Яна Кліменюк - Фарби кохання, Яна Кліменюк

Минуло десять років. Марія та Дмитро сиділи на веранді свого затишного будинку, розташованого на березі моря. Марія, тепер відома художниця, працювала над новою картиною, її пальці впевнено водили пензлем по полотну. Дмитро, залишивши бізнес, присвятив себе сім'ї та підтримці дружини. Їх оточували квіти, які Дмитро з любов'ю вирощував, та спокійний шум моря.

Їхню доньку, маленьку дівчинку з блакитними очима, як у матері, кликали Софією. Вона грала на піску, будуючи замки та мріючи про майбутнє. Марія поглянула на доньку, потім на Дмитра, і посміхнулася. Вона відчувала безмежне щастя та спокій. Вона знайшла своє кохання, свою сім'ю, свій спокій. Вона знайшла своє щастя. І це щастя було не в розкоші та багатстві, а в любові, взаєморозумінні та спокої. Це було щастя, за яке вона боролася, через біль та зраду. І це щастя було варте всіх її зусиль. Її життя було яскравим полотном, повним фарб та емоцій, і вона була вдячна за кожен його мазок.

Кінець