Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

Я мала б злитися. На неї. На Арієстель.

Вони зробили мене пішаком на власній дошці. Вони висмикнули мене з мого світу, з мого життя. Забрали в мене все. Запхали до небезпечного та жорстокого світу, змусивши розгрібати чужі проблеми. А тоді просто використали, як якусь ляльку.

Багато людей зненавиділи б їх і за менше.

Та чомусь єдине, що я відчувала до них — це сум та співчуття.

— Та-а-а… Важкий випадок… — вкотре зітхнула Гвін, мабуть підслухавши мої думки. А тоді роздратовано додала: — Жива твоя зміюка. Тільки залишилася без магії. Не думаю що її резерв колись відновиться. Зараз знаходиться під вартою й чекає суду. Втім, після усього, що вона наробила, це лише формальність.

— А я?.. — я судомно ковтнула, — Що чекає на мене?

— Твоє тіло зараз в цьому світі, готується до весілля з другом твого дитинства. Тіло Арієстель лежить на ліжку в маєтку де-Арків, поки його голова не знаходить собі місця, намагаючись тебе добудитися. Твій дух теж живий, хоч і втратив багато сил. Я можу повернути тебе в будь-яке.

— Тобто як “в будь-яке”? — кліпнувши розгублено перепитала я.

— Здається ще першого дня в тому світі ти просила богів “зробити повернення”? Я можу це зробити.

Звісно, це матиме певні наслідки. Навіть я не можу змінити те, що сталося за твоєї відсутності. Тобто ти будеш заручена з Віктором, готуватимешся до весілля, або муситимеш відмінити його. Так само з роботою. Гадаю тобі знадобиться якийсь час на адаптацію, та ти впораєшся. Врешті, це ж твій рідний світ.

— І що тоді станеться з Арієстель?

— Вона повернеться у свій світ, звісно, в своє тіло. Як і мало бути від самого початку. Відповість за те, що наробила. Розбиратиметься з наслідками власних вчинків. Гадаю, дізнавшись, що вона — більше не ти, Ранмар не буде її жаліти, і нарешті закриє справу. Скоріш за все після цього він полишить посаду ректора, й повернеться до своєї улюбленої справи.

То що ти обереш, Агато?..