Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

чорти взяли,- ганяв його навколо конюшні, мов лошака. Пітт тоді починав ревіти й тікав до матері, га-га-га! Та будь-котрий із моїх хлопців упорається з ним однією рукою. Джім каже, що його й досі згадують в Оксфорді як «міс Кроулі». Ото вже м’яло... А знаєш що, Марто...- озвався його велебність, помовчавши.

- Що? - запитала дружина, кусаючи нігті й тарабанячи пальцями по столу.

- Чи не послати нам у Брайтон Джіма? Може, він якось уговкає стару. Джім от-от матиме університетський диплом. Він тільки двічі провалювався на іспитах, як і я, але в нього великі переваги - Оксфорд, університетська освіта... Він знайомий там з найкращими хлопцями. У змаганнях він сидить на перших веслах. І на вроду гарний. Трясця його матері, пошлемо хлопця до старої і скажемо, хай дасть Піттові поза вуха, коли той щось казатиме, га-га-га!

- Джім, звичайно, може поїхати до неї,- зітхнувши, погодилась господиня.- Якби ми могли прилаштувати в неї котрусь із дівчат... але ж вона їх не зносить, бо вони негарні.

Поки мати говорила, ті нещасні освічені дівчата, сидячи поряд у вітальні, тарабанили негнучкими пальцями на фортепіано якусь складну музичну п’єсу; цілий день вони або виконували музичні вправи, або сиділи з дощечками за спиною, щоб вона була рівна, або вчили географію й історію. Але яка користь від усього цього на Ярмарку Суєти, коли дівчина низька на зріст, убога, негарна і має поганий колір обличчя? Щоб спекатися хоч одної з них, місіс Б’ют могла розраховувати хіба що на помічника парафіяльного священика.

Тієї миті, повернувшись із стайні, до кімнати крізь вікно скочив Джім з коротенькою люлькою, заткнутою за ремінець цератового кашкета. Він завів з батьком мову про їхні шанси на сент-леджерських перегонах, і мати замовкла.

Місіс Б’ют не чекала якогось особливого добра від посольства свого сина, їй навіть було тяжко на душі, як вона випроводжала його. Та й сам хлопець, коли йому сказали, в чому полягатиме його місія, не сподівався від неї ні радості, ні користі, але втішав себе думкою, що, може, стара леді дасть йому на згадку гарний подарунок і він розрахується з найневідкладнішими боргами, коли почнеться семестр в Оксфорді, тому слухняно зайняв місце в саутгемптонській кареті і того самого вечора щасливо добрався до Брайтона зі своєю валізкою, улюбленим бульдогом Таузером і кошиком різної живності з ферми й городу: від щиро відданої пасторської родини - дорогій міс Кроулі. Зваживши, що вже надто пізно турбувати хвору леді першого ж вечора. Джім зупинився в заїзді, переночував там і пішов до міс Кроулі аж опівдні.

Тітка бачила Джеймса Кроулі востаннє, як він був ще незграбним підлітком, того невдячного віку, коли голос зривається від неземного дисканта до неприродного баса, а на обличчі часто квітнуть прикраси, від яких рекомендують такі ліки, як «Келідор» Роланда, коли хлопці крадькома голяться ножичками своїх сестер, а вигляд молодих жінок сповнює їх панічним страхом, коли руки й ноги стирчать із надто коротких рукавів і холош, коли присутність таких хлопців невимовно лякає дам, що шепочуться після обіду в присмерку вітальні, і вкрай дратує чоловіків за столом, що на очах цієї незграбної невинності мусять стримуватись у розмові й не дозволяти собі деяких приємних дотепів, коли після другої чарки тато каже: «Піди-но, синку, глянь, яка там погода»,- і хлопець, радий, що звільнився, але й ображений, що його ще не вважають за дорослого, залишає недокінчений бенкет. Джеймс тоді був довготелесим підлітком, а тепер став юнаком з усіма перевагами університетської освіти і тим неоціненним лоском, якого досягають завдяки життю в тісному колі маленького коледжу, боргам, тимчасовому виключенню з університету й провалам на іспитах.

Та хоч би там як, а він був вродливим хлопцем, коли приїхав у Брайтон відрекомендуватися своїй тітці, а врода завжди подобалася вередливій старій панні. Не втратив він і своєї незграбності й здатності червоніти, і тітка прийшла в захват від цих здорових ознак Джеймсової незіпсованості.

Він заявив, що «приїхав на кілька днів побачитися з одним університетським товаришем і... і засвідчити вам, пані, свою пошану і пошану моєї матері й батька, які сподіваються, що ви здорові й почуваєте себе добре».

Пітт сидів у міс Кроулі, коли доповіли, що прийшов гість, і дуже зніяковів, почувши його прізвище. Стара леді в властивим їй почуттям гумору втішалася збентеженням свого коректного небожа. Вона дуже докладно розпитала про всіх членів родини пасторського дому і заявила, що має намір відвідати їх. Вона похвалила хлопця, сказала, що він виріс і покращав на вроду, й пошкодувала, що його сестри не такі гарні. Дізнавшись, що він зупинився в готелі, вона не захотіла й чути, щоб він там залишався надалі, й попросила містера Боулса послати служника по небожеві речі.

- І чуєш, Боулсе,- додала вона дуже ласкаво,- сплати рахунок містера Джеймса.

Вона глянула на Пітта таким лукавим і переможним поглядом, що дипломат мало не задихнувся з заздрощів. Хоч як він намагався здобути прихильність тітки, вона ніколи не запрошувала його зупинитися під своїм дахом, а тут приїздить цей шмаркач і відразу стає бажаним гостем.

- Вибачте, сер,- мовив Боулс, звертаючись до хлопця з глибоким поклоном,- з якого готелю Томас має принести ваші речі?

- Ох, чорт! - вигукнув юний Джеймс і схопився, явно чимось стривожений.- Я піду сам!

- Куди? - запитала міс Кроулі.

- До заїзду «Герб Тома Крібба», 215 - відповів Джеймс і почервонів, як буряк.

Почувши це, міс Кроулі зареготала. Містер Боулс, як давній відданий служник, також пирхнув, але відразу споважнів, а дипломат тільки всміхнувся.

- Я… я не знайшов кращого,- сказав Джеймс, опустивши очі.- Я тут ніколи не був, а візник порадив мені цей заїзд.

Юний брехун! Насправді Джеймс Кроулі познайомився вчора в саутгемптонській кареті з «Улюбленцем Татбері», що їхав до Брайтона на змагання з «Роттінгдінським Бійцем» і, зачарований розмовою з «Улюбленцем», пробув вечір з цим ученим чоловіком та його друзями у вищезгаданому заїзді.

- Я краще піду й сам розрахуюся,- правив своєї Джеймс.- Не турбуйтеся, пані,- додав він великодушно.

Така делікатність ще дужче розсмішила тітку.

- Піди й сплати рахунок, Боулсе,- мовила вона, махнувши рукою.- І принеси його мені!

Бідна леді, вона не знала, що робить!

- Там... там є песик,-