. Руки схрещені на грудях, погляд холодний і насмішкуватий.

Ділан повільно рушив уперед, відчуваючи, як десятки очей прикуто до нього.

— Ну що ж, — голос дядька розрізав тишу. — Раз ти так прагнеш влади, настав час подивитися, чи ти її вартий.

— Це не лише про владу, — відповів Ділан, обвівши поглядом зграю. — Це про майбутнє всіх нас.

— Майбутнє? — дядько криво посміхнувся. — Ти хочеш сказати, що знаєш, що краще для зграї?

— Я знаю, що розкол нас знищить. І я знаю, що настав час змін.

— Змін? — у голосі дядька з’явилася зневага. — А що ти можеш запропонувати?

— Об’єднання. Стабільність. Новий шлях.

У натовпі пройшов гул. Дехто закивав, хтось скептично пирхнув.

Дядько примружив очі, його усмішка стала ще більш хижою.

— Яке майбутнє ти маєш на увазі? — його голос набув отруйних ноток. — Ти говориш про майбутнє, але всі ми знаємо, що ти вже зганьбив себе. Ти зрадив свою кров і ліг у ліжко з драеном.

Ділан напружився, але не відповів.

— А тепер вона чекає від тебе дитину, — продовжував дядько, голосно, щоб усі почули. — Драени — не найнижча раса з усіх? Чи я помиляюся?

Стая загуділа. Одні шепотіли між собою, інші дивилися на Ділана з осудом.

— І ти хочеш, щоб ми йшли за тобою? — дядько зробив крок уперед. — Невже спадкоємець від такої вартий бути нашим альфою у майбутньому?

Реакція була миттєвою. Декілька перевертнів схвально загарчали, хтось вигукнув:

— Він не гідний!

— Це ганьба!

— Ми не підемо за тим, хто занапастив нашу кров!

Галявина захиталася в гніві й сумнівах. Ділан відчув, як напруга охоплює кожного, як їхні емоції розжарюють повітря.

Дядько не зупинився. Він зміряв Ділана поглядом і насмішкувато запитав:

— До речі, де ж твоя наречена? Кажуть, навіть вона не бачить у тобі лідера і… втекла.

Стая вибухнула новою хвилею шепотів і перешіптувань.

Ділан стиснув щелепи, його очі потемніли від стриманого гніву. Він зробив крок уперед, його голос прозвучав різко та холодно:

— Це ні тебе, ні когось іншого не стосується.

Дядько всміхнувся ще ширше.

— О, як зворушливо. Значить, правда болить?

Стая загуркотіла сміхом, але Ділан не відвів погляду.

— Ви можете глузувати, скільки хочете, — його голос був твердим, наче камінь. — Але коли сонце зійде, ви всі побачите, хто справжній альфа.

Дядько примружив очі.

— Якщо ти хочеш довести свою правоту, тобі доведеться це зробити за нашими законами.

Ділан зустрів його погляд.

— Я готовий.

Тиша опустилася на галявину.

Завтра зграя прокинеться з новим альфою. Або з тим, хто програв.

Ніч уже опустилася на ліс, коли зграя почала збиратися на галявині. Вовки стояли півколом, утворюючи своєрідний живий коридор. У центрі, між ними, стояв Ділан.

На протилежному боці, зі схрещеними руками, чекав його дядько. В його очах блищала самовпевненість, а на губах грала ледь помітна усмішка.

— Отже, — дядько кинув погляд на зібраних, — сьогодні ми дотримаємося старого закону.

Він зробив крок уперед, його голос пролунав чітко й голосно:

— Якщо ти хочеш бути альфою, ти повинен довести, що маєш силу керувати цією зграєю. І ми всі знаємо, як це вирішується.

Ділан мовчки стежив за ним.

— Бій до смерті, — дядько підняв підборіддя. — Ніяких поблажок, ніякого милосердя. Тільки переможець вирішуватиме долю зграї.

Перевертні навколо заворушилися, дехто перешіптувався, інші схвально кивали. Це був їхній закон, їхній спосіб визначати, хто гідний влади.

Ділан глибоко вдихнув. Його тіло вже горіло від передчуття бою, кров у жилах закипала, примушуючи його внутрішнього вовка нетерпляче рухатися під шкірою.

— Готовий? — голос дядька став ще нижчим, загрозливішим.

— Завжди.

Майже миттєво дядько кинувся вперед. Його рух був швидким, наче блискавка, кулак цілився прямо в обличчя Ділана. Але Ділан ухилився, відступив на крок, а потім відповів ударом у бік.

Бій розпочався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍