Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Бастер скептично склала руки на грудях, її погляд залишався холодним.

– Ти переоцінюєш мій вплив на зграю.

Хантер лише посміхнувся, ніби вже передбачав цю відповідь.

– О ні, це ти себе недооцінюєш, – спокійно заперечив він. – Ти для них важлива, значно більше, ніж ти думаєш.

Бастер ледве помітно стиснула губи, але нічого не відповіла.

Хантер зробив крок ближче, його голос залишався рівним, проте в ньому відчувалася впевненість.

– Якщо смерть твого дядька мало кого засмутила, бо він був жорстоким тираном, то те, що ти стала вигнанкою, зачепило багатьох. Вони хочуть справедливості. І якщо я їм цього не дам, моє становище буде хитким.

Він зустрів її погляд і додав:

– Я не хочу керувати зграєю як тиран. Я хочу, щоб вона процвітала. Хочу миру.

Бастер тихо засміялася, але в її сміху не було веселощів.

– І ти справді думаєш, що можеш дати їм це?

– Так, – відповів він без жодних вагань.

Бастер на мить затримала на ньому погляд, ніби шукаючи щось у його очах.

– А якщо тобі не дадуть цього зробити? Якщо зграя розірве тебе, перш ніж ти встигнеш показати свої наміри?

Хантер знизав плечима.

– Я ризикну.

Бастер видихнула і похитала головою.

– Ти дурний, Хантере.

Він лише усміхнувся.

– Але ж це тобі в мені подобається, чи не так?

Вона нічого не відповіла.

Бастер мовчки дивилася на Хантера. Її очі блищали у напівтемряві, відображаючи приховані думки, про які вона не збиралася говорити вголос.

– Припустимо, я погоджуся, – промовила вона нарешті. – Що тоді?

Хантер трохи нахилив голову, розглядаючи її так, ніби намагався розгадати кожен натяк у її словах.

– Тоді ми почнемо змінювати зграю. Разом.

Бастер саркастично посміхнулася.

– Разом? Ти справді думаєш, що після всього, що сталося, я раптом стану тобі союзником?

Хантер не відвів погляду, його голос залишався рівним:

– Я думаю, що тобі набридло бути вигнанкою. Що десь у глибині душі ти все ще відчуваєш зв’язок зі зграєю. Ти можеш скільки завгодно говорити про свободу, але ми обидва знаємо, що самотність – це не свобода.

Бастер різко видихнула й відвернулася.

– Ти нічого не знаєш.

– Але я знаю тебе, – тихо додав Хантер.

Вона не відповіла. Хантер зробив ще один крок уперед, скорочуючи відстань між ними.

– Ти не знаєш мене, Хантер. – Голос Бастер був твердим, але в ньому відчувалася ледь помітна тінь втоми.

Хантер уважно подивився на неї, ніби намагаючись розгадати, що ховається за її словами.

– Можливо, ти не хочеш присягати мені на вірність, бо вважаєш, що твій брат має очолити зграю.

На мить у її очах з’явився біль, який вона не змогла приховати. Лише мить – і вона знову намагалася виглядати байдужою, але Хантер це помітив.

– Мій брат мертвий, – тихо, але твердо промовила вона. – Дядько вбив його, а потім вигадав казку, що він утік, лише для того, щоб зграя його не зненавиділа ще більше.

Хантер уважно слухав, але в його очах не було сумніву.

– Ніхто не бачив його тіла, Бакстер.

Вона гірко всміхнулася.

– Дядько потурбувався про це. Думаєш, коли він захопив зграю, то було розумно залишати в живих прямого спадкоємця?

– Але тебе ж він не вбив.

Бастер різко видихнула, її очі на мить спалахнули люттю.

– Краще б убив, – її голос звучав майже шепотом, але в ньому було більше болю, ніж у крику. – Те життя, яке він залишив мені…

Вона не договорила, відвернувшись, ніби не хотіла, щоб він бачив її слабкість.

Хантер зробив крок ближче, його голос став м’якшим, але не менш наполегливим:

– Але ти вижила. І зараз стоїш перед вибором – продовжувати ховатися в тіні чи нарешті повернути собі те, що тобі належить.

Бастер знову поглянула на нього. У її очах ще жевріло щось небезпечне – чи то гнів, чи то надія.

– Єдине, що мені справді належить – це моя свобода. І я не збираюся її втрачати.

Після цих слів Бастер розвернулася й вийшла, не озираючись.

Хантер залишився стояти в напівтемряві, проводжаючи її поглядом.

Її слова ще відлунювали в його голові: "Єдине, що мені належить – це моя свобода. І я не втрачу її."

Він повільно стиснув пальці в кулак.

Бакстер була  впертою. Але цього разу в її голосі було щось інше – не просто лють чи спротив, а щось глибше. Біль. Втрата.