Влада Клімова - Промені мого дитинства, Влада Клімова

Звісно я пам'ятала все, що сталося. Як кинула велосипед, як забігла до хижки, як змоклій було дуже холодно і як тремтіла. А потім невідомо хто мене лагідно зігрів та запросив до снів. Я намагалася та не могла зрозуміти: хто б то міг бути й що мені говорив?

Тепер я вперто побрела до велосипеда й скоро була по коліна в грязюці. Але вже якось дотягнула велик до місцевої асфальтової дороги та потихеньку поїхала сушитися до моєї бабуні. На небо висипали зорі, а місяць світив так ясно, що не треба було ніяких ліхтарів. Час від часу мене обганяли або сліпили зустрічні авто та скоро я опинилась біля двору бабусі Поліни.

Самотня хатинка залишилась далеко позаду, у моїх думках. Тепер я отримувала від рідненької «на горіхи» й сиділа в балії, повній гарячої води, з малиновим чаєм у руках. Я не розповідала бабуні, як сильно змокла й замерзла. Але цій розумниці достатньо було побачити мене брудною по саме нікуди, щоб заборонити поїздки до сусіднього селища назавжди.

Та я навіть не захворіла! Взагалі мені здалося, що той грозовий вечір був насправді чарівним. І коли трохи відійшла від шоку, згадала все, про що Вам розповідаю. Я люблю історію середньовіччя, але звідки взявся той образ лицаря в моїх збурених думках? А може дійсно благородна душа мандрує світом й допомагає тим, хто наразі цього потребує. Чи то був звичайний сон зляканого серпневою грозою міського підлітка?