П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

» 104 — Повернення до Турина

» 105 — Туринський вокзал, пансіонат «Сицилія»: 20

» 106 — Уривок про двадцятьох

» 107 — Двадцятка зникає, вони зустрічаються з двадцяткою фашистських Духів

» 108 — Бомба

» 109 — Видіння про кровопролиття

Нотатка 103

НЕСКАЗАННА ТРИВОГАa[311]

У той час, коли навколо нього шуміло святкування Свята у кварталі Квіріно, трохи віддаля, й до його вух доносилися, ніби барельєф на великій брилі, що нависає, освічені бесіди, Карло відчув, як його пронизує біль від утрати Кармело чи будь-кого іншого, хто міг бути на його місці. Від бажання знайти його чоловік майже втрачав тяму, а цілком певне відчуття, яке ясно говорило йому про те, що він більше ніколи його не побачить, було ніби фізичний біль, який ˂ ˃ у ньому все те, що спроможне померти. У такому стані він був ніби в ямі, над краєм якої він мав змогу та час (ніби у маренні) визирнути і роздивитися світ навколо себе; він був свідомий цього, й це усвідомлення лише поглиблювало його відчай. Настільки ж сповненими життя були люди навколо, вони розмовляли, сміялися, шукали один одного й уникали у галасливих веселощах життя та старих протистоянь у політиці, яка, втім, кровоточила змінами, ніби з ран! Посеред усього того від самої лиш згадки про член Кармело, величезний, як гак на піратському кораблі, як на реманенті, що зберігають у сільських стодолах, як на возах, які тягнуть волами, і одночасно з тим майже шовковий, ніжний і твердий, Карло починав тремтіти і йому перехоплювало подих. І саме зараз я мушу зауважити, що за Карловим бажанням та болем зовсім нічого не ховалося: нічого, що можна було б назвати однаковим, нічого, що сталося б з ним раніше, ніяких прикладів, ніяких правил. Те, що поєднало Кармело та Карло такою міцною ниткою, що за цей зв’язок Карло був ладен, як кажуть, віддати життя, абсолютно не мало ніякої причини, було абсолютно безкорисливим; це було щось таке, чого не знайдеш ані в книжках з історії релігій, ані в книжках з етнології чи антропології, ані з психології, ні з психіатрії, немає цього навіть у романах чи мемуарах; у жодному із джерел знання, навіть якщо всі їх зібрати у величезній, безмежній бібліотеці, я б не міг навчитися того, як у кількох словах описати жадання та біль, котрі відчував Карло.

Наразі я відчуваю потребу, над усе для самого себе, зробити одне зауваження. Стилістичне упорядкування мого твору не дозволяє мені створити героя, чий остаточний від’їзд чи смерть розчулили б когось чи навіть (що я, ані краплі не соромлячись, вважаю цілком природним) викликати божественнеb[312] бажання ридати ридма, настільки ж безутішно, наскільки й утішливо.

Політичний блок

[Джерела — Детективні додатки]

[Те, що потрібно знати]

* Перший етап — який Перший Карло прожив напівнесвідомо (?) — урядова організація теракту, на підтримку антикомуністичного руху (пор. нотатки)

НАФТА

(ЧАСТИНА ДРУГА)

Нотатка 103b

ДРУГИЙ ПОЛІТИЧНИЙ БЛОК

(Передмова)

Наразі те, про що йтиметься у цій книзі, теж є «чимось писемним». Але наразі у цьому «чомусь із написаного» будуть посилання лише на те, що було у «чомусь із написаного» раніше.

Лише втаємничений читач, та ще й втаємничений у те, про що йдеться у цій книзі, можливо, буде спроможний зрозуміти послідовність знаків, котрі надруковані на сторінках, які він збирається прочитати.

У «чомусь писемному» раніше розповідалося про винищення, яке влаштувала Влада серед робітничого, бідного класу, впровадивши нові Взірці (котрі, докорінно змінивши бідноту та робітничий клас, буквально звели їх з лиця землі).

Наразі у «чомусь писемному» розповідатиметься про злочинні ініціативи Влади (точніше, Держави).

Наразі злочинна ініціатива Влади, яка втілюється у державну бюрократію, насамперед полягає в жорстоких засобах боротьби класу, який протистоїть робітникам, а точніше — комуністам.

Отож за таких обставин питання полягає в тому, який же у цій боротьбі сенс, коли ми в попередньому «поєднанні символів» бачили, що робітничий клас — бідняки, які насправді «зникли з лиця землі»? Хіба можливо, ба більше, збагненно, щоб хтось боровся з тим, чого вже не існує?

Певна річ, пояснення завжди існує. У даному випадку пояснення, яке я так вправно знайшов, буде таким: Влада завжди є, як кажуть в Італії, макіавеллівською, себто реалістичною. Вона виключає із своєї діяльності все, що можна дізнатись завдяки Видінням. Тоді Видіння, в якому йдеться про наглу смерть робітничого класу, котре міститься у цьому романі, і частиною того, що «належить цьому роману», отож саме на цих самих сторінках інтелект Влади має рахуватися з Видіннями.

Одначе позаяк вона, здається, нічого такого не робить, то показує себе слабкою, бездіяльною, тупою, боязливою, безжальною та злочинною. У той час як, і в цьому ми переконаємося далі у третьому «поєднанні символів», у третьому уривку «чогось писемного», вона такою не є. Дурна поведінка Влади (створення величезної машини, яка упорядкована у низку спільних злочинів з метою знищення чогось, що Влада вже й так давно знищила) насправді, принаймні за таких обставин, є загадкою. Світлові історії потрібен календар; трішки перетасуй хронологічний хід подій, хоч би розібравши його на складові, й ось світло історії гасне, не даючи більше жодних пояснень.

Якщо у Видінні розставити (справжні) злочини один за одним, глумлячись таким чином над логікою макіавеллізму чи політичного реалізму, перетворюючи її на страхітливо застарілу, то все-таки, і це цілком зрозуміло, — це обвинувальний акт. Саме тому політики, окрім того, що не мають бути убивцями, ще мають бути і спроможними бачити Видіння.

— Примітка про зомління Мерда (˂ ˃)

— Пам’ятник «задля сміху»

— Примітка про пам’ятник «задля сміху» (зобов’язання оцінювати його взяв на себе читач)

Частина перша

— Свято у Юлії Михайлівни (Карло = Ставрогін = Тагор), безсоромно названої Джулія Мічелі (вічне жіночне начало) ˂…˃ Достоєвського — випадок паразитизму — «переписано», використовуючи аналогії, узгодження тощо з існуючим світом (замість урядовців — феміністки, і пор. з тими ж «Бісами») — разом з літераторами — з літературною кадриллю — тощо.

------

-------

Частина