Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Продумував план, а тут і ти закохався вчасно. Та тільки батько здох завчасно, — сердито додав він, намагаючись стиснути руки в кулаки.

— Значить, він помер? — запитав Кирило, ошелешений такою новиною.

— Майже відразу після того, як ми з Лією одружилися. Серцевий напад.

— Туди йому й дорога, — прошипів я, і витерши руки об штани, знову запалив.

Нерви були геть-чисто розхитані. Мало того, скільки новин я дізнавався..., так ще й Кирило..., він з дитинства чекав батька, який одного разу пішов на роботу і більше не повернувся. Ми з мамою знали, що у нього з'явилася інша жінка, і я відразу ж його зненавидів, прізвище матері взяв, а брат чекав до останнього, поки одного разу я не розповів йому правду.

— Сигареткою почастуєш, братику? — дивлячись на мене крізь опухлі очі, запитав Шираєв, гидко посміхаючись.

— Я тебе можу тільки нагодувати ними, тварюко, — відповів я, випускаючи дим. — Яким чином ти збирався забрати річ, про яку нічого не знав?

— Не встиг татко розповісти план, а після його смерті мені це стало нецікаво.

— Тоді, якого хріна ти тримав біля себе Лію, якщо тобі нецікаво? — закричав я, починаючи втомлюватися від його довгої розповіді.

— Та тому, що не заслужив ти її, тобі й так занадто багато в житті дісталося задарма!

— Не заслужив, кажеш, її? — скаженів я, докурюючи сигарету, намагаючись хоч трохи гірким димом перебити свій душевний біль. — Розтягуйте!

— Ні-ні, не треба! — заволав виродок, коли хлопці знову почали крутити поручні і розтягувати тіло Шираєва.

— А що, ти, покидьку, заслужив? Знущатися над жінкою? Ти заслужив, відібравши у мене найдорожче? Ти, я питаю?

— А-а-а! Боляче! Так шалава твоя Лійка, шалава! Ще й брехала, що дитина моя, лікаря підмовила, тварюка, але тут раптово дівка раніше на вихід зібралася, й всі карти розкрилися. Заслужено отримала, су*а!

— Ось і ти по заслузі отримаєш за те, що посмів зачепити те, що тобі не можна чіпати!

— Вона сама винна, не*єр було від готелю відмовлятися!

У мене всередині все обірвалося від почутого, і я зрозумів, що Лія терпіла насильство і приниження через якийсь довбаний готель. Як можна бути таким нелюдом? Заради чого? Заради пачки грошей? Господи! Що ж відбувається?

— Отруїв її теж ти?

— Так, боляче, а-а-а! Анька отруїла, вона була моєю спільницею, хотіла грошей викачати з мене і з тебе. Як Лію вивіз в посадку, думав: навіщо мені інвалідка, хотів грошей з тебе здерти, та тільки й тут не встиг. Пси твої завадили.

— Так це ти підіслав її до мене, так? Думав, поведуся на шль*ндру?

— Вона мала була тебе розкрутити на бабки після того, як трахнеш її, але ти ж у нас вірний. Не повівся.

— Як ти все заплутано розповідаєш.

— Ти мене теж не на троні тримаєш!

— А ти заслужив на троні сидіти? — раптом ожив Кирило, який весь цей час мовчав і курив одну за одною сигарети в стороні.

— Відпустіть поки, хлопці.

Я обійшов Шираєва, і втомлено завмер на місці, розуміючи, що голова нещадно розколювалася від злості. Але у мене залишилося ще декілька питань, на які мені хотілося отримати відповіді. Звичайно, про це могла розповісти Лія, і я впевнений, вона сама ще не раз заговорить на тему дочки, але мучити її своїми питаннями зараз я не міг. Важко зітхнувши, я швидко глянув на Михайла, який мовчки очікував мого наказу.

— Чому дитина залишилася в пологовому будинку?

— А на*єра мені твій виродок?!

— Ах ти ж падла, смієш так говорити про мою дочку?

Я схопив його за закривавлену сорочку і з люттю подивився в очі, розуміючи, що у цього нелюда немає нічого людського! Ні-чо-го!

— Починайте, годі зволікати.

Дав відмашку, і Михайло з хлопцями почали розстібати залізні кайдани на руках і ногах Шираєва. Той не відразу зрозумів, що відбувається, поки з нього не зірвали одяг і не завалили назад на живіт.

— Су*а, радієш, що можеш мене придушити?

— Придушити було б занадто просто, тому лягай рівненько, лягай.

Я вже встиг покласти на дибу гострі шипи, посипані сіллю, щоб він міг відчути всю гостроту болю. Нехай знає, що робити з жінками так, як вчинив він, не можна.

Ангаром пролетів крик, коли шипи вп'ялися йому в тіло, а я сердито посміхнувся, ні краплі не шкодуючи цю мерзоту. Артем отримав те, що заслужив, і нехай радіє, що я не зробив з нього півня.

— Відпусти, чуєш? Я поїду з міста, і ти ніколи нічого про мене не почуєш! Відпусти, — задихаючись, благав Шираєв, але я не був згоден пристати на його умови.

Повернувшись, я кивнув Михайлу, і він, схопивши відро, що стояло в кутку, підійшов до диби. Надів рукавички, набрав дві жмені крупно роздроблених мушель, перемішаних з піском, і висипав Артему на спину. А потім із задоволенням і з силою взявся втирати в нього цю суміш, розрізаючи шкіру і завдаючи пекельного болю. Шираєв кричав на всю горлянку, брикався, як тільки міг, в надії, що вийде втекти, але хлопці знову пристебнули його намертво. Міша насолоджувався тим, що робив, він мстився за мою жінку, а я розумів, що разом ми змогли це зробити гідно. Чи можна охарактеризувати помсту словом «гідна», я не знав, але, коли справа стосувалася Лії, на все було начхати.