Влада Клімова - Промені мого дитинства, Влада Клімова

Оповідання 8. ДЕНЬ ШУЛЬГИ

Привіт! Невже забули про мене? Такого я навіть не допускаю, адже кожного разу відкриваю для читачів сторінки з власного життя, де дуже багато цікавого. А чого б мені критися? Я звичайна людина, що з’явилася на світ, так само як мільйони інших. Ну, хіба що я дитина Кохання та маю причини пишатися минулим своїх батьків і дідів. І збірку оповідань я почала з розповіді про день народження, коли мені подарували мрію – чарівного рудого песика.

А потім у житті з’явилися інші дати: зустріч з Коханням, наше весілля, народження доньки. Далі прийшла Незалежність країни й ми, як наступники козаків, почали святкувати вже новітні свята: день прапора, герба, мови, а скоро святкуватимемо нашу Перемогу. Я знаю це!

Та наразі поговоримо про число 13. Фобія щодо цієї дати в медицині вважається захворюванням. А в Німеччині чи Франції немає будинків з таким номером. З Біблії всі знають, що тринадцять апостолів були присутні на таємній вечері, котра передувала дню розп’яття Христа.

Але я говорю про 13 серпня – день шульги. Дозвольте представитись – шульга перед вами! Так-так, я народилася ліворукою. Кажуть є лівоокі, лівоногі... Тобто з двох схожих частин тіла одна домінує, але це не так помітно. А рука – то геть інша справа! Її бачать і помічають всі.

Не тепер. Наразі людям більше цікаві: мода, політика, фінанси. Та були часи, коли ліворукість вважалася захворюванням. Ліворуких переслідували й сміялися з них. Добре, що не спалювали та не розпинали на хресті.

Але повернемося до мене. Мої чарівні батьки були дуже заклопотаними діловими людьми. І тому часто кидали мене на жінку, котру я буду обожнювати завжди. Моя багатостраждальна бабуся Поліна, ім’я якої я намагаюся носити з гідністю, навчила мене всього найкращого на землі. Знаю, що повторююся, але не перепрошую!

Ось ми й вивчали з нею влітку історію роду, козацькі пісні, вишивання, ну й звісно ази освіти – читання й писання. Тоді мені було чотири роки. І голку в руки я почала хапати саме лівою. Дуже любила малювати й олівець грав у моїй лівій руці, наче приклеєний. Моя бабуня – вільна козачка і їй байдуже було: як я тримаю той чи інший інструмент. Так за літо я навчилася писати й поїхала додому на зиму радісна, що батьки все-таки згадали про мене.

Йшов час і тоді було дуже модно віддавати дітей до так званого нульового класу. Коли я почула, що піду навчатися в шість – стрибала до самісінької стелі. А потім прийшла вчителька, яка знайомилася з дітьми та формувала класи. Вона запитала в мене: чи знаю я щось про букви й цифри...

Я тоді ще не користувалася можливостями сарказму та без будь-якого підтексту, розсміялася й схопила ручку в дану мені природою, домінуючу, ліву руку та почала виводити рядки пісні на папері.

Жінка уважно подивилася на маму, здивовано підняла розмальовану брову та суворо запитала:

– А що це з вашою дитиною?

– Де? – не зрозуміла її мама й заглянула до листочка. Їй було невтямки, що не так? Вона подумала, наче я написала щось не те. Хоча тоді поганих слів я також іще не знала.

– Ви жартуєте? Вона пише у вас лівою рукою...

– Я знаю. І що з того? Якою дитині зручно, тією й пише. Їй шість років, а вона пише вірші й перечитала книг більше, ніж хтось у сорок. Мій чоловік працює з електронікою та не має стільки книжок, скільки малеча казок і дитячих творів, – обурено пояснювала мої переваги мама.

– Та мені байдуже, що Ви тут читаєте. Я кажу, що до школи ми приймемо її тоді, коли писатиме як всі нормальні діти – правою. А поки робіть що хочете, хоч прив’язуйте, але до нульового класу я її не запишу.

Після цих слів я рвонула з кімнати та, заливаючись слізьми, кинулася у своє ліжко. Ну, не вийшло в мене бути вихованою перед тією гестапівкою. Хоча про них я також дізнаюся дещо пізніше.

Далі моя жвава матуся намагалася пояснити вчительці, що вона неправа й розпрощалися вони не найкращими подругами. А я взяла собі до голови просту ціль: нічого не прив’язувати й за кілька днів почала писати право, так само як домінуючою.

Батьки навіть зреагувати не встигли. Нормальній дитині купили б тортика чи ляльку, а я замовила книжки. Вони купили. Та ще не знали, що я вже майже амбідекстер. Це люди, функціонування рук яких однакові.

А можливо це від того, що у шульги обидві півкулі головного мозку краще пов'язані між собою, і взаємодія більш узгоджена, ніж у правшів. Так стверджують Британські вчені. Моя ж впертість у досягненні мети успадкована від чарівної бабусі Поліни, бо ми схожі з нею, як дві краплі води. І цим я завжди пишатимуся!

Загалом, до нульового класу мене взяли й наука пішла, як по маслу. Правда перші місяці були доволі нудними. Адже дітлахи починали з кружечків та паличок. Тоді як я завзято щось малювала. Але коли вчителька уважно дивилася у мій бік, я відразу хапала олівець до правої та зітхаючи виводила палички...

Рівнорукість дуже згодилася пізніше. Для конспектування в універі вона була незамінною. Мої одногрупники дуріли, дивлячись як я жонглюю ручкою, але тоді викладачі вже лише тихенько посміхалися, бо звісно в нас були ще такі диваки.

Не хочеться діставати своєю обізнаністю, адже всім відомо, що у праворуких більше розвинена ліва півкуля головного мозку. Та, що відповідає за аналітичні здібності. А оці шульги – більше користуються правою півкулею. Тому звідки взялися мої вірші й книжки розповідати не буду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍