Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

від тебе самого правду легше довідаймося, хоч трохи нам чогось із твоєї премудрости скажеш". Святий єпископ сказав до нього: "Наша, — казав, — премудрість і розум — це Христос, Син Бога Отця. Його ж Словом усе створено було, від Нього ж ми те саме, що говорити й розуміти, маємо". Сказав кат: "Ось мимоволі образив нас тим, це без усілякої надії на початку злослів'я починаєш говорити, але раджу тобі, щоб відклав те безкорисне говорення і приніс жертви богам нашим: знай, що кожного, хто богів нищить, чекають муки, того ж, хто шанує їх і поклоняється їм, — почесті чекають. Для того нас самих май за зразок, бо їх вшануванням вийшли на такі високі сани і дякуємо їм за їхнє благодіяння, шануючи тих, що їх шанують, мучачи тих, що не хочуть їм поклонятися". На ці антипатові слова засміявся святий, сказав: "Але ми, антипате, словам твоїм протилежне розуміємо: ваші-бо дари маємо за марноту, честь — за безчестя і великий сан — за роботу невільницьку, і знову — безчестя, погрози, муки — за насолоду й утіху маємо, а ще більше через них з Богом єднаємося. Це ти знай, не сподівайся нас відвернути від благочестя нічим же: ні обіцянками честі і дарів, ні мук погрозами". Такі святого слова зрушили на гнів Домитіяна. який, на святого гостро дивлячись, говорив: "Я тебе, як бачу, зробив гордим, лагідно з тобою бесідуючи, і не дивно, бо, як же чув про тебе, завжди з дітьми перебуваючи, подібно до них і розум маєш дитячий. Далі ж, якщо не умилостивиш богів жертвами, то знай, що смертю покараний будеш, смертю ж не такою, якої ж ти сподіваєшся, щоб скоро померти, але спершу багато і різних мук піднімеш, тоді найтяжчою карою люто помреш, і так погано поганий загинеш, і будеш для инших прикладом, щоби й инші покаралися страшною загибеллю твоєю". Святий же Климент сказав: "Тому що дітей згадав ти, знай-бо, що я мав старання навчити дітей тої премудрости, яку ж ненавидять ті, що є серед вас мужі старші і премудріші, бо істинна Божа Премудрість утаюється від премудрих і розумних світу цього і відкривається немовлятам. Радію-бо і запевняю, що приношу Жертви Богові моєму умові і словесні, а не як же ваші жерці приносять потоки крови, дими ж і нечистоти — ними ж своїх богів ви безумно шануєте. Я ж, коли кров свою за Бога мого проллю, в жертву Йому принесу її і, якщо не зовсім, то хоч почасти Господеві моєму воздам за пролиття Його за мене крови, бо мене Христос, Цар мій, Своєю чесною викупив кров'ю".

Коли це мученик з великим дерзновенням промовив, антипат, відклавши оманливу свою лагідність, природні собі відкрито показав лютість і безумство і звелів святого на дереві повісити нагого, стругати й різати тіло його гострим залізним знаряддям. Роблячи ж те, слуги кричали на мученика, щоб не зневажав царських велінь. Глибокі-бо на тілі святого борозни, як на ниві, оралися, і багато частин тіла від нього відпадало, і нутрощі його видно було, що й очам, які те бачили, нестерпний був той вигляд. Він же не похитнувся розумом, не змінив лиця свого, ані не випустив нетерпеливого якогось голосу, ані не промовив болісних слів, ані не застогнав, мучений настільки важко, але міцніший і мужніший був від тих, що дивилися на такі його муки, і видавалося, що менше його боліло, аніж тих, що мучили його. Великодушно дякуючи подвигоположникові Христові Богові, веселим же лицем до небес взираючи, говорив: "Слава тобі, Христе, Світло моє і Життя, дихання моє і радість. Дякую тобі, о Життєдавче, що мене такого спасіння сподобив. Уже веселиться душа моя на шляху свідчень Твоїх. Солодкий мені є всілякий труд задля любови Твоєї, Тобі слава, бо терпінням мене укріплюєш, руку-бо Свою всесильну простер до мене, грішного, вибавляючи мене від люті антипатової і від рук, що мучать мене, бо Сам є прибіжищем для всіх у скорботі". Коли так молився святий, ослабли ті, що мучили його, і стали недієздатні. Антипат же, бачивши, що ослабли, говорив до мученика: "Думаєш, що я твоїм терпінням уже переможений, бо одною годиною втомилися слуги?" Відповідав святий: "Я не думаю так, але вірую і покладаюся на Христа, що є в мені, що Він переміг, перемагає і переможе кожного противника". І звелів антипат иншим слугам обступити мученика й більше від попередніх шматувати тіло його. І мучили так непереможного страждальця довгий час, допоки й ті знемогли і були наче мертві. Антипат, на те дивлячись і то дивуючись, то соромлячись виснаження слуг своїх, звелів мученика з дерева зняти. Святий же такий був, що й дивитися страшно і руками доторкнутися неможливо: було-бо зовсім тіло, як якийсь одяг, обдерте, одні лише кості в крові видно було, і ледве людина впізнавалася. Антипат, бачивши, що муками нічого не досягне, знову лагідними словами почав був бесідувати до мученика. Він же, як Христовому мужньому воїну годилося, говорив до ката багато протилежного — і знову зрушив його на лють. І крикнув Домитіян, говорячи: "Справді сварливий є цей чоловік, бийте його по лиці і в уста, бо ті ще частини тіла є цілі і через те говорять дерзновенно. Хай будуть до иншого подібні тіла, бийте нещадно". Били святого слуги по лиці й по устах кулаками сильно, що й на землю він упав від сильних ударів. А лежачого на землі камінням в уста били немилостиво, і зуби йому розсипалися. Мученик же, радіючи, говорив: "Почесть мені, о антипате, радше чиниш, аніж муки, бо й Господа мого Ісуса Христа по устах били, і по щоках, і я, недостойний, того ж нині сподобився. Стефан Первомученик камінням побитий, і я ними ж прикрасився. Полегшення мені в муках від того, що бачу себе нині наслідувачем страждань Христа мого. І легкими мені робить всі болі те, що з більшими і кращими від мене сподобляюся великої чести, причасником тих же страждань є". Кат же, такій великодушності мучениковій дивуючися, звелів взяти його у в'язницю, думав же, що не може іти настільки зранений, бо все тіло його одною було раною, — звелів слугам нести його, взявши за руки і ноги. Святий же тих, що хотіли його взяти і нести, відігнав від себе, встав і пішов сам в силі Христовій, співаючи і говорячи: "Єлей же грішного хай не намастить голови моєї". Те бачивши, антипат говорив до суддів своїх: