Рустем Халіл - Часу немає, Рустем Халіл

— Добрий вечір, Едеме, — президент дивився не моргаючи. — Ну про вас я знаю, а цей другий хто? — запитання адресувалося Безликому. 

— Його лікар. Я стежив за сигналом телефону і перехопив об’єкт до того, як вони встигли дістатися стадіону. 

Президент потягнув на себе кобуру Безликого. Той смикнувся від несподіванки, але пручатися не став. Президент вийняв пістолета й перевірив, чи повний магазин. 

— Знаю. Перевір, чи зачинені інші виходи. 

Безликий метнувся кабанчиком. Двері, через які я втік учора ввечері, були поруч — кому як не президентові це знати. Але він хотів усе ж підстрахуватися. Безликий смикнув ручку — вихід дійсно був надійно замкнений. 

Президент мовчав — чи то очікував, поки Безликий завершить перевірку, чи то сподівався, що перший хід зроблю я. 

— Чим моя скромна фігура зацікавила цілого президента країни? — не став я розчаровувати його. — Сподіваюся, це не спроба в рамках передвиборчої кампанії поспілкуватися з кожним потенційним виборцем? Якщо так, то можете сховати пістолет, обіцяю: ми обоє проголосуємо за вас. 

— А ви доволі сміливі для беззбройного, Едеме. Досить придурюватися. Розповідайте. 

— Що розповідати? 

Безликий повернувся й доповів: єдиний незамкнений вхід на дах — це той, через який ми всі сюди потрапили. 

— Сьогодні вранці я прокинувся бозна-де й згадав учорашній день, у якому я робив бозна-що! — останню фразу президент вигукнув, будучи впевненим, що крім нас його ніхто не почує. — Наприклад, побував у вашій палаті. Не думаю, що це випадковість. Думаю, ваша персона й моя вчорашня поведінка якось пов’язані. І я хотів би дізнатися — як саме. 

Якщо існує вираз обличчя, за який не шкода заплатити мільйон, то ось він, поруч. Після слів президента Артур мав такий вигляд, ніби засумнівався в незрушності звичних речей і почав вірити в диво. 

— Звідки мені знати, — відповів я, наче невинне немовля. — Я три дні перебував у комі. 

— Це неважко імітувати, якщо домовитися з лікарем. 

— Мужчини не імітують. 

Президент зацокав язиком, наче дід, який хоче присоромити шкодливого внука. 

— Навіщо ж ви тоді зібралися на стадіон? 

— Сьогодні там концерт гурту «Часу немає», — відповів я. — Обожнюю пісню про фіалку. 

Президент підняв рукав сорочки. 

— Концерт починається о сьомій — я це знаю, бо сам там буду. Поспішати було зайвим. І до речі, де ваш квиток? 

— Саме поспішав забрати його в перекупника. 

— Так я й подумав. А ви, лікарю, — президент не завдав собі праці дізнатися ім’я Артура, — ви куди так поспішали? 

— Едем сказав: часу немає. Я й подумати не міг, що це назва гурту. 

Президент повернувся до Безликого. 

— Дотепні хлопці, особливо цей, — президент тицьнув ціпком в Артура. — Шкода, у нас немає міністерства комедії, — улаштував би одного з них заступником міністра. 

— Ви не в тому становищі, щоб мовчати, — втрутився Безликий. — Що вам відомо? 

Я вирішив, що найкращий вибір у цій ситуації — вдавати незнання. 

— Відомо про що? Ви хоча б підкажіть. Я тільки сьогодні вранці вийшов із коми. А в лікаря вчора був вихідний після добової зміни, і я підозрюю, що він провів його в ліжку. 

Президент і його підопічний перезирнулися. Безликий простягнув Антоненку наші телефони — мабуть, подумав, що тому буде цікаво в них зазирнути. Але президент не зробив цього. Вийняв із кишені штанів хустину, протер мобільники, знищуючи можливі відбитки, а потім пожбурив їх із даху. Ми з Артуром синхронно провели їх поглядом, і все наше молодецтво хутко кудись поділося. 

— Ну що, будете говорити? 

— Я не боюсь, — запевнив я. — Уже відбоявся — відтоді, як дізнався про смертельну хворобу. 

Безликий кивнув президентові, підтверджуючи мої слова. 

— Тоді ви не лишаєте мені вибору, — вирішив Антоненко. — Хіба в політиці може існувати така річ, як довір’я? Якщо ви брешете мені і щось знаєте, це знання має щезнути разом із вами. 

Дожартувалися, подумав я. Хоча ні, мої жарти тут ні до чого. Без сумніву, президент вийшов на дах уже з готовим рішенням. 

— Відпустіть лікаря, — сказав я. — Він тут ні до чого. У його інтересах мовчати про те, що тут сталося. Та й хто йому повірить? Коли лікар буде на свободі й повідомить, що з ним усе гаразд, я чесно відповім на всі ваші запитання. 

— Якщо відпустити лікаря, він може вирішити, що єдиний для нього спосіб не загинути колись в автомобільній аварії чи від іншого нещасного випадку — це відразу ж повідомити пресі про все, що він знає, — Безликий говорив не з нами, він радив президенту. — Є інший варіант. Пацієнт застрелить лікаря, який не зміг його вилікувати, а потім у пориві каяття кинеться з даху. Для поліції та журналістів усе матиме саме такий, достатньо переконливий, вигляд. 

Артур притиснувся до мене плечем, і я відчув, настільки напружені його м’язи. Роки в дитячому будинку вчать не підставляти другої щоки, а боротися до останнього. Так і Артур готувався до ривка — він збирався загинути в бою не своєї війни. Його пальці застукали по моїй спині, спонукаючи до атаки. 

Президент начебто обмірковував пропозицію Безликого, але кожному з нас було зрозуміло, що він уже все вирішив. 

Я теж не збирався прощатися з життям, але, на відміну від Артура, знав дещо важливе. 

— Починай, — президент кивнув у мій бік. 

Його розрахунок був зрозумілий. Хай спершу Безликий спробує викинути одного з нас. Якщо зі мною він не впорається, президент мене застрелить, а Безликий спробує зіштовхнути з даху Артура. 

— Я сам стрибну, — приречено сказав я. — Мені й так недовго зосталося. Померти в польоті, мабуть, краще, ніж пару тижнів стогнати від болю на лікарняному ліжку. 

Безликий озирнувся на президента. Як відданий пес, що отримав учора прочуханку, він тепер прагнув повернути любов господаря. Антоненко кивнув. Я ступив пару кроків у їхній бік — так, щоб Артур залишався між мною та президентом. Той підняв пістолет — на випадок несподіваної атаки. 

— Ви обоє надто практичні, щоб вірити в потойбіччя. Але якщо привиди існують, обіцяю переслідувати вас в обох світах. А тепер звільніть мені руки — ніхто не стрибає з хмаросягу в кайданках. 

Президент тримав пальця на спусковому гачку. Я не сумнівався, що він вистрелить при найменшій загрозі. 

Безликий вийняв із кишені