Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

69

Пройшло трохи часу і Бурачкам полегшало. Вони очухалися і знову почали вірити, що ще не перевелися добрі люди на землі. Кріличка вивела аж одинадцять кроленят на світ. Коли виросли кроленята і стали хорошим шматом м'яса, Микола покінчив з ними і з крілицею. З того часу він більше не тримав кролів.

Перед вісімнадцятою річницею народження Марійки, вона і Ольга поїхали в Івано-Франківськ до Світлани. Там їх зустріло маленьке чудо, Владиславчик. Він уже сам вставав на свої ніжки, тримаючись за своє ліжечко. Ольга і Марійка ходили до університету платити 1.200 гривень за два семестри одразу.

- Знаєте, - казала Світлана, коли її рідні вернулися, - а я вагітна!

- Що? - від здивування скрикнули Ольга і Марійка.

- Уже два тижні.

- Справді? - не вірилось Марійці. - Ти ж казала, що вже нізащо не будеш родити.

- То колись було. Мені того тижня було так погано; я мала температуру, а тоді пішла до лікаря і він сказав, що я вже як тиждень вагітна.

- Може, хоч цього разу буде дівчинка, - не вгавала від радості Марійка.

- Свати вже зі мною цілий тиждень не розмовляють, - вела далі бесіду Світлана.

- Чого?

- Ну, дають, - говорила Марійка. - Замість того, аби радіти - вони з тобою не говорять.

- Вони хочуть, щоб я аборт зробила.

- Вони здуріли?!

- Ми ніби цього не можемо прогодувати, а тут ще другу дитину заводимо!

- Якось прогодуємо, - підбадьорує її Ольга. - Ми вам не дамо з голоду вмерти.

- Це ж все-таки моя дитина, як її можна вбити.

 

Тринадцяте вересня. Дзвінок у двері. Відчиняє Марійка. На порозі стоїть Володя з маленьким Владиславчиком.

- А ви чого приїхали? - питає Марійка, не усвідомлюючи, що від такого питання гостям відразу схочеться втекти.

- Як чого?! - образився Володя. - В гості.

- Владік! Який він гарненький!

- На його, - каже Володя, даючи хлопчика Марійці, - Я піду за Свєтою. Там ліфт не робить.

- Я знаю.

Радості не було меж, коли дві сестри зустрілися, стали все обговорювати, Світлана відчувала, що вона знову вдома, як в давні часи. Лише Владиславчик і Володя, ну, і та дитина, що всередині вказували, що пройшли вже роки, що вже давно як вони разом ходили до школи, давно вони вже були в Свидові, сиділи вечорами з друзями. Цікаво, що вони зараз поробляють? Чи згадують про внучок Гені? Чи уже їх забули?

- А де мамка? - питає Світлана.

- Вона поїхала в Коломию, в командіровку і аж в суботу вернеться. - І як ви тут без неї?

- Уже звикли. Я прочитала "Графиню Рудольштадт" Жоржа Санда.

- Цілу?

- Так. В нас тоді телевізор не робив через блискавку.

- Ага, ви мені про це розказували.

- Дитина вже штовхається? - питає Марійка, приклавши руку до Світланиного живота.

- Ще рано. Всього ж тільки два місяці вагітності.

Вечором з дачі вернувся Микола, а Володя поїхав в Івано-Франківськ, залишивши дружину із її сім'єю, за якою вона дуже скучила. Через те, що вона сумувала за домом, Володя її і привіз сюди.

- Як це ви надумали до нас приїхати? - цікавиться Микола, щасливий, бо поруч нього його дві доньки і маленький внук. Шкода, що Ольги не було, вона б теж тішилась.

- Я про це зовсім і не здогадувалась. Навіть волосся не помила. Володя прийшов з роботи і каже мені - вдягайся, ми їдемо в Калуш, таксі внизу чекає.

Наступного вечора мав Володя приїхати, зразу ж після роботи. Бурачки з Козловською і маленьким Козловським чекали на нього та його все не було. У повітрі була якась напруженість.

- Він мене спеціально сюди привіз, щоб мати змогу напитися, - казала Світлана, кусаючи губи і водночас смикаючи волосся.

Це були її дві шкідливі звички. Вона гадала, що Володя її покинув, хоч і, не сміла казати це вголос. Так гадали і Бурачки.

Господь змилостився і привів Володю до дверей Бурачків.

- Чого ти так довго? - зустріла його з такими словами дружина.

- Я на роботі затримався, а далі і автобус проґавив, аж ось зараз приїхав останнім.

Вранці Козловські від'їхали до Івано-Франківська.

 

 

 

Зараз я тобі розповім про життя однієї юної людини. І, якщо прочитавши це, ти не відчуєш, що світ повний, окрім щастя й радості, ще горя і бід, то ти значить не людина. У твоїх жилах значить тече лише кров, там немає світла, тієї енергії, яку вдихнув у тебе Господь при народженні, і ти лише всього навсього ссавець із родини мавпоподібних, який здатний тільки на споживання їжі, продовження роду і виживання у людських хащах суспільства.

Її звали Таня, вона хворіла на ДЦП (дитячий церебральний параліч), відколи почала вставати на власні ноги, робити свої перші кроки. Ті перші кроки вона робила з допомогою дорослих, а далі був ДЦП і вона навіки змушена приймати допомогу дорослих, бо без їх підтримки вона не може зробити і крока.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍