Nicole Moonshade - Лабіринт долі, Nicole Moonshade

Вони—дві протилежності, пов’язані невидимою ниткою долі. Айра, дівчина з яскравими зеленими очима, завжди відчувала, що її життя—це загадка, лабіринт без виходу. Кай, загадковий юнак у чорному, ніколи не шукав істини, але завжди знав більше, ніж казав. Коли їхні шляхи перетинаються, вони опиняються у світі, де реальність змішується з ілюзією, а кожен поворот лабіринту приховує нову небезпеку. Що чекає їх попереду—правда чи пастка, кохання чи зрада? Айрі та Каю доведеться пройти всі випробування, щоб дізнатися, хто вони є насправді і яке місце займають у цій грі. Але чи знайдуть вони вихід? Чи стане лабіринт їхньою в’язницею назавжди?

Розділ 1. Поклик невідомого

Дзеркала снів

Айра зірвалася зі сну, важко дихаючи. Її серце калатало, а холодний піт вкрив чоло. Вона сіла на ліжку, стискаючи ковдру в руках, і намагалася заспокоїтися, але перед очима досі стояли обриси сну — лабіринту, який переслідував її з дитинства. Кам’яні стіни з химерними візерунками, що, здавалось, рухалися в такт її подиху, довгі тіні, які ковзали слідом за нею, і той силует... 

Чорна постать з очима, що світилися в темряві, спостерігала за нею здалеку, ніколи не підходячи ближче, але Айра відчувала його присутність. Вона знала, що ця істота чекає на неї десь у глибині лабіринту, але не розуміла, чому. 

Дівчина встала і підійшла до вікна, вдивляючись у темне небо, де зрідка мерехтіли зорі. Вона відчула холодний подих вітру, який обвіяв її обличчя, ніби щось намагалося доторкнутися до неї з того світу. 

«Що це все означає?» — Айра провела рукою по підвісці на шиї. Це був старовинний кулон зі смарагдовим каменем, який їй залишила мати. Вона сказала лише одне: «Це захистить тебе... або ж відкриє двері до істини».

Айра не розуміла, що мати мала на увазі. Але з того часу, як наділа кулон, сни ставали яскравішими, а лабіринт — більш реальним. Вона могла відчувати холод кам’яних стін, чути шепіт, що лунав у темряві. 

Сьогодні все було ще гірше. Вона бачила ті очі... Бурштинові, бездонні, які ніби читали її думки. Вони дивилися на неї з такою силою, що Айра була впевнена: їхній власник знає всі її страхи і таємниці. 

— Хто ти? — прошепотіла вона у темряву, але ніхто не відповів. 

 

 

Тінь у місті

Наступного ранку Айра намагалася забути про дивний сон. Вона вирушила в місто, сподіваючись, що прогулянка допоможе відволіктися. Вузькі вулички старого кварталу перепліталися, мов нитки павутини, створюючи заплутаний лабіринт із кам’яних будинків і арок. Айра любила блукати цими вуличками, вдихаючи запахи старовинного міста: пилюку, прілого листя та солодкий аромат свіжоспеченого хліба. Але сьогодні щось було не так. Вона відчувала на собі чийсь погляд. Холодний, пронизливий. 

Зупинившись, Айра обернулася. Між арками старих будинків вона побачила силует. Постать у чорному плащі стояла нерухомо, наче була частиною тіні. Але очі... Вони світилися темним блиском, від якого по спині побігли мурашки. 

Айра завмерла, не в змозі відвести погляду. Це був він. Та сама постать зі сну. Але як таке можливо? Вона кліпнула, і незнайомець зник, наче розчинився в тіні. 

«Мені здалося...» — подумала Айра, але внутрішній голос твердив, що це було реальністю. Вона відчула, як кулон на шиї нагрівся, ніби реагуючи на щось небезпечне. 

 

 

Зустріч у книгарні

Щоб заспокоїтися, Айра вирушила до старої книгарні, яку відвідувала з дитинства. Тут завжди панувала особлива атмосфера спокою і таємниці. Запах старого паперу й пилу огортав її, наче тепла ковдра. 

Вона перебирала книги, намагаючись знайти щось про сни або лабіринти. Коли простягнула руку до однієї з товстих книг, її пальці випадково торкнулися чужої руки. Холодної, як мармур. 

— Вибач, — почула вона голос. Глибокий, спокійний, але в ньому було щось таке, від чого серце пропустило удар. 

Айра підняла голову й побачила його. Хлопця в чорному плащі з блідою шкірою та очима, що здавалися бездонними. Вона одразу впізнала його—це був той самий силует, який переслідував її у снах. 

— Ти... — ледь вимовила вона, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

Він лише усміхнувся кутиками губ.
— Не лякайся. Мене звати Кай. 

Його голос звучав спокійно, але Айра відчула, що він знає більше, ніж каже. 

— Ти стежив за мною... — Айра дивилася в його очі, намагаючись побачити в них бодай якусь емоцію, але вони залишалися холодними й безжальними. 

— Я не стежу, — відповів він, легким рухом забираючи книгу з полиці. — Я просто чекав на тебе. 

— Чекав? — Айра зробила крок назад, не розуміючи, що відбувається. 

Кай кивнув.
— Ти — частина гри, про яку ще не знаєш. Але скоро дізнаєшся. 

Айра здригнулася. Вона не розуміла, що він має на увазі, але відчувала, що ці слова змінять її життя. 

— Чому я? — запитала Айра, її голос затремтів. 

— Ти обрана, — відповів Кай, не відводячи погляду. — Лабіринт обрав тебе. 

Айра відчула, як кулон на шиї почав пульсувати теплом, ніби реагуючи на його слова. Вона доторкнулася до нього, і Кай ледь помітно всміхнувся. 

— Він приведе тебе до істини, — промовив він. — Але будь обережна: лабіринт не завжди випускає тих, хто увійшов до нього. 

Айра хотіла ще щось запитати, але Кай вже розчинився у повітрі. Вона залишилася стояти посеред книгарні, тримаючи в руках стару книгу. На обкладинці золотими літерами було написано: «Лабіринт Долі».

Її пригоди тільки починалися...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍