Олег Євгенович Авраменко - Заборонені чари

Волш нітрохи не здивувалася її обізнаності. Певно, вирішила, що Кейт і Джейн переповіли їй зміст листа. Або ж здогадалася, що вона його сама прочитала.

— Можете сказати це йому особисто, — запропонувала Кейтова мати. — Пан Смирнов дуже хоче поговорити з вами. Якщо ви погодитеся піти зі мною… — Вона замовкла, побачивши, що Маріка заперечно хитає головою. — Повірте, для вас це цілком безпечно. Наші наміри чисті.

— Я вірю вам, місіс Волш. Проте не збираюся без необхідності випробувати долю. Якщо пан Смирнов хоче поговорити зі мною, ми можемо зустрітися тут.

Місіс Волш кивнула:

— Я попереджала його, що ви не погодитеся. Тоді зачекайте хвилинку, зараз покличу пана Смирнова. — І ввійшла в портал.

За час її відсутності Маріка встигла лише перевірити, чи щільно зачинені віконниці, і запалити світильник у люстрі. Менш ніж за пів хвилини місіс Волш повернулася в супроводі худорлявого літнього чоловіка, який нітрохи не був схожий на свою дочку Джейн, зате чимось (можливо, настовбурченим сивим волоссям, високим лобом і проникливим поглядом) нагадував старого Альберта Ейнштейна з зображень, що їх Маріка зустрічала в книжках.

— Леді Маріко, — дещо церемонно промовила місіс Волш, — дозвольте відрекомендувати вам доктора Алекса Смирнова, Куратора наукових проектів.

— Рада з вами познайомитися, докторе, — відповіла Маріка.

— Моє шанування, принцесо, — ввічливо сказав Смирнов. — Давно хотів зустрітися з вами. Знаєте, я бачив ваші фотоґрафії…

— Знаю, — якомога м’якше урвала його Маріка; вона любила компліменти, проте не любила їх повторень. — У житті я ще гарніша. Щойно місіс Волш про це говорила.

— Гмм… — трохи збентежився Смирнов. — Ну, гаразд. Дейна повідомила, що ви відмовилися від мого запрошення.

— Так. Я вважаю, що наша перша розмова має відбутися тут.

— Тут, то тут, — погодився Смирнов, проходячи вглиб кімнати.

Він не озирався довкола з допитливістю відвідувача музею, з чого Маріка зробила висновок, що він і раніше був у її кабінеті.

— Прошу сідати, — запропонувала вона обом гостям. — Можете говорити вільно, не стишуйте голос. Якщо ми не кричатимемо, нас ніхто не почує. А портал на цей час краще закрити. Ви не заперечуєте?

Смирнов та місіс Волш обмінялися швидкими поглядами.

— Добре, — сказала Кейтова мати. — Ми згодні.

Маріка повернулася до порталу і вже хотіла закрити його, аж тут дещо помітила і стала уважно оглядати з’єднання.

— Дивно, — промимрила вона й озирнулася на Смирнова. — У вас якось химерно сполучені портали.

— І в чому полягає ця химерність? — поцікавився Смирнов.

— Вони не зовсім підігнані один до одного. Між ними залишилося щось на зразок невеликого просвіту. Не думаю, що це небезпечно, але… просто неакуратно, неестетично.

— А ви можете усунути цей просвіт?

— Звичайно, можу. Адже один з порталів мій.

Очі Смирнова зблиснули.

— То зробіть це. Я маю один здогад і хочу перевірити його.

Маріка не бачила, чим це може зашкодити, тому впритул підігнала свій портал до іншого. Просвіт між ними зник.

— Готово, — сказала вона. — Що далі?

— Тепер дозвольте я відлучуся на хвильку. Візьму лабораторний хронометр.

Починаючи здогадуватися, що саме він хоче перевірити, Маріка без заперечень пропустила його.

Смирнов був відсутній недовго і повернувся з електронним годинником, що показував час аж до тисячних часток секунди.

— Хвилини нам вистачить, — сказав він. — Другий точнісінько такий хронометр я синхронізував з цим і залишив у лабораторії.

— Так я й думала, — сказала Маріка.

Вони зачекали хвилини півтори. Всі троє мовчали, заворожено дивлячись, як миготять на дисплеї десяті, соті та тисячні частки секунди. Потім Смирнов знову сходив до лабораторії, приніс другий хронометр і поставив його поруч із першим. Навіть неозброєним оком було видно, що обидва відлічують однаковий час. А коли Смирнов сполучив їх тонким кабелем і синхронно зупинив, збіглися навіть тисячні від секунди.

— Тепер можете деактивувати перехід, — озвався він, поглянувши на Маріку. — Хоча я вважаю, що краще залишити портали відкритими.

— А проте, я закрию, — твердо мовила вона. — Так почуватимуся спокійніше.

— Вола ваша, принцесо, — байдуже знизав плечима Смирнов.

Маріка без зволікання роз’єднала портали, знову запросила Смирнова та місіс Волш сідати, а сама вмостилася в зручному кріслі за письмовим столом. Крісло було тамтешнім — років п’ятнадцять, а то й усі двадцять тому його принесла сюди княгиня Ілона.

Позирнувши на хронометри, Маріка замислено мовила:

— Виходить, що при щільному сполученні порталів плин часу в обох світах таки вирівнюється. А Кейт і Джейн запевняли мене, що це неможливо.

Смирнов кивнув:

— Щодо цього вони були цілком щирі з вами. Наші технолоґії дозволяють встановлювати лише м’яке сполучення порталів. А ви з’єднуєте їх жорстко. Я б навіть сказав — намертво. Якщо ми просто створюємо нуль-перехід між світами, то ви, образно кажучи, зліплюєте світи докупи, робите їх одним цілим.

— Тобто, — запитала спантеличена Маріка, — ви так не можете?

— Ні, не можемо, — відверто визнав Смирнов.

— Але ж це так просто!

— Для вас, може, й просто. Та не для нас. Ні я, ні інші наші дослідники досі не запропонували жодного більш-менш прийнятного наукового пояснення цього феномену.

— То ви таки знали про вирівнювання часу?

— Авжеж знали. Ще тридцять вісім років тому вперше було відзначено, що подеколи час у нашому світі трохи пригальмовує порівняно з Патрією… До речі, Кейт і Джейн розповіли вам про Патрію?

Маріка ствердно