Джон Ле Карре - Нічний адміністратор

class="p1">Була друга година ночі — час, коли Джонатан, виконуючи вказівку repa Майстера, зазвичай робив нічний обхід. Він розпочав з вестибюлю, як і завжди. Джонатан стояв по центру килима, де раніше стояв Роупер, і вслухався у невтомні нічні звуки готелю, які зазвичай губилися у денному гаморі: стукіт обігрівача, шум пилососа, дзенькіт тарілок на кухні для обслуговування номерів, кроки офіціанта на задніх сходах. Він стояв там же, де і щоночі, уявляючи, як вона виходить з ліфта — обличчя її загоїлося, затемнені окуляри підняті на її темне волосся — проходить вестибюлем і стає перед ним, глузливо оглядаючи його у пошуку недоліків. «Ви містере Пайн, окраса Англії. І ви мене зрадили». Старий Горвіц, нічний консьєрж, дрімав за своєю стійкою. Він сперся стриженою головою на руку. «Горвіц, ти все ще біженець, — подумав Джонатан. — Перепочив — і знов у дорогу. Передрімав — і вперед». Він відставив його чашку з-під кави на безпечну відстань.

За стійкою рецепції фрейлейн Ебергардт змінила фрейлейн Віпп — сивочола послужлива пані з кривою посмішкою.

— Фрейлейн Віпп, якщо ваша ласка, покажіть мені список сьогоднішніх гостей.

Вона подала йому анкети гостей, які зупинилися в апартаментах «Вежі». Александр, лорд Ленгборн — це, вочевидь, Сенді. Адреса: Тортола, Британські Віргінські острови. Професія, як зазначив Коркоран, пер Королівства. У супроводі дружини Керолайн. Жодної згадки про довге волосся, зв’язане у хвостик, чи про те, чим ще може займатися пер Королівства, коли не периться. Онслоу Роупер, Річард, професія — директор компанії. Джонатан нашвидкуруч переглянув решту анкет. Фробішер, Сайріл, пілот. Макартур, хтось-там, і Денбі, ще там хтось — працівники компанії. Й інші асистенти, інші пілоти, охоронці. Інґліс, Франсіс, з Перту, Австралія — це, мабуть, Фріскі — фітнес-інструктор. Джонс, Тобіас, з Південної Африки — це Таббі — спортсмен.

Він навмисно залишив її на кінець, немов єдину вдалу фотографію серед багатьох невдалих. Маршалл, Джемайма В., адреса, як і Роупера, номер абонентської скриньки в Нассау. Британка. Професія — виведена особливим розчерком майора — наїзниця.

— Фрейлейн Віпп, зробіть мені копії, будь ласка. Ми готуємо звіт про гостей, які зупиняються у «Вежі».

— Звісно, містере Пайн, — відповіла фрейлейн Віпп і понесла анкети в офіс за стійкою.

— Дякую, фрейлейн Віпп, — сказав Джонатан.

Але його уява змальовує іншу картину: він, Джонатан, трудиться над копіювальною машиною у готелі «Цариця Нефертіті», поки Софі курить і спостерігає за ним: «А ви знавець», — сказала вона. «Так, я знавець. Я шпигую. Я зраджую. Я люблю, коли вже надто пізно любити».

Фрау Мертан, телефоністка, ще один солдат, який був на посту тієї ночі, її вартовою позицією була задушлива кабінка поруч зі стійкою рецепції.

— Guten Abend[14], фрау Мертан.

— Доброго ранку, містере Джонатан.

Вони завжди так жартували.

— Війна в затоці йде як по маслу? — Джонатан кинув погляд на інформаційний бюлетень, що звисав з принтера. — Бомбардування продовжуються з такою ж інтенсивністю. Тисяча літаків-бомбардувальників уже зробили свою справу. Як-то кажуть, разом і батька легше бити.

— Викидають стільки грошей і все на одного араба, — несхвально сказала фрау Мертан.

Джонатан почав наводити лад в документах — інстинктивна звичка, яка була його постійною супутницею ще з тих часів, коли йому вперше довелося жити в гуртожитку. Йому на очі потрапили факси — вхідні на одній глянцевій таці, їх потрібно було роздати вранці; вихідні — на іншій, їх потрібно було повернути відправникам.

— Телефони не вмовкають, фрау Мертан? Паніка сіється всім світом? Ви, мабуть, почуваєтеся у центрі подій.

— Принцеса Дю Фор часто телефонує своєму кузену у Владивосток. Тепер, коли в Росії все пішло на краще, вона дзвонить йому щоночі і вони розмовляють цілу годину. Щоночі дзвінок обривається і їх потрібно знову з’єднувати. Я думаю, вона шукає свого принца.

— А принци з «Вежі»? — спитав він. — Мені здалося, що вони не злазять з телефону від моменту приїзду.

Фрау Мертан вдарила по клавішах і глянула крізь свої біфокальні окуляри на екран.

— Белград, Панама, Брюссель, Найробі, Нассау, Прага, Лондон, Париж, Тортола, десь в Англії, знову Прага, ще раз Нассау. Всюди прямий зв’язок. Скоро всюди буде прямий зв’язок і я залишуся без роботи.

— Одного прекрасного дня нас усіх замінять роботи, — запевнив її Джонатан. Немов мимоволі перехилившись через стійку фрау Мертан, він випромінював звичайнісіньку цікавість.

— А цей ваш екран показує номер, за яким вони телефонують? — спитав він.

— Звісно, інакше гості одразу ж почнуть скаржитися. Так зазвичай і відбувається.

— Покажіть мені.

Вона йому показала. «Роупер знається з поганцями по всьому світу», — казала Софі.

У їдальні Боббі, різноробочий, намагався втримати рівновагу на алюмінієвій драбині, витираючи пил з крапельок на канделябрі шваброю, якою він зазвичай змітав павутиння. Джонатан пройшов повз нього навшпиньках, щоб не відволікти від роботи. У барі юні племінниці repa Каспара у сорочках та потертих джинсах поливали вазони. Старша з них підбігла до нього і розтиснула кулак у рукавиці: на долоні лежала гора недопалків.

— Чоловіки у себе вдома теж так роблять? — Вона вимагала відповіді, безцеремонно напираючи на нього грудьми. — Теж кидають свої недопалки у вазони?

— Мабуть так, Ренато. Не встигнеш і оком моргнути, як чоловік уже утне якусь дурницю. — Спитай Оґілві, подумав він. Її зухвальство чомусь його неабияк роздратувало. — На вашому місці я обережніше поводився б з фортепіано. Гер Майстер приб’є вас, якщо побачить хоч одну подряпину.

У кухнях нічна зміна кухарів готувала вечерю у номер для молодят з Німеччини, які зупинилися у Бель Етаж: стейк з соусом тартар для нього, копчений лосось для неї і плящина «Мерсо», щоб ніч була палкіша. Джонатан дивився, як австрієць Альфред, нічний офіціант, тоненькими пальцями легко поправляв складки на серветках, а для більшої романтики ще й вирішив доставити вазочку з ромашками. Альфред був танцівником-невдахою, який мріяв про балет; у своїх документах він так і писав — митець.

— Бомбардують Багдад, — задоволено повідомив він, працюючи. — Це їх провчить.

— Гості з «Вежі» вже вечеряли?

Альфред глибоко вдихнув і взявся перелічувати. Його усмішка ставала дедалі молодшою і вже не пасувала до його віку.

— Три порції копченого лосося, одна порція риби зі смаженою картоплею по-англійськи, чотири порції стейка середньої просмажки з подвійною порцією морквяного пирога і кремом, який ви чомусь називаєте вершками. Морквяний пиріг у Його Величності замість Бога.