Nicole Moonshade - Лабіринт долі, Nicole Moonshade

                                                ***
Вони дійшли до чергового розгалуження. Три коридори тягнулися вперед, кожен з них виглядав однаково заплутано. Айра обережно вдивлялася в мерехтливі візерунки, намагаючись знайти підказку. 

— Який обираємо? — запитала вона, повертаючись до Кая. 

Кай не відповів одразу. Він дивився на центральний прохід, відчуваючи, як його щось тягне туди. Лабіринт кликав його, обіцяючи силу і відповіді на всі його питання. Але щоб здобути це, йому потрібно було захистити її… або зрадити. 

Візерунки на стінах раптом почали змінюватися, утворюючи обличчя. Воно було холодним, без емоцій, але очі світилися зловісним червоним світлом. Голос пролунав у голові Кая: 

«Залиш її. Віддай мені, і ти отримаєш усе, що бажаєш. Вона — ключ. Вона твоє випробування». 

Кай застиг, відчуваючи, як холодний піт проступає на чолі. Вона була ключем? Айра нічого не підозрювала, але саме вона була тією, хто може відкрити йому шлях до істини. 

— Кай? — Айра наблизилася, її обличчя було сповнене тривоги. — Що з тобою? 

Він знову змусив себе посміхнутися, ховаючи страх і вагання. 

— Все добре. Просто… тут надто дивна енергетика, — сказав він, уникаючи її погляду. 

— Я відчуваю це теж, — Айра обережно взяла його за руку. — Але ми пройдемо це разом, так? 

Її пальці були теплими, її дотик заспокоював. Вона довіряла йому, навіть не здогадуючись, що він стоїть перед вибором: врятувати її або зрадити.

                                                   ***

Вони обрали центральний коридор. Він здавався безпечним, але чим далі вони йшли, тим важчим ставало повітря. З’явився запах вологи та гнилі. Стеля поступово опускалася, і візерунки почали випромінювати тьмяне червоне світло. 

Айра йшла попереду, обережно оглядаючи стіни. Кай тримався позаду, його серце калатало, а розум розривався між обов’язком і бажанням. 

«Віддай її. І ти отримаєш силу. Істину. Владу», — голос не вщухав, шепочучи йому на вухо. 

Вони дійшли до великої зали, в центрі якої стояв старий вівтар. На ньому лежав кристал, який випромінював сліпуче світло. Айра наблизилася до нього, зачарована. 

— Це….. серце лабіринту, — прошепотіла вона. — Я відчуваю, як воно кличе мене. 

— Не підходь! — Кай хотів зупинити її, але не зміг. Його ноги не слухалися. Лабіринт утримував його на місці, змушуючи дивитися, як Айра простягає руки до кристала. 

«Залиш її. Віддай мені. І ти отримаєш те, що шукаєш». 

Стіни навколо них почали змінюватися. Візерунки закрутилися, утворюючи химерні символи, що пульсували червоним світлом. Перед Каєм повільно почав відкриватися прохід. За ним сяяло блакитне світло, яке обіцяло звільнення. 

— Кай… допоможи мені, — голос Айри був тремтливим, вона дивилася на нього, її очі благали про порятунок. 

Кай застиг, його погляд метався між проходом і Айрою. Прохід вабив його, обіцяв вихід і свободу. А Айра… Вона стояла біля серця лабіринту, якась незрима сила тягнула її до кристала. 

— Кай! — Айра простягнула до нього руку, її очі були сповнені відчаю. — Не залишай мене! 

Його груди пронизав біль, руки тремтіли від нерішучості. Він обіцяв захищати її. Обіцяв не залишати. Але голос у голові ставав гучнішим, наказуючи йому йти. 

«Вихід чекає. Ти повинен зробити вибір». 

Він зробив крок до Айри, але прохід почав закриватися. Світло поступово згасало, і голос прошепотів: «Ти втрачаєш свій шанс». 

Кай стиснув кулаки, відчуваючи, як його серце розривається. Він не міг втратити цей шанс. Він повинен був знайти істину. Навіть якщо ціною буде її життя. 

— Пробач, Айро, — прошепотів він, не наважуючись глянути їй в очі. 

Зробивши крок назад, він кинувся до проходу. Світло охопило його, і він пройшов крізь стіну, залишивши Айру позаду. 

Останнє, що він почув, був її зойк. Відчайдушний крик, який назавжди залишиться в його пам’яті. 

Айра залишилася сама біля серця лабіринту. Її руки тремтіли, очі повнилися слізьми. Вона не могла повірити, що він покинув її. Що він зрадив. 

Світло кристала обгорнуло її, і лабіринт почав змінюватися. Стіни замкнулися, відрізаючи шлях до втечі. Візерунки пульсували червоним, наче раділи зраді. 

Айра зробила крок назад, але незрима сила штовхнула її вперед, змушуючи доторкнутися до кристала. Її тіло охопив холод, а перед очима замерехтіли темні образи. Вона відчула, як серце лабіринту поглинає її, а надія на порятунок зникає разом із теплом його руки. 

Кай вийшов крізь стіну у новий коридор, освітлений блакитним світлом. Він знав, що шлях назад закрито. І що його вибір змінить усе. 

Зрадивши її, він здобув свободу. Але втратив щось набагато більше...