Влада Клімова - Промені мого дитинства, Влада Клімова

Я краще розповім, що не кожні ножиці підходять до моєї лівої руки. А вже радянська відкривачка з дерев’яною ручкою, то взагалі була біда. Кажуть японці, коли бачили той наш інструмент – непритомніли. Ну, невтямки їм бідолашним: як можна витрачати стільки деревини на пристрій для відкривання консервів?

Взагалі повинна сказати, що будь-який колючий чи ріжучий інструмент я все життя бездумно хапаю лівою та інколи дивую людей, котрі бояться дивитися на мене посеред кухні. Лівою я ловлю телефон і ключі. Але так вийшло, що з улюбленою комп’ютерною мишкою ми злиті назавжди, як всі нормальні люди. І стрімкій десятипальцевій роботі на клавіатурі я також завдячую вродженим навичкам шульги.

Чула, що після перенавчання дехто хворіє або втрачає розум. Не знаю, чи втратила я частину своєї голови, коли за один тиждень сама без будь-якого примусу перевчилася, щоб піти до тупої радянської школи. Адже тільки серед найвідсталіших країн створюють диктаторські закони про однаковість усіх і не дай Боже комусь бути несхожим на загальну сіру масу. Волію думати, що колись у світі таких не залишиться!

Якось прочитала, що дослідники з американського Університету Святого Лоуренса виявили серед шульг значно більше людей із числом IQ вищим за 140, аніж серед праворуких. А ще я зі своєю вродженою дивакуватістю опинилася в колі дійсно неймовірних людей, таких як Альберт Ейнштейн, Гай Юлій Цезар, Пабло Пікассо, Мерилін Монро, Білли Клінтон та Гейтс, Степан Бандера, Святослав Вакарчук. Дуже сподіваюся, що не всіх з них намагалися перетворювати на праворуких. Це я народилася в країні, де всіх треба було поставити в один стрій і водити стадом за безмозкими правителями. На жаль!

З усього цього маємо висновок: мій прадід загинув за переконання бути хазяйновитим та незалежним, а дід поліг за якогось генерала у німецько-радянській війні. Та й батьки отримали багато головного болю через свою рішучу своєрідність. І мені нічого не залишається, як іти до поставленої мети так, щоб бути їх гідною. Цього захотів Господь!

А ще я знаю головне: можна змусити писати іншою рукою, навіть носити червону ганчірку на шиї як усі, можна цілими днями товкти матеріали партійних з’їздів чи прискіпливо перевіряти закордонний виїзд, але... Ніколи в житті й ніякою силою не викорінити бажання бути Незалежними! Оце саме головне! Такими ми є й залишимося!

Ось я й розповіла вам ще одну історію зі свого життя. Звичайна людина, що раз на рік святкує День шульги.

Кінець