Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

І тут до Жазель почало доходити. Дуже повільно, але невідворотно, і її посмішка почала спадати з обличчя.

- Ось. - кивнула Амайанта. - Тепер ти підходиш до найцікавішого. Усього лише потрібно було все тобі розжувати і в рот покласти.

Але Жазель не чула її слів. Вона міркувала. Згадувала, як чемпіони вперше вийшли на мури. Як вона дивилася на них. Як ці залізні драйтли у своїх чорних кованих обладунках виглядали на тлі синьо-сірої ворожої армади, що заполонила собою все біле світло. Вони були піщинкою посеред пустелі. Здавалися маленькою ниточкою у величезному килимі. І вони вистояли. Жазель жодного разу не бачила страху в їхніх очах. Ні разу не чула від них мови про безвихідну долю. Навпаки, вони завжди заряджені на бій. Завжди вірили у свої сили та у свою перемогу. До останнього. Навіть перед лицем армії, яка перевищувала числом їх власну в сто разів! Чемпіони – найкращі воїни у всьому світі! Безстрашні та хоробрі! І що ж могло змусити таких воїнів тікати без оглядки? Зібрати тридцяти тисячну армію і похапцем відступати? Навіть не погодитися відправити частиночку армії на прохання Калібрісто.

Жазель стало зле. Повітря стало жарким, його було катастрофічно мало. Вона помахала рукою собі на обличчя. Потім підставила його під дощ, знявши каптур.

- А я думала, ти з сідла впадеш. - пожартувала Ейр.

І зовсім не смішно. За хвилину, коли Жазель трохи відійшла від шоку, вона вже розуміла, що знову може говорити.

- Чи є якісь припущення, хто то може бути? - запитала клерк поки ще не своїм голосом.

- Незабаром ми це зможемо дізнатися достеменно. - задумливо протягла Ейр, спостерігаючи за ціллю, що рухалася попереду.

Вона помітила його ще дві хвилини тому. На самому вершині невеликого пагорба, який було розорано під поля. Синьопикий. Один. Коли він побачив колону, то зупинився перепочити. В цей момент Ейр і помітила його. Амаліон упер руки в коліна, щоб легше було відновити дихання. Він не ховався, не намагався втекти. І не злякався. Це зацікавило сабазадонку. Вона вже думала гукнути інших, щоб наздогнати на конях нещасного амаліона, але синьопикий сам побіг у їхній бік. Не пригинаючись і не намагаючись бути непоміченим. Синьопикий біг просто до них.

- Гей, розвідники довбані! - вигукнула Ейр. - Що там у вас, все гаразд?

Поєднувач і Дезіре попереду разом обернулися. Алхіміст показав великий палець.

- Ну-ну. - кивнула Ейр у відповідь.

Максуд різко повернув голову у бік синьопикого. Він його не одразу побачив, адже спочатку відчув.

- Сподіваюся він із подарунками. - пофантазувала Амайанта.

- Амаліон, амаліон! - пролунали позаду вигуки командирів.

- Усім заспокоїтись. - гаркнув Максуд. - Він іде говорити.

Маршал зупинив коня. Чемпіони одразу вишикувалися за ним в один ряд. Амаліон наближався з лівого боку. Синьопикий зараз перебував між ними та парочкою горе-розвідників. Ейр похитала головою, дивлячись, як дві людини, які нічого не підозрюють, віддаляються від них все далі і далі.

Амаліон нарешті вийшов на дорогу і став навпроти маршала. Він важко дихав. Одяг на ньому в кількох місцях був подертий.

- Я... говоритиму... з Калібрісто. - переводив незнайомець подих.

Через дві години, коли амаліон вже відповів на всі питання, склалася ясна картина. Інший континент підкорений амаліонами. Цей захопити буде найважче. Про це амаліонам розповіли Перші. Саме вони наказали зібрати військо біля фортеці Тисячі фонтанів. Намагатися зробити так, щоб якнайбільше драйтлів перейшло на їхній бік. І перемогти тих, хто залишиться захищати фортецю. Інша армія в цей час має попрямувати на Північний та Сабазадон. Перше місто важливе з погляду завоювання континенту, друге — важливе для виживання. Амаліон не міг відповісти, чому саме так і що саме це означало. Він знав лише те, що сказали Перші. Далі з його розповіді стало зрозуміло, що група чисельністю приблизно п'ять тисяч амаліонів вирушила в плавання на кілька днів раніше сил вторгнення, що готувалися напасти на континент. Зібралася більшість тих амаліонів, що не підтримували кровопролитні війни. Здебільшого підібралися амаліони, які колись були людьми. І їхні нащадки. Лідер руху – Маріен. Саме їй вдалося спланувати та здійснити таку масштабну втечу. Саме вона переконала чемпіонів, що їм потрібно йти з рідних місць, щоби створити могутню коаліцію з людьми. Амаліони приєдналися до чемпіонів і разом вийшли у похід до Північного. Провізії не вистачає. Тому амаліон дуже здивувався, коли в процесі їхньої розмови почали щільніше підтягуватись сотні возів із провіантом. Максуд пояснив йому, що вони відібрали це все у ворожої армії. У амаліона очі зробилися ще більшими.

Жазель, як завжди, знаходилася поруч із Максудом. Усі командири чемпіонів, деякі чемпіони, Граніт, усі Химерниці, крім Дезіре, обступили амаліона навколо. Уся військова еліта зараз зібралася тут. І Жазель була присутня при цьому. Ніхто не кидав на неї косих поглядів, ніхто і не думав сказати, що їй тут не місце. Напевно, Румадеу розповів своїм друзям про похід за чорним мечем. І тим паче всі чемпіони бачили, як вона зістрибнула зі стіни, намагаючись врятувати Амайанту. Клерк була задоволена тим, що її сприймають за свою.

Синьопикого попросили розповісти про армію, що насувається на Північний слідом за чемпіонами. Точних цифр він не міг знати. Але все одно володів цінною інформацією. Він повідомив, що в армії перебуває приблизно двісті тисяч амаліонів. І ще сто тисяч граваліонів. Ейр свиснула, почувши такі цифри. У пам'яті одразу ж виникли образи чотирируких тварин, що заполонили собою в одному з боїв увесь четвертий рубіж. Так, було від чого тікати. Але це виявилося не головним. Такої чисельності ворожого війська виявилося недостатнім приводом для того, щоб Рамітес наважився піти з міста. Жазель затамувала подих, очікуючи почути щось жахливе. Нарешті, таємниця сили армії амаліонів буде перед нею розкрита.

- Цілий загін Химерниць. Може, навіть, сотня. - витріщив очі амаліон.